Спочатку — «спростування». Його надіслав Петро Симоненко. «У номері газети «День» від 14.09.99 в статті під заголовком «Про священну корову й горобчика. Лідер КПУ як остання надія Кучми», було опубліковано такі дані:
«... сварки всередині Компартії між розсудливими і тими, хто штовхає Петра Миколайовича під паровоз вишли на поверхню...»,
«...Та й хто ж на нього посягнути дасть — на останню надію Банкової й Кучми?»,
«... Петро Симоненко, котрий «зіскочив» з антикучмівської платформи, так і не сформулював хоча б трохи виразного пояснення своєї неучасті в блоці. Відчуваючи слабкість своєї аргументації, Петро Миколайович винаходить кожного разу нові мотиви. Дійсно важко чесно відповісти — чим так лякає лідера КПУ «четвірка»...»,
«...Але лідер КПУ... явно здається «діючому режимові», а оскільки електорат вимагає пояснень — пояснення його в болісному пошукові кожного разу різні...»,
«... Але тут з передвиборного штабу КПУ стали «витікати» деякі подробиці, які потребують більш пильної уваги до можливих тактичних «знахідок» керівництва КПУ, як потенційного союзника «діючого режиму». Подробиці ж полягають у тому, що нібито до Петра Миколайовича завітала людина, схожа на довірену особу Кучми Олександра Волкова, і начебто вона сказала лідерові КПУ: «Якщо знімешся з гонки, залишишся без голови. Сьогодні знімаєш свою кандидатуру — завтра тебе ховають»,
«... У «тераріумі однодумців» — тобто, у верхівці партії, немає єдиної позиції відносно передвиборної тактики й перспектив Петра Миколайовича сьогодні, а також партійної лінії завтра...»,
«... Але тоді потрібно погодитися з тим, що становище «вічного» опозиціонера, котрий ні за що не відповідає — це й є мета КПУ?»,
«.. Ситуація складається дуже цікава: нині Петро Симоненко в своїх промовах береже Леоніда Кучму, і Кучмі лідер КПУ — найкращий друг, жодного хамства на його адресу, а можливі союзники в боротьбі з антинародним режимом — викликають у лідера КПУ стільки ж «здивування», скільки й у чинного Президента...»,
«Повідомляю, що опубліковані дані не відповідають дійсності й повинні бути спростовані редакцією в повному обсязі...» Підпис — Петро Симоненко.
Не дуже розуміючи, що саме треба спростовувати, й співчуваючи Петрові Миколайовичу, котрий наполягає на публікації його самопромовляючого документа, ми виконали цю вимогу.
Тепер ідемо далі, в руслі позначеної теми — про обійми Кучми з «червоною загрозою» й навпаки. Причому, насамперед, хотілося б знати: а хто Іуда? Якщо подивитися з одного боку, то Леонід Данилович не може кинути на півдорозі свій «курс реформ» і віддати країну лівому реваншеві. Якщо з іншого боку глянути, то Петро Миколайович не може більше терпіти «антинародний курс» і віддати країну на подальше розтерзання «камарильї»...
Але якщо глянути лише прямо перед собою — тобто в телевізор, то там лідер місцевих комуністів, котрий добрався до регіональної влади Леонід Грач цілується з Президентом Леонідом Кучмою — причому, не формально, а, як за брежнєвських часів, а з апетитом. А Президент-кандидат при цьому примовляє, що Крим — це зразок співпраці влади в особі комуніста спікера Грача і молодореформатора прем'єра Куніцина. І нам зараз не дуже важливо, що в реальності Грач та Куніцин лише чекають, поки вичерпається термін заборони Кучми на з'ясування стосунків «до виборів», що вони вже мозоль набили, риючи ями один одному, що не так давно весь півострів з цікавістю спостерігав, як вони почергово «мочили» один одного в телевізорі. А важливо те, що, заїхавши черговий раз до Криму, Леонід Данилович знову «прикупив» комуністів, повідомивши, що «для нього не головне — лівий або правий». А головне, щоб, як у Криму, парламент України сформував більшість, яка, в свою чергою, сформує уряд. Мовляв, попри те, що в кримській ВР більшість ліва, а обирали ж Куніцина з НДП, і все тепер чудово, й скарбниця не порожня, й жит тя налагоджується. Про те, як обирали в спікери Грача, і чого він штовхав поперед себе Куніцина в прем'єри — не згадуватимемо: там колишній сват Президента Франчук за своє прем'єрське крісло зубами тримався, і зсунути його м ожна було лише нестандартними методами.
Що «махнув не дивлячись» при цьому комуніст Грач, котрий пообіцяв Кримові «визволення від Франчука», якими аргументами «дістав» Президента, котрий упирався — це, очевидно, їх «ексклюзив». Але сьогодні, коли вони цілуються, можна зробити висновок: гешефт виявився взаємовигідним. І перспективним — з погляду на те, як має намір Леонід Кучма розрахуватися з комуністами у випадку свого другого пришестя. На вибір — парламент або уряд.
