Економісти стверджують, що винне в цьому нерішуче керівництво й некерована економічна політика. Обійнявши посаду 1994 року Президент Леонід Кучма рішуче лібералізував ціни, а згодом і приборкав інфляцію, за допомогою жорсткої монетарної політики.
Натомість, внутрішній валовий продукт щороку зменшувався в середньому на 11 відсотків проти 1988 року. Поширена корупція і високі податки задушили молоді підприємства й закордонні інвестиції. Якщо торік Угорщина отримала на душу населення $1750, а Болгарія — $140, то Україна — лише $40.
Сільське господарство, галузь, яка зазвичай асоціюється з Україною та її багатим чорноземом, зменшилося з 22 до 14 відсотків у загальному обсягу економіки. Важка промисловість, у тому числі металургійні та хімічні комбінати, і досі здебільшого перебуває в руках держави, яка неефективно керує нею. Безробіття зростає і третина українців живе за межею бідності. «Цілком очевидно, що в Україні вже не здійснюється перехідна економіка, країна радше досягла нової рівноваги, і без всеохоплюючих змін в економічній політиці, вона й надалі діятиме навмання, ідучи в глухий кут», — писав нещодавно економіст Девід Снелбекер із Гарвардського інституту міжнародного розвитку. «За найгіршого сценарію, рівень економіки продовжуватиме падати, тим часом основні фонди поступово вичерпуються».
Місцевих підприємців, які намагаються розпочати власну справу, часто розоряють корумповані бюрократи і бюрократична рутина. Деяких бізнесменів майже не щодня відвідують податкові інспектори, каже Григорій Єджейчак, керівник місії Світового банку в Україні.
«Річ у тім, що в Україні існують дуже погані умови для бізнесу, — зазначив Єджейчак. — Відразу після незалежності, тут можна було побачити багато енергії. Багато людей намагалися започаткувати власну справу... потім усе сповільнилося, а тепер навіть спостерігається регресія в чисельності приватних підприємств».
Україна має чудову нагоду зупинити падіння, вважають ліберальні економісти. Більшість великих підприємств і досі перебувають у руках держави, що дає Україні можливість продати їх на чесних і відкритих приватизаційних аукціонах компетентним управлінцям. Щороку можна отримувати принаймні $1 млрд. від продажу підприємств, а отримані кошти держава могла би спрямувати на поліпшення соціальної сфери та виплати закордонних боргів, які наступного року становитимуть $3 млрд. Враховуючи висококваліфіковану робочу силу, внутрішню етнічну стабільність, близькість до європейських ринків, Україна могла б досягти 10 відсотків зростання за рік, стверджує Снелбекер. З другого боку, економіст з Української академії наук Олексій Плотников зазначає: «Важко очікувати на добрі зміни в економіці. За найгіршого сценарію, через два роки становище погіршиться і призведе до дострокових президентських виборів і масових протестів».
