Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Справа екс-прем'єра Павла Лазаренка має нагадати претендентам про мінливості долі прем'єрів в Україні

27 листопада, 1999 - 00:00

«Ні керівництво ВР, ні більшість депутатів не збираються тягнути із затвердженням прем'єр-міністра країни», — негайно відгукнувся Віктор Медведчук. Але те, що найбільше інтригує в цьому твердженні, — не швидкість реакції, а аргументація: Віктор Володимирович обгрунтував таку думку турботою про прийняття бюджету-2000 — «уряд, що виконує обов'язки, буде не в змозі забезпечити доопрацювання бюджету, котрий фактично закладає основи економічної політики на наступний рік». З великою часткою вірогідності можна припустити, що очолювана Медведчуком СДПУ(о) (котра, до речі, не голосувала за ухвалення проекту бюджету в першому читанні), намагається знайти точки зіткнення з парламентською коаліцією «Батьківщини», «Трудової України», ПЗУ й Руху (К) з метою виступити єдиним фронтом, хоча...

У свою чергу Валерій Павлович готовий відбивати удари за допомогою «важкої артилерії», роль якої покликана зіграти «справа Лазаренка».

Не треба бути супераналітиком, щоб зрозуміти, що існує прямий зв'язок між обговоренням кандидатури глави нового уряду, процесом формування «під прем'єра» парламентської більшості й реанімацією «справи Лазаренка», розпочатої Генеральною прокуратурою. Офіційним приводом став розгляд справи українського екс-прем'єра Павла Лазаренка судом Сан- Франциско, що розпочався 25 жовтня, а неофіційним — боротьба за посаду прем'єр-міністра нового коаліційного уряду, в якій беруть участь В.Пустовойтенко, В.Медведчук, М.Азаров, Л.Деркач.

…На цьому тлі заяви заступника Генпрокурора Миколи Обіхода за декілька днів до випробування ВР — «Суми, грошові потоки, що проходять у розслідуванні «справи Лазаренка» являють собою сотні мільйонів доларів, оскільки справа дуже велика й розслідуються діяння осіб за період з 1992—1993 рр. по сьогоднішній день. Говорити конкретніше про цю цифру просто неможливо, тому що сьогодні вона одна, а завтра стане іншою» — навряд чи виглядають випадковими.

Треба сказати, що спеціалісти з Генпрокуратури нагадують інколи медіумів середньовіччя, які викликають за допомогою спіритичних маніпуляцій «дух Павла Івановича». Так було під час розпалу виборчої кампанії, коли рейтинг учасників «канівської четвірки» гасили обвинуваченнями в причетності до діяльності лідера «Громади». Той самий прийом було використано й у випадку з Ю.Тимошенко, яка почала першою штурмувати прем'єрську вершину за допомогою подання Президенту своєї економічної програми порятунку України, у відповідь на що Л.Кучма заявив, що «зв'язок з П.Лазаренком, чия діяльність нанесла країні непоправної шкоди», не залишає пані Юлії шансів керувати коаліційним урядом (проте, Кучма ще до закінчення президентських виборів заявляв, що не має наміру «висувати» Ю.Тимошенко в прем'єри).

І ось — «тінь» Лазаренка знову знадобилася. Чи не для того, щоб лякати впливових суперників? Чи не тому є такими багатослівними й розпливчатими заяви Н.Обіхода про «тисячі томів карної справи» або «схеми з відмивання грошей»? Привертає увагу те, що начальник слідчого управління Генпрокуратури нічого нового або сенсаційного щодо перспектив розслідування цієї гучної справи й видачі Павла Лазаренка українському правосуддю так і не сказав. З його слів, «говорити конкретніше про суми просто неможливо… Те ж саме можна сказати й про кількість рахунків, над якими працюють слідчі не тільки Генеральної прокуратури України, але й Швейцарської конфедерації, колеги з інших дуже екзотичних країн, що для нас рідкість». Пан Обіход також розповів «позавчорашню новину» про власті Антігуа, що підключилися до розслідування (на Антігуа було виявлено рахунки на декілька десятків мільйонів доларів, що мають відношення до П.Лазаренка), і про те, що «зараз ведеться розслідування грошових потоків, які замкнулися на кінцевому етапі в банках цієї країни». Але інформація ця не тільки не містить ніякої конкретики («декілька мільйонів» — що це за цифра?), але й є, по суті, «осетриною другої свіжості» — ще 2 тижні тому про це говорили всі ЗМІ.

