Закінчення. Початок на 1-й стор.
Отже, маємо закон, а, швидше, підзаконний акт, який нас
зобов'язують виконувати, не надаючи права ознайомитися з його змістом.
А це порушення статті 57 Конституції, яка кожному гарантує право знати
свої права і обов'язки. Нагадаю, що Конституція — Основний закон держави
й усі закони, що суперечать їй, недійсні. Поздоровимо себе. Незаконність
прописки доведено.
Тепер подивимося на доцільність прописки з точки зору користі
державі. Це тим необхідніше, бо в нас не виховувалася повага до Закону
в найширшому значенні цього слова. Будемо виходити з того, що будь-яка
держава прагне до своєї — державної — стабільності (навіть якщо вона не
прагне до добробуту своїх громадян). Це, мабуть, загальний закон. Тож,
спочатку прописка чомусь була потрібна для цієї самої стабільності.
Отже, вона була необхідна, коли людина була зобов'язана
зареєструватися для отримання роботи, а надалі — для отримання пенсії.
Зараз, на щастя, де-факто індивідуум НЕ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ працювати за місцем
прописки. Ця радість відбулася якось непомітно — відділи кадрів підприємств
мляво цікавляться нею. («На прохідній Чорноморської кінофабрики сидів суворий
вахтер і в усіх, хто заходить, вимагав перепустку. Проте, якщо перепустки
не пред'являли, то він пропускав і так» — «Золоте теля» Ільфа та Петрова).
В тоталітарному суспільстві прописка, в принципі, потрібна
була для створення системи «каст» за ознакою місця проживання, й для «кращого»
управління безправними людьми. Ясно, що прописка в селі «гірше», ніж у
великому місті. Це психологічний чинник — навмисне формування в людей комплексів,
пов'язаних із пропискою й зниження тому їхньої соціальної активності. (Пам'ятаєте,
як у Жванецького: «Що може сказати про мистецтво Герберта фон Карояна кульгавий,
якщо йому відразу сказати, що він кульгавий...»).
І про житло. Відомо, що прописують органи дуже неохоче,
навіть якщо є куди (до речі, житлової площі на людину припадає близько
13 м кв.). Приблизно зрозуміло, звідки це пішло. Держава, визначивши норму
житлоплощі на людину, в разі недостачі метражу зобов'язала себе надавати
людині більшу квартиру (безкоштовно!). Зараз навіть найзагартованішим оптимістам
ясно, що держава не потягне роздачі безкоштовного житла всім бажаючим.
І правильно — безкоштовне розбещує й примушує погоджуватися на прописку.
А тепер про пряму шкоду державі від прописки. Перший і
найбільш загальний аргумент про незаконність її як такої — держава залишатиметься
«дефективною» й виглядатиме такою в очах світової спільноти доти, доки
порушуватиме власну Конституцію.
Друге. Через цю саму прописку з процесу виборів (що зараз
актуально) «випадає» найбільш діяльний і освічений прошарок молоді. Це
люди віком 20—35 років, які поки не мають власного житла, працюють на комерційних
підприємствах і, відповідно, прописані за місцем народження або взагалі
ніде. Навряд чи є в когось стільки громадянської свідомості, щоб на вибори
тягнутися через пів-України, щоб кинути бюлетень в урну за місцем прописки.
В результаті, за місцем прописки голосують консервативні й «осідлі», часто
по- комуністичному налаштовані бабусі-дідусі, які цілують вечорами портрет
Брежнєва-Сталіна й бажають ковбаси по два двадцять.
Добродії крупні бізнесмени, олігархи! Лобіюйте скасування
прописки! Бо націоналізації дочекаєтеся... Я вже не кажу про те, що медобслуговування
в нас іде за місцем прописки (поздоровляю всі приватні поліклініки!). Нарешті,
на тому, що народу треба «зараз і тут» (а держава не дає), розгодовувався
клас корумпованого чиновництва. Недовго вам залишилося, реєстратори дорогі.
Україна хоче до Європейського Союзу. А туди з недемократичними інститутами
не пускають...
КОМЕНТАР
Заступник начальника Управління паспортної та міграційної
реєстрації ГУ МВС України в Києві Іван БАЛАКЛИЦЬКИЙ:
— Прописка — це елементарний облік і реєстрація громадян
за фактичним місцем проживання на житлоплощі, яку вони займають у встановленому
житловим законодавством порядку (за ордером, як член сім'ї, за договором
найму тощо).
В тих же США діє найжорстокіша система реєстрації громадян,
заснована на комп'ютерному обліку. Два роки тому урядом було прийнято рішення
про створення єдиної державної автоматизованої паспортної системи. З переходом
на комп'ютерний облік поняття прописки трансформується в реєстрацію на
основі персональних кодів. Кожен отримає паспортну картку, що замінює паспорт,
в яку можна буде ввести необхідну інформацію обсягом до двох тисяч сторінок
тексту. Випробувати систему планувалося ще минулого року, але не знайшлося
коштів. Грошей поки немає. Тому без змін залишається положення про паспортну
систему, прийняте ще 1974 року. До речі, воно цілком демократичне й не
суперечить Конституції України.
В травні минулого року парламент вніс зміни до трудового
законодавства, дозволивши прийом на роботу без прописки. Однак норми Житлового
кодексу досі зобов'язують кожного, хто знайшов роботу, забезпечити себе
житлом і зареєструватися. Проживання без паспорта або без прописки, згідно
зі статтею 199 Адміністративного кодексу України, прийнятого ВР, тягне
за собою спочатку попередження, а потім — штраф. Адже не прописаний, тобто
незареєстрований за місцем проживання, суб'єкт десь живе, але, можливо,
не сплачує комунальні послуги, ухиляється від сплати податків і почесного
обов'язку бути призваним на військову службу... Таким чином, інститут прописки,
при деякій його недосконалості, технічній і моральній відсталості, все-таки
регулює взаємні правовідносини громадян і держави. Разючих протиріч у ньому
я не бачу — є чисто формальні нестиковки. А щодо права голосу на виборах,
то його можна реалізувати не лише за місцем прописки, але й за місцем фактичного
проживання (лікування, відрядження), використовуючи відкріплювальний талон.
Записав Олександр ФАНДЄЄВ, «День»