Варіант перший нехай поки що турбує Олександра Миколайовича Ткаченка, який, схоже, вже зорієнтувався, превентивно запропонувавши себе як опору лідерові КПУ й захищаючи, таким чином, своє крісло. А варіант два, судячи за деякими деталями, сьогодні бачиться «червоним» більш підходящим. Принаймні, що є характерним: Петро Симоненко в своєму «Спростуванні» делікатно обходить викладену в тій же статті «Дня» версію про те, що «комуністи готові йти до кінця, спираючись на ухвали з'їзду, і після обрання Кучми співпрацювати з ним, прийнявши, як подарунок за послугу, уряд». Оскільки лідер КПУ це не оспорює, можна повторити і сказане далі: «У принципі, для повторно «чинного» Президента це був би не найбезглуздіший хід. Кучма повторив би вже сказане їм про те, що треба рахуватися з такою серйозною політичною силою, яка має могутню підтримку в народі — що, мовляв, підтвердили й вибори, віддав би комуністам уряд, який би ввійшов в непідготовлену зиму в повністю проїденій державі, додатково знекровленій боротьбою Кучми за власне виживання, а навесні Президент «врятував» би народ від «такого» уряду й заодно від комуністичної ностальгії. Експеримент закінчено, гасіть світло, добродії-товариші».
Але це — можлива перспектива. У реальності ж сьогодні, не виключено, Петрові Миколайовичу було довірено «близьке» завдання. Принаймні, важко інакше розцінити висунену ним нібито умову приєднання до «четвірки»: зняття Марчука на користь лівого кандидата. Про це кореспондента «Дня» повідомили соратники Олександра Ткаченка під час недільних багатогодинних переговорів лівих «канівців» і лідера комуністів. «Вібрація» і Олександра Ткаченка, і, як тепер зрозуміло, Олександра Мороза внесла помітну розбалансованість у досить струнку конструкцію, що утворилася внаслідок політичної угоди від 14 жовтня, коли «К-4» висунула двох кандидатів — Мороза та Марчука. Спроба лівих «канівців» залучити в союзники Петра Симоненка означала лише одне: ліві в «четвірці» наввипередки тягнули на себе «грузило» КПУ — і не так заради загальної перемоги, як для посилення своєї особистої ваги на даний теперішній момент. Тому «остаточна» ухвала про підтримку Марчука, котра дивом народилася не могла жити довго: хиткість угод з лівими має тверду історичну основу. У результаті ж не Петро Симоненко «підпер» собою Олександра Ткаченка, а навпаки. Але при цьому в лідера КПУ з соціалістом Морозом існують деякі домовленості на другий тур, гарантії виконання яких, проте, такі ж проблематичні, як і в усіх інших випадках домовленостей цієї публіки.
Тобто, нового — нічого. Сто разів було сказано: ліві відкривають дорогу Кучмі. При цьому ключову роль Петра Миколайовича не варто применшувати, як, проте, не варто продовжувати міф про порядність Олександра Олександровича.
Команда Мороза доводитиме нам, що шанси їх лідера більші, аніж будь-кого з «четвірки», і тому воно, оточення, не могло допустити загального програшу Кучмі, і тому «єдиний, хто може його перемогти» виправив свою «помилку», вибув з «четвірки», розваливши її, й піде сам перемагати Кучму. І важко довести їй, цій команді, що принципи «не важливий шлях — важливий результат» і «мета виправдовує засоби» — це якраз те, що за повною програмою демонструють нам Кучма та його оточення. У такому випадку чи всі готові підставляти плече під народження в президентському кріслі такого ж зла, але в новій, злегка облагородженій упаковці?
Як зараз здається, успішно йде виконання програми Кучми — Симоненка. І яка чудова деталь: саме на останній прес- конференції начебто «четвірки» — без Мороза, — де було заявлено про її самоліквідацію, широко розповсюджувалися ксерокопії статті, надрукованої в «Коммунисте Крыма» — «Четвірку» Болівар не витримає» за авторством Юрія Соломатіна, першого секретаря Київського обкому КПУ. Справу зроблено, можна підвести риску? І нехай нікого не введе в оману той факт, що Кучму, «який себе повністю дискредитував і став міченою «картою», а також його режим, «що опустив весь народ», також криють там, в газеті кримського спікера Леоніда Грача, що цілується з Кучмою, лідера Кримської республіканської організації Компартії України. Такі умови їхньої гри. І Леонід Іванович ніякого роздвоєння не відчуває, і Леонід Данилович ніяких образ не має. Щиро підтримуючи свого лідера Петра Симоненка, Леонід Грач, таким чином, щиро служить своєму Президентові Леонідові Кучмi. І це лише яскравий місцевий приклад реалізації того ж сценарію, за яким рухається Україна, що спрямовується зусиллями Банкової до Кучми-2.
А «комуністичний» Болівар, який дуже переживав, щоб на нього не вилізла «четвірка» й не погнала його «галопом в світле капіталістичне майбутнє», може бути спокійний і ситий: хвіст крутити йому, здається, приставлено Олександра Ткаченка, в годівницю добровільно ліг Олександр Мороз, а одного Кучму комуністична конячка як- небудь дотягне... Тут, щоправда, несамовита прогресистка Наталя чекає їх всіх за рогом...
