У «Дні» №218 було опубліковано коментар В.Рапопорта до статей Володимира Войтенка і Сергія Удовика про сценарії соціального та політичного розвитку України у наступному столітті. Сьогодні, продовжуючи полеміку, пропонуємо читачам коментар до статті В.Рапопорта.
Все не так просто, але й набагато простіше.
Існують етапи розвитку продуктивних сил, тобто стадії, на яких ті чи інші засоби виробництва є визначальними. Таких етапів людство пройшло не три, а значно більше; крім аграрного та індустріального були ще й рабовласницьке, скотарське та первісне суспільства.
А на кожному з цих етапів суспільство вступає в певні виробничі відносини залежно від форми власності на ту ж скотину, на рабів, на оброблювану землю, на промисловість чи на інформацію.
Форм власності в природі існує всього чотири: знеособлена колективна, персоніфікована колективна, індивідуальна (заснована на власній праці) та приватна, тобто, індивідуальна із застосуванням найманої праці. Жодної п'ятої, тобто, такої, яка б не підпадала під ознаки однієї з цих чотирьох, не існує.
Залежно від того, яка форма власності переважає, домінує в суспільстві, формуються суспільні лади. Їх теж може бути чотири.
Не кожен етап розвитку продуктивних сил проходить всі чотири лади. Мені відомо, що лише рабовласницьке суспільство залишило зразки кожного з цих чотирьох ладів. Інші суспільства могли скластися за скороченою програмою, тобто, відбутися лише в одному якомусь ладі або в двох — трьох.
Тепер найцікавіше. Як ці лади називаються?
Тут необхідно поєднати логіку з традицією. Тобто зберегти традиційні назви, якщо вони логічні.
Тоді лад, виробничі відносини якого базуються на знеособленій колективній власності, називатимемо феодалізмом; лад, виробничі відносини якого базуються на приватній формі власності, називатимемо капіталізмом; лад, виробничі відносини якого базуються переважно на персоніфікованій колективній власності, умовно назвемо кооперативним ладом і лад, виробничі відносини якого базуються переважно на індивідуальній формі власності, назвемо індивідуалізмом або індивідуальним ладом.
Лишається зупинитися на двох проблемах. Перша. Який з ладів прогресивніший? Друга. Що нас чекає?
Щодо першої. Оскільки не всі лади відбувалися на кожному з етапів, на кожній стадії розвитку людства, то можна дійти висновку, що, наприклад, для землеробської стадії найоптимальнішим був лад феодальний, коли визначальний засіб виробництва — земля — належала цареві, імператору, князю, церкві, котрі призначали на ній поміщикі, посадників, латифундистів etc, а ті вже опікалися закріпленими за окремими ділянками селянами.
Але існує й інший підхід. Прогресивнішим ладом слід вважати такий, при якому досягається максимальний приріст продуктивності праці. Помічено, що цей приріст. тим більший, чим наближеніший виробник до засобів виробництва, тобто прогресивнішою є така форма власності, при якій відчуження від засобів виробництва є меншим.
Тоді найпрогресивнішою слід визнати індивідуальну форму власності, де власник і виробник поєднані в одній особі. Затим іде кооперативна форма власності, де всі виробники є співвласниками.
Нарешті, приватна форма власності хоча й використовує цілком відчуженого від засобів виробництва найманого виробника, зате розпорядник є власником.
І найреакційнішою при такому підході є феодальна власність, де відчужені і виробник, і розпорядник. Тут саме слід зауважити, що комунізм є різновидом феодалізму, феодалізмом на індустріальній стадії розвитку суспільства. І не тому, що був Гулаг і залишається прописка, а тому, що домінуючою була і лишається знеособлена колективна власність, тобто за визначенням.
А тепер «про них». Головна їх відмінність від нас у тому, що вони вже наближаються до стану, коли колективна персоніфікована форма власності стане домінуючою, тобто настане кооперативний лад.
Реформування власності відбувається неухильно, стихійно, спонтанно (у нас методом розкрадання або прихватизації — пруський варіант розвитку). Цей процес могла б стимулювати та впорядковувати держава, нав'язуючи власність і перетворюючи таким чином людей на громадян, якби вона була в тому зацікавлена. А ми маємо державу, де мінімум власників, та й ті номенклатурного походження. А Корнаї твердить, що з номенклатурника не буде підприємця. То ж нам ще чекати, доки відбудеться друга хвиля приватизації, доки ці власники власність стратять, а нові набудуть, як кажуть, доки товстий схудне, то худий і ноги протягне.
І щодо другої проблем. Нікуди ми не дінемося від переходу до стадії інформаційного суспільства. Лише в умовах феодального ладу будемо «вторити», повторювати ними пройдене, постійно наздоганяти тих, хто має прогресивніший лад, у кого домінуюча форма власності краще стимулює приріст продуктивності праці.
Крім того, рівень демократичності суспільства теж напряму залежить від того, чи є громадяни власниками своїх засобів виробництва, тобто чи є вони громадянами, чи складають вони громадянське суспільство. А не навпаки. Жодна правова реформа, жодні заклики до громадянської активності не будуть почуті, доки більшість цих потенційних громадян не стануть власниками. Громадян не власників — не буває. Скільки прав їм не надавай — вони вимагатимуть лише «Хліба й видовищ!». Амінь!
