Болото української політики тільки зовні виглядає незворушно спокійним та утихомиреним у світлі підсумків минулих президентських виборів. Насправді існують могутні підводні течії і вири, якими всіх (прямо на очах здивованого електорату) зносить до імпозантного центру. Комуністи постають в образі правильних соціалістів; соціалісти підхоплюють стяг європейської соціал-демократії; Рух чесно дивиться в очі і заявляє про правоцентризм; а в центрі вже й так сидять упевнені трудящі з ВР і грають в монополію (при цьому всі панічно бояться соціал-демократів, які все більше і більше об'єднуються). Буває, створюється враження, що саме в цьому жаданому центрі болота проходить нікому не відомий, але від цього ще бажаніший шлях до Європи. Однак варто кинути у вищеназване водоймище камінь, як — згідно із законами фізики — його поверхня покривається колами, що виносять із болотяних надр щось потаємне. Будь-який допитливий український громадянин міг засвідчити це явище на прикладі закону про пропорційну систему виборів у парламент, або, скажімо, під час обговорення кандидатури майбутнього прем'єра, що ще триває. Цього тижня роль каменя досить успішно виконав підписаний президентами Росії і Білорусі Договір про створення союзної держави.
Спікер ВР Олександр Ткаченко відразу заявив, що цей Договір є «вогником надії» для всіх народів на території СНД. Невідомо, наскільки цей вогник надихнув таджиків або туркменів, але те, що для українських лівих знайшовся новий центр прикладення сил, — це очевидно. Як і для правоцентристів, які можуть відкласти обтяжливе структурне реформування і зайнятися звичною і добре знайомою справою: обороняти українську незалежність і державність. Тим більше, що Олександр Ткаченко підкреслив: «Через 2-3 роки і Україна обов'язково приєднається до такого союзу Росії і Білорусі».
— А як же Європа? — запитає приголомшений обиватель, який наслухався інавгураційної промови Президента.
І саме тут спікер ВР пояснить, що Європа для нас у цій справі, безумовно, є прикладом: «В Україні декого беруть дрижаки, коли вони чують про союз з іншими державами, а тим часом у Європі відбуваються швидкі інтеграційні процеси і нікого не шокує, що створюються союзи між державами».
Тільки об'єднуватися ми будемо не з ними, а з Росією і Білоруссю.
Як відреагують на таку заяву братські англійський, французький, бельгійський та інші європейські народи, можна передбачити за аналогією до їхньої все більш жорсткої позиції щодо війни в Чечні. А все більш далекі (в економічному сенсі) польський, чеський і угорський народи старанно і дбайливо зведуть нову стіну на українському кордоні. Зате у нас тут, по цей бік стіни, все яскравіше і яскравіше сяятиме вогник. А тим часом на всі заклинання офіційного Києва: «Європо, Європо! Стань до мене передом», Європа все більше норовить виставити свій європейський зад.
