Цього дня зал Національної філармонії був переповнений. Виступав наш співвітчизник, киянин, який за два роки підкорив Європу й завойовує нарешті визнання в рідній країні, музикант, чиє надзавдання — підняття престижу свого інструмента, як він на те заслуговує. Інструмент цей, кнопковий акордеон, один із найважчих у світі, в переносному й у прямому значенні, бо вимагає, крім усього іншого, величезних фізичних витрат. А музиканта звуть Ігор Завадський і його ім'я вже добре відоме широкій публіці. Те, що кнопковий акордеон — інструмент складний і примхливий, що вимагає з боку виконавця особливої уваги й любові, глядачі змогли пересвідчитися на концерті. Під час виконання власної транскрипції концерту Антоніо Вівальді «Зима» й «Пори року», музикант був змушений перервати виконання — відмовив один із перемикачів регістрів. Ігор зміг продовжити свій виступ лише за півгодини, й деякий час у його грі відчувалася певна скутість, що поступово зникла до кінця концерту. Проте, публіка терпляче поставилася до вимушеної перерви, а в фіналі влаштувала Завадському овації.
Після концерту я поцікавилася в Ігоря, чому, на його погляд, підвів інструмент?
— Ще до початку концерту я відчував, що можуть статися якісь несподіванки, але не думав, що новий інструмент, котрий справно працював і спеціально за два дні до того перевірений майстром, раптом відмовить. Це прекрасний акордеон, подарований влітку народним депутатом Анатолієм Новиком, який побачив, що я йду по життю не завдяки обставинам, а всупереч. Але до нового інструмента треба довго звикати, я ж граю на ньому майже півтора місяці. В нього красива темброва палітра, й важить він усього шістнадцять кілограмів, тоді як попередній — двадцять два. А пояснити те, що відбулося, я можу лише тим, що мій старий інструмент, на якому я завойовував визнання, «приревнував» до нового.
— Ця невдача не повинна вас збентежити, ба більше, що публіка поставилася до вас вельми прихильно.
— Так, у мене є свої слухачі, які з'явилися в той час, коли я ще грав у підземному переході. Цей концерт у філармонії — другий, і, як бачите, аншлаговий. Моя кінцева мета в плані завоювання вітчизняного слухача — зробити супераншлаг в «Україні». Сподіваюся, це відбудеться не в такому далекому майбутньому. Адже в нас є прекрасні фахівці й виконавці, але вони грають для себе й для вузького кола цінувальників. Моє ж завдання полягає в тому, щоб показати широкій публіці виконавські можливості академічного акордеона.
