Замість прологу. Діалог Барона Карла Фрідріха Ієроніма фон Мюнхгаузена зі своїм слугою Томасом. Х/ф «Той самий Мюнхгаузен». «Мосфильм», 1979.:
Т. — Как фрау Марта?
М. — Все хорошо... мальчик... родился.
Т. — Ну?!
М. — Да!
Т. — Хороший мальчик?
М. — Двенадцать килограмм.
Т. — О! Бегает?
М. — Зачем? Ходит.
Т. — Болтает?
М. — Молчит.
Т. — Умный мальчик! Далеко пойдет!!!
З часів зйомки того фільму минуло 20 років, але названі «цінності» того радянського життя, алегорично висвітлені режисером та акторами, не втратили свого значення й сьогодні. Воно, може, й справді, більше прислуховуйся, більше мовчи, й усе буде гаразд. Саме в такому режимі працює переважна більшість районних видань в Україні напередодні виборів.
Редакторам «районок» «пропонується» друкувати в своїх газетах матеріали лише одного напрямку, типу «Тільки Леонід Данилович Кучма! В іншому випадку Україну чекає глибока криза». Виходить, зараз ми живемо не в кризових умовах? Цікаво, що в райдержадміністраціях (можу сказати лише про Сумську область, хоча, мабуть, такий «сценарій» діє в усій Україні) складено графік виступів керівників підприємств та організацій району в місцевих друкованих засобах масової інформації. Про зміст цих «матеріалів за графіком» здогадатися не важко. Хоч би хто з керівництва друкувався, найбільше вживаються такі слова та вислови: «Незважаючи на всілякі негаразди.., іншого вибору не існує.., завдяки грамотному втручанню нашого Президента.., за власною ініціативою Л.Д.Кучми.., тільки за останні п'ять років покращилось.., останнім часом збільшилось...» і т.ін. Перераховувати компліменти на адресу «єдиного» кандидата, які використовує преса, можна дуже довго, але все одно з моїм «неправильним розумінням поточної ситуації» не переплюнути тих, хто покликаний робити це кожну хвилину, кожну годину, кожен день.
Тож і друкують наші газети інформацію (звичайно ж, позитивну) тільки про одного кандидата. На інших або потрошку капають брудом, або просто «мовчать» про них... Про деяких сьогоднішніх газетярів класик сказав би, що розумні хлопці, далеко підуть. Звісно, такі «глухонімі» владу влаштовують.
Той самий х/ф. Діалог Мюнхгаузена та губернатора міста Ганновера.
К. — Сдайте шпагу!
М. — Ваше Высочество, ну не идите против своей совести. Я знаю, вы благородный человек. И в душе тоже против Англии.
К. — Да, в душе против, да, она мне не нравится. Но я сижу и помалкиваю!.. Сдавайте шпагу...
У приватних розмовах працівники редакцій говорять, що будуть голосувати 31 жовтня за того чи іншого, але ні в якому разі не за «безальтернативного» кандидата. Розмови розмовами... Так, у душі люди проти Кучми, так, він їм не подобається. Але на сторінки газет колективи редакцій виносять зовсім інші, не свої думки. Таким чином розносячи «дурман» в народ. Зрозуміло, що редактори «районок» не можуть відмовитись від «пропозицій» друкувати інформацію щодо виборів однобоко. Адже пропонується не хитра альтернатива — або ти «це» друкуєш сьогодні, або завтра газета має нового редактора.
Так, усі ми люди. Хочемо працювати, заробляти гроші, щоб утримувати свої сім'ї. Але підрахуйте, в кожній редакції районної газети працює від 10 до 20 осіб. Це один район. А скільки таких районів в області, в Україні? І ці люди говорять одне, а в своїх виданнях друкують зовсім інше! На запитання, як таке може бути, вони відповідають: «Ну, така зараз ситуація», «Ти хочеш, щоб мене викинули?», «А що ти пропонуєш?» Дійсно. А що держава може запропонувати журналісту, який каже правду? Звучить, як початок якоїсь страшної п'єси. Яке буде в неї продовження? Поживемо — побачимо.
Той самий х/ф. Діалог Мюнхгаузена зі своїм слугою Томасом.
Т. — Все шутите?..
М. — Давно бросил. Врачи запрещают.
Т. — С каких это пор вы стали ходить по врачам?
М. — Сразу после (своей) смерти.
Т. — А говорят ведь, юмор, он полезный. Шутка, мол, жизнь продлевает.
М. — Не всем! Тем, кто смеется — продлевает, а тому, кто острит — укорачивает! Вот так вот...
Газетярі, що у своїх «районках» друкують лише про досягнення чинного Президента, не зважають на один важливий факт — надворі осінь, час не лише передвиборної, а й передплатної кампанії. І, звичайно, всі газетярі на 1 січня 2000 року хочуть мати якнайбільший тираж своєї газети. Але як можна примусити, наприклад, селянина передплатити газету, в якій пишуть про «значне покращення справ в агропромисловому комплексі»? Що скаже робітник, який не одержує зарплатню 12 місяців, читаючи, що «за останні місяці виробництво в Україні збільшилось на 0,0....%»? Пенсіонер читає в «районці» про обіцянки «першого» навести лад у пенсійному забезпеченні, але покращення в цій справі не відчуває. Як у приватних, так і в громадських сільських господарствах збільшилась кількість крадіжок. «Тягнуть» усе: корів, кіз, коней, поросят, «допомагають» копати картоплю і т.ін. Але писати про це в «районках» не хочуть. Адже є «порекомендоване» тлумачення цієї проблеми: «Кількість злочинів порівняно з тим же періодом минулого року значно знизилась».
Чи зможе наша людина передплатити собі районне видання, яке з номера в номер обдурює читачів? Звичайно, зможе! Чому? Тому, що коли вам у жовтні, листопаді або грудні поштарка принесе пенсію, то вона вам її не віддасть, доки ви не заповните передплатний абонемент на «рекомендоване» районне видання. Бодай на один місяць. Смішно? Зовсім ні. Поштарці «так сказали». А в неї теж є сім'я, і її теж треба годувати. Хто із цим не згоден, паперу вистачає, кулькову авторучку дадуть — пиши заяву... Вище поштарки не будемо «залазити» — там усе й так зрозуміло... Не до гумору...
Тож і зміщують «районки» свою увагу й, як наслідок, увагу читача з проблем у житті району на «більш важливі» — передруковують з інших видань інформацію про паранормальні явища десь у Неваді, про життя зірок Голлівуда, захоплюються сенсаціями типу «в Карпатах живет «украинский Копперфильд» тощо. А перші сторінки, як і годиться, місцева преса «прикрашає» хвалебними одами курс реформ, розпочатих нашим Президентом. Дедалі все більше «районки» починають нагадувати якийсь додаток до центральних газет, які зробили собі ім'я та тираж на скандалах та сенсаціях.
Замість епілогу хотілося б навести останні слова Барона Мюнхгаузена з вищезгаданого художнього фільму:
«Я понял, в чем ваша беда, — вы слишком серьезны. Умное лицо — это еще не признак ума, господа! Все глупости на земле делаются именно с этим выражением лица... Вы улыбайтесь, господа, улыбайтесь...»
Р.S. Головну роль у художньому фільмі «Тот самий Мюнхгаузен» виконував Олег Янковський.
