Нинішній фестиваль «Володимир Крайнєв запрошує» постарався не пропустити жодної ювілейної дати: 100- річчя від дня народження Франсіса Пуленка, 190-річчя від дня народження Фелікса Мендельсона, 110-річний ювілей Анни Ахматової й, нарешті, 150-річчя від дня смерті Фредерика Шопена. Шопенівські дні стали наче основою, підмурівком фестивалю, хоч, мабуть, не найяскравішою його сторінкою. Основне навантаження цієї частини форуму взяли на себе діти — учні Володимира Крайнєва або лауреати його конкурсу, і дуже часто їхня інтерпретація вражала віртуозністю, але аж ніяк не завжди надихала. Шопен належить до категорії тих композиторів, яких треба виконувати або геніально, або не виконувати взагалі, бо майже вся його музика на слуху в публіки, і планка, нижче за яку не можна опускатися, дуже висока. Проте нині звучання музики Шопена було conditio sine qua non, і грати його довелося всім. У кращому становищі були інтерпретатори ранніх і маловідомих опусів композитора, в гіршому — виконавці популярних шопенівських шедеврів. А в цілому шопеніана юних піаністів швидше залишала слухача байдужим, незважаючи на яскраві виступи Іллі Рашковського з Новосибірська чи Роберта Уманського з Москви. І вже зовсім розчарувала Ліліан Акопова, яка виглядала на сцені ефектно за рахунок власної зовнішньої артистичності, а не за рахунок глибини проникнення у виконувану музику. Зате порадував сам Маестро, котрий виконав знамениту Другу сонату, а також Сонату для віолончелі в дуеті із чудовим музикантом Олександром Рудіним.
Кульмінацією фестивалю стали, безумовно, два концерти французького піаніста корейського походження Кун Воо Пека. Чудовий сольний концерт, із незвичайним ракурсом бачення пізніх сонат Бетховена, і виступ з оркестром із Концертом Моріса Равеля і Концертом для двох фортепіано Франсіса Пуленка, що рідко звучать у нас (дует Кун Воо Пек і Володимир Крайнєв). Утім, цей чудовий концерт не обійшовся без ложки дьогтю. Відзначаючи ювілей Мендельсона, оркестр Національної філармонії без особливого натхнення виконав «Італійську симфонію» цього композитора. І, найголовніше, були наміри зіпсувати оркестровою партією блискучу гру Кун Воо Пека і Володимира Крайнєва. Слухачам потрібна була неабияка фантазія, щоб зуміти абстрагуватися від нав'язливої фальші оркестру. А потім, пропустивши всю звукову масу через свій слуховий фільтр, насолоджуватися віртуозною технікою, найчистішим та найпрозорішим звуком і високоінтелектуальною грою обох майстрів.
Виступ Кун Воо Пека став кульмінацією фестивалю, — піаністи такого рівня не часто відвідують нашу столицю. І ми сподіваємося, що йому в нас сподобалося і що ми наступного року знову зможемо почути гру цього чудового музиканта.
