Шановний Леоніде Даниловичу!
10 липня виповнилося п'ять років з часу обрання вас Президентом
України. Формальним приводом висловитися щодо вашої діяльності на посаді
Президента мене спонукав один з сюжетів інформаційної програми УТН, що
розповідав про цю знаменну дату. В матеріалі журналіста вас було представлено
як видатного діяча сучасності, який зберіг незалежну державу та спрямував
її розвиток на шлях реформ та прогресу.
Втім, на моє глибоке переконання, ці здобутки вашого правління,
м'яко кажучи, перебільшені, що я готовий довести у цій заочній дискусії.
Більш того, я вважаю, що з таким багажем «досягнень» повторно претендувати
на президентство щонайменше зухвало. Так чи інакше, я висловлюю особисту
позицію і готовий вислухати будь-які аргументи у відповідь.
В одному зі своїх телеінтерв'ю ТРК «Гравіс» дворічної давності
ви заявили, що висуватимете свою кандидатуру на другий термін лише в разі
економічного зростання в країні. Останнім часом у своїх виступах ви неодноразово
підкреслювали, що Україна нарешті вийшла на шлях стабілізації. І навіть
намітився зріст ВВП. Зокрема, про це ви з гордістю проголосили 13 липня
на зборах офіцерів України. Щоправда, днем пізніше на засіданні Кабінету
Міністрів були вимушені погодитися з віце-прем'єром Сергієм Тигипком, який
того ж 13 липня заявив, що країна перебуває на межі економічного колапсу.
То все ж таки, на вашу думку, в країні намітилася економічна стабілізація
чи колапс? Чи обидва явища одночасно?
Також хочу нагадати про ваш нещодавній вислів про те, що
підтримка реформ населенням держави зростає. Як аргумент проти цього варто
навести результати соціологічних досліджень, проведених Інститутом соціології
НАН України за 1994—1998 роки. Кількість прихильників економічних перетворень
за час вашого правління впала майже на 10% і дорівнює лише 20% населення.
З таким обсягом кредиту довіри у справі реформування економіки вам ніколи
не досягти успіхів. Не хочу торкатися проблеми виплат зарплати i пенсій,
бо ніякі сюжети про ваші досягнення не замінять народові грошей на елементарні
продукти харчування...
На тлі такої «стабілізації економічного колапсу» своєрідно
виглядає ваша риторика про червоний реванш в Україні. Саме завдяки недолугій
економічній політиці, що впроваджувалася протягом п'яти років вашого президентства,
кількість прихильників повернення до часів комуністичного минулого зросла
вдвічі. При цьому ваші іноземні іміджмейкери наполегливо штовхають вас
до розіграшу російського сценарію «Голосуй или проиграешь». Задля досягнення
своєї мети ви готові перед багатомільйонною аудиторією загравати перед
головним комуністом України, наголошуючи тим самим, що саме Симоненко є
головним конкурентом Кучми в президентських перегонах. Хочу нагадати Вам,
що Україна — не Росія, а ви — не Єльцин на бронетранспортері часів приборкання
ГКЧП, і такі ігри можуть погано завершитися не лише для вас особисто як
Президента, а й України як суверенної держави. До того ж, давайте не будемо
забувати, що саме завдяки голосам прихильників КПУ ви здобули перемогу
на виборах 1994 року, а сьогодні ці голоси працюватимуть проти вас.
Отже, і цього разу ми матимемо протестне або негативне
голосування на виборах, і хтось знову ризикує повторити вашу історію, яка
з фарсу може перетворитися на трагедію...
Головним і найбільш реальним Вашим успіхом за час роботи
вважається міжнародна політика України. Ризикну стверджувати — стратегія
багатовекторності української зовнішньої політики ефективна лише з огляду
застереження інтересів країн партнерів, які при цьому не обов'язково повинні
відстоювати українські інтереси. Але уся зовнішня політика повинна слугувати
потребам політики внутрішньої. І якщо результати діяльності МЗС не вирішують
конкретних економічних чи політичних проблем держави, то називати таку
діяльність успішною важко.
Не можна йти відразу у двох напрямках. Чи вам колись вдавалося
рухатися водночас і вліво, і вправо? Погодьтесь, цей процес називається
тупцюванням на одному місці... Ви дуже часто полюбляєте їздити до вашого
колеги Квасьнєвського в Польщу. Вам дуже хотілося б, щоб i Україна досягла
такого прогресу? В чому, на ваш погляд, тоді проблема? Адже Польща мало
чим відрізняється від України. Так само не має власних газо- та нафтородовищ,
майже така сама структура промисловості, і набагато менше землі під сільське
господарство. При цьому наші сусіди спромоглися завалити Україну своїми
харчами, від сала та сиру до шоколаду. Відповідь проста — вони просто пішли
вперед, а ми залишилися чекати, аби не образити молодшого-старшого брата
— стратегічного партнера, який у масі своїй досі не готовий сприймати нас
як самодостатню одиницю.
Так, ми посилаємо своїх хлопців творити мир у Боснію і
готові знову направити їх у Косово, і це треба робити неодмінно. Але чи
можна вважати успіхом зовнішньої політики відправку українців рити окопи
в чужих війнах у той час, коли «стратегічні» партнери одноосібно ухвалюють
рішення про бомбардування територій, не поставивши до відома країну, з
якою партнерствують заради миру. Відповідь, пане Президенте, тут теж проста
— з нами не рахуються! Росія, навіть після антиамериканських демаршів зі
стріляниною по будівлі амбасади в Москві, може продовжувати вимагати кредитів
від МВФ, а ми не наважуємося нагадати про гроші, які нам заборгували за
ядерне роззброєння. Ось такі успіхи, і це тільки один приклад. А можна
згадати і ЧАЕС, і російську нафту, і туркменський газ, вітчизняний метал
і навіть українських дівчат на експорт...
У вищезгаданому сюжеті УТН особливо підкреслювалася ваша
провідна роль у вирішенні кримської проблеми. Мовляв, якби не Кучма, то
могло статися незворотне. Та й ви перед офіцерами заявили, що «виконали
головне стратегічне завдання — утримали політичну стабільність в державі».
Якщо під стабільністю мається на увазi відсутність бойових дій у тому ж
Криму, то я готовий під цим підписатися. Однак усі інші варіанти цього
словосполучення піддав би сумніву. Якщо створення в Криму комуністичного
заповідника на чолі з Леонідом Грачем може слугувати прикладом політичної
стабільності та зразком вашої політичної перемоги, то дозвольте мені висловити
іншу думку. Внаслідок вашого стимулювання підкилимних політичних «розборок»
на півострові, які врешті скомпрометували демократичну ідею, утворилася
модель, яка може вже завтра підняти у повітря цю стабільність. Адже, нібито
розв'язавши одну проблему, всередину загнали іншу (я маю на увазі кримськотатарське
питання). До того ж, з поверненням піонерських загонiв на півострів повертається
ідеологія, що вже один раз довела свою безперспективність. І прикладом
поразки вашої політики по відношенню до автономії.
Є важлива сфера, де здобутки ваші дорівнюють майже нулеві.
Мова йде про реформи на селі. За час вашого правління село перетворилося
на заручника кланових інтересів сьогоднішніх олігархів. Шляхом експлуатації
золотих рис українського селянина сучасні нувориші наживаються на генетичній
потребі людини села щороку сіяти і збирати врожай. Спекулюючи енергоносіями
та добривами, скуповуючи за безцінь сільгосппродукцію, вони збагачуються
в той час, як село залишається забитим і закинутим. Ви, пане Президенте,
часто відвідуєте селянські господарства, але лише ті, що вам показують
як приклад ваших же успіхів. Насправді реформи на селі забалакали, зробили
все, аби зберегти контроль за селом у своїх руках, не дозволивши селянину
вийти із кріпака. І ви як глава такої держави не могли не розуміти, що
Україна, майже повністю занедбавши промисловість, ще зможе якось прожити,
але, втративши село, — приречена на фізичну загибель.
На одній з останніх своїх прес-конференцій ви сказали,
що однією зi своїх помилок вважаєте кадрову політику. Звичайно, талант
керівника проявляється не в тому, як він працює сам, а в тому, як він організовує
роботу інших. За час вашого правління в керівних ланках була здійснена
така кількість прорахунків, що назвати їх звичайними помилками просто не
можна. Наслідки цих «помилок» вже довели країну до краю прірви. Скільки
прем'єрів, міністрів, голів адміністрацій було змінено «за невиконання»?
Хто відповість за цю чехарду? Хто винен у тому, що Президент спочатку нагороджує
прем'єра орденом, а потім на всю країну заявляє що той грабіжник? Хто винен,
що в Україні резерви кадрів для управління державою відсутні взагалі і
чиновники тасуються на посадах, як карти в колоді?
Однак, очевидно, ваші особисті «помилки» вас мало чому
навчили. Свідчення тому — призначення на посаду губернатора Вінницької
області Дмитра Дворкіса, персону більш ніж суперечливу. Зовсім недавно
ви критикували його за бездіяльність, а тепер підписали указ про призначення.
Але чи можна призначати на таку посаду особу, що вже рік безпардонно порушує
закон, обіймаючи відразу дві посади — мера та народного депутата? Чи для
характеристики цієї особи цих фактів недостатньо? Я вже не кажу про «плідну»
роботу Дворкіса на посаді міського голови Вінниці. На мій погляд, таке
призначення свідчить про агонію вашої системи, яка в пошуках опори діє
бездумно та тоталітарно, без огляду на реалії.
Таким самим суперечливим є твердження про вас як про гаранта
прав і свобод українських громадян. Особливо це стосується тих, хто з різних
причин не готовий сліпо схилятися перед створеною вами системою. Чи дивиться
пан Президент хоча б іноді вітчизняне телебачення? Якщо так, то невже ви
вважаєте, що безперервне оспівування вашої персони в ефірі інформаційних
програм і одночасне шельмування опонентів, додає вам політичного капіталу?
Нещодавно в одній з програм найпопулярнішого телеканалу
ваші прихильники устами журналістів обурювалися проти дій вашого конкурента,
який на бланку народного депутата України надiслав листа своєму потенційному
виборцю. Мовляв, тринькає народні гроші. Дозвольте запитати, а скільки
коштувало тому ж народові ваше нещодавнє телевізійне спілкування з ним,
під час якого ви пачками підписували свої економічні Укази?
Окремо хочу виділити ваші взаємини з Верховною Радою України.
Протягом усього терміну ваших повноважень ви увесь час звинувачуєте парламент
у бездіяльності та порожній балаканині. Більш того, на вашу думку, народні
депутати замість конструктивної роботи зайняті лобіюванням інтересів окремих
кланів та угруповань. Я частково згодний з цим твердженням, оскільки за
природою своєю парламент є інститутом лобіювання інтересів. Однак не вважаю,
що це аж надто погано. Проблема лише в тому, щоб увесь цей процес відбувався
в правовому полі. Натомість особи, що складають ваше оточення, лобіюють
свої кланово-олігархічні інтереси набагато ефективніше за депутатів. Про
це свідчать перманентні скандали з наближеними до вас особами, які прихопили
мільйони, а потім втекли за кордон. Внаслідок цього 43% громадян України
вважають, що значну роль у державному будівництві відіграють мафія і злочинний
світ. Зі свого боку, хочу сказати, що за весь час ви не проявили й десятої
долі власної ініціативи, аби знайти з Верховною Радою порозуміння. Навпаки,
тиск та шантаж став нормою ваших стосунків з найвищим законодавчим органом
держави. Важко навіть підрахувати, скільки разів ви погрожували Верховній
Раді за «неконструктивність». А щодо балаканини, то нагадаю: у слові «парламент»
корінь «парле» означає говорити. І це, на мою думку, кращий спосіб вирішувати
проблеми. Набагато кращий, ніж доводити власну правоту за допомогою інших
засобів.
Як колишній голова однієї з найпотужніших політичних партій
України не можу не обминути вашої ролі у партійному будівництві держави.
Коли ми, ще перебуваючи на керівних посадах в НДП, звернулися до вас з
проханням переглянути ваше ставлення до принципових позицій вашої діяльності,
ви відкинули можливість конструктивного діалогу і дали вказівку розтрощити
«відступників». За короткий термін державна машина розчавила партію, перетворивши
її в килимок під ногами влади. З вашого благословення подібна доля спіткала
не лише НДП. Жертвами полювання на політструктури, що супроводжувалося
розколами партій, стали й РУХ, ДемПУ, СДПУ та інші. І чого ви домоглися,
пане Президенте? Чи усвідомлюєте ви, що внаслідок розшматування правоцентристських
партій вам доводиться спиратися на сили з сумнівними політичними цілями?
Всі поважні політичні партії відмежувалися від вас, і це більш ніж симптоматично.
Це означає лише одне — у вашої політики немає перспективи. Не можна будувати
державу, спираючись на волкових, рабиновичів та інших. Бо всі вони — лише
тимчасові супутники і ніколи не відповідатимуть за власні вчинки, а вам
доведеться відповідати перед історією. Але ви чомусь над цим сьогодні всерьоз
не замислювалися.
Втім, усе вищесказане зовсім не означає цілковитої безрезультативностi
ваших зусиль. Успіхів також було достатньо, але відбувалися вони здебільшого
не завдяки вашій діяльності, а всупереч їй. Але всі здобутки затьмарюються
провалами та невдачами, що помножуються на нинішній період тактичних прорахунків
та політичну нечистоплотність вашого оточення. І згодом вантаж нереалізованих
ідей та справ притисне вас вагою незмірно більшою, ніж осуд прийдешніх
поколінь.
Тому в ім'я держави та її народу вам варто зважити на таку
перспективу і нарешті відмовитися від участі у президентських перегонах.
Тим самим ви увійдете в історію України як лідер, що був здатний на самопожертву
задля кращого майбутнього своєї держави. Вам надається безпрецедентний
шанс одночасно з відходом очистити владу від усіх, хто використовував її
як засіб особистого збагачення, і тим самим реабілітувати свою добу президентства
від усього негативу, що нагромадився.
Такі мої позиції зумовлені, насамперед, небезпекою, яка
нависла над державою, і тим невеликим відліком часу, що залишився до виборів.
Зважте на наведені факти і якщо маєте щось заперечити, представте як аргументи
на свою користь.