Заслуговує на увагу те, що екс-прокурор Олег Литвак, спілкуючись із кореспондентом «Дня», сказав, що йому незрозумілі мотиви, за якими Генпрокуратура взялася освіжити народну пам'ять на предмет украдених мільйонів. Пан Литвак вважає, що до повернення й показового суду над П.Лазаренком дуже й дуже далеко. Що, втім, підтвердив і Микола Обіход: «Видача П.Лазаренка й притягнення його до карної відповідальності — серйозна процедура, й питання ще може бути відкладено». Але, попри це, комусь саме зараз знадобилося задіяти всі важелі, що призвели в рух прокурорську машину. Кому?

Відповідь на це запитання, мабуть, може дати скромна, майже непримітна інформація про те, що «згідно з Постановою уряду №2101 від 16 листопада 1999 року підвищено оклади Генпрокурору України, його заступникам, начальнику Головного управління Генеральної прокуратури»... А незадовго до цього в пресі промайнуло повідомлення про розпорядження уряду передати фешенебельний кримський санаторій «Кримські зорі» цьому ж відомству…

Виходить, на сьогодні в роздмухуванні «справи екс-прем'єра Лазаренка більше за інших зацікавлений Валерій Пустовойтенко — нинішній глава уряду й один із можливих кандидатів на посаду прем'єра коаліційного КМ.

І, до речі, саме у В.Пустовойтенка (на відміну від його фінансово сильних суперників — Медведчука, Деркача) зосереджено механізми залучення до боротьби владних(!) ресурсів у повному обсязі. Хто чим може — тим і воює.

Напевно, декому може видатися необгрунтованим прагнення Валерія Павловича зміцнювати чим «під руку підвернеться» свої і без того досить стійкі «бастіони». Справді, відразу ж після обрання Л.Кучма почав висловлювати надію побачити на посту глави нового уряду «старого» прем'єр-міністра, при цьому без упину захоплювався «оптимізмом Валерія Павловича» стосовно перспектив зарезервувати це крісло на 10 років наперед. Леонід Данилович збирається представити кандидатуру В.Пустовойтенка відразу ж після інавгурації — 1-го грудня. Знов-таки, неухильно зростає кількість партійних і громадських організацій, які підписалися за внесення кандидатури В.Пустовойтенка на розгляд ВР для отримання згоди парламенту на його призначення главою Кабміну. Пан Пустовойтенко вміло зарекрутував до лав своїх прихильників — Асоціацію міст України, блок партій «Наш вибір Леонід Кучма», голів практично всіх облрад. Парламентські фракції, з якими Валерій Павлович веде активні консультації і переговори, зовні також налаштовані миролюбно. Хоч це нічого не означає, вважає депутат О.Рябченко. Він пригадав історію із затвердженням В.Ланового на пост голови ФДМ: «Він теж прийшов у ВР, потиснув усім руки, всі у відповідь пообіцяли йому, звичайно ж, підтримку... внаслідок чого він із тріском провалився». (До речі, позавчора Валерій Павлович, висловивши впевненість в тому, що парламентська фракція СДПУ(о) і депутатська група «Відродження регіонів» підтримають його кандидатуру на пост прем'єра, все-таки зазначив, повідомляє Інтерфакс-Україна, що його консультації з представниками фракцій і груп проходять «складно»).

