16 грудня в Колонному залі київської філармонії, що трапляється
нечасто, відбувся великий джазовий концерт. Зал був повний. Відкрив концерт
дует батька й сина В'ячеслава й Тимура Полянських із ритм-секцією.
Два чудових піаністи з відмінною технікою, почуттям ритму
й академічним піанізмом. Але хто вам сказав, що це джаз? Така собі салонна,
гладко причесана музика з легким елементом невитіюватої імпровізації. Один
із «фірмових» прийомів, це коли батько грає пасаж дикої швидкості в три
октави зверху вниз, а син такий же знизу вверх. Вони, безумовно, заслуговують
на широку увагу, але навіщо це називати джазом? Втім, Тимур В'ячеславович,
залишившись на сцені з басистом і барабанщиком, виявився більш просунутим,
ніж батько, несподівано виконавши блюз Blue Monk у прифанкованій обробці.
Вони ж, до речі, закривали концерт у ролі акомпаніаторів співачки Наталії
Гури. Співачка, безумовно, зі своїм обличчям, хоч і оперетковою манерою.
Все закінчилося скоріш панково-наждачною версією стандарту Summertime в
їхньому чудному виконанні.
«Ер. Джей. Оркестра» виконали одну композицію. Знову ж,
чудова київська група ніколи не декларувала, що виконує «джаз». Це просто
красива стильна музика. Після них була Лілія Гревцова з квінтетом Юрія
Шепети. Заспівала вона чудово, до речі, дуже романтично, а квінтет міг
би зіграти й краще. А передостаннім поставили музиканта світового рівня
Енвера Ізмайлова в супроводі чудового саксофоніста Наркета Рамазанова й
фантастичного перкусиста Рустема Барі. Старе добре тріо Ізмайлова зі старими
добрими композиціями з альбому «Мінарет». Нічого нового, але приємно. Виступили
скоріш хвацьки, ніж із почуттям. Зате в національних халатах, під зухвале
для філармонічного залу улюлюкання й свист публіки з практично не змовкаючими
оваціями.
Свято було затьмарене лише одним — якістю звуку в філармонії.
Звукорежисери не змогли впоратися з горою хорошої апаратури й, здається,
не намагалися. А коли музиканти на сцені не чують самі себе, повірте, це
жахливо. Може, тому вигляд у них іноді був такий, неначе вони відбувають
якусь повинність.
А взагалі джаз у філармонії — чудова штука. Якщо до питання
підійти грамотно, кожний такий концерт буде величезною подією. Тож добрий
початок — половина діла.