Згідно зі сказаним, варто задатися питанням: а наскільки міцні всі ці складники можливої перемоги В.Пустовойтенка? Президент так настирливо штовхає Валерія Павловича на «парламентське хрещення», а це може означати, що глава держави хоче усунути його руками парламенту. На користь такої версії промовляють і деякі висловлювання самого Леоніда Даниловича. На запитання про те, чи є висунення В.Пустовойтенка остаточним рішенням, Президент, зокрема, відповів, що «це буде залежати від згоди ВР на призначення В.Пустовойтенка главою нового уряду». Тобто Президент ні словом, ні натяком не підтвердив свого бажання відстоювати кандидатуру Пустовойтенка, а доручив його долю парламенту — рідкісний випадок...

…У будь-якому випадку Леонід Данилович нічим не ризикує. Якщо ВР «не пропустить» В.Пустовойтенка, то Президентові тільки залишиться розвести руками: мовляв, Валерій Павлович, ти сам бачив, як я старався за тебе, але знову цей парламент... І доведеться тоді вже екс-прем'єру повірити у щирість президентських почуттів і задовольнитися, ну, наприклад, хлібним місцем голови Фонду Держмайна. Не виняток, що саме таку компенсацію готує своєму соратникові Леонід Данилович. І чи є випадковими кадрові перестановки у ФДМ буквально за тиждень до обговорення кандидатури Пустовойтенка у ВР (про що повідомила, між іншим, прес- служба глави держави)?

Ну а в тому випадку, якщо Пустовойтенко знову стане прем'єром, Президент теж нічого не втрачає — він отримає уряд, який навесні вимушений буде оголосити країну банкрутом, визнавши дефолт, візьме на себе всю відповідальність за стан економіки в Україні і піде у відставку. Л.Кучма ж при цьому не тільки отримає людину, на яку можна списати всі економічні біди, але й здобуде славу політика, який «не здає своїх» за жодних обставин.

Думаємо, Валерій Павлович усе це чудово розуміє, саме тому йому й знадобилася реанімація справи екс-прем'єра Лазаренка — як наочний посібник. Корисно, знаєте, нагадати передусім Президентові, звичайно, а потім і Віктору Медведчуку (котрий, судячи з того, що СДПУ(о) — єдина з 25 партій блоку не сказала «так» В.Пустовойтенку, котрий не поховав мрію про прем'єрство), що може статися, коли пост глави Кабміну знову займе ставленик кланово-олігархічної групи, в цьому випадку — партійного холдингу. Безсумнівно, спрямовані у віце-спікера стріли мають зачепити Ю.Тимошенко і її «коаліцію чотирьох». Нагадування про причетність «газової принцеси» до «справи Лазаренка» суттєво ослабляють один iз трьох парламентських центрів, які борються за лаври архітекторів парламентської більшості, посилюючи, таким чином, позиції НДП. А як буде виглядати шановний голова СБУ Леонід Деркач, якого на прем'єрство протегує «соратниця Лазаренка»?

Так що «бомба», підготовлена Генпрокуратурою, швидше від усього розірве той крихкий льодок союзництва, який міг виникнути між СДПУ(о) Медведчука і «Трудовою Україною» Пінчука — Деркача в плані створення ситуативної більшості у ВР і становленні «свого» прем'єр-міністра. Мені здається, що вже можна говорити про те, що Валерій Павлович використав «справу Лазаренка» як щит, чим зміг захистити себе від розгрому, який готували йому конкуренти.

Однак і це не вирішує проблеми безболісного «проходження через парламент». Для закріплення успіху Валерієві Павловичу необхідно вирішити задачку із збірника парламентської арифметики — як приплюсувати до лівої коаліції (210 голосів), про яку говорив спікер Ткаченко, 29 багнетів НДП.

Показником того, що ця задача може бути вирішена, має стати тверда відмова всіх лівих фракцій від наміру брати участь у коаліційному КМ. Поки що про це твердо заявили лише комуністи… А чи дочекається пан Пустовойтенко «визнання» від СПУ, ПСПУ, СелПУ і «Громади» — ми незабаром дізнаємося.

Iрина ГАВРИЛОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: