Якщо ви, шановний читачу, стоїте на клапті землі, що має назву Єрусалим, ваша душа тріпоче від людинолюбства. Погляньте, каже екскурсовод, перший поверх цього будинку — синагога, у якій ми побачимо саркофаг царя Давида; на другому поверсі розташована зала, де відбулася Таємна Вечеря; на третьому поверсi — чинна мечеть... З цього місця за кілька хвилин можна дістатися і до найбільшої юдейської святині — Стіни Плачу, і до однієї з найбільш шанованих магометанами П'ятничної мечеті, і на Голгофу — до храму Гроба Господнього.
ВIРА I РОЗУМ
Бажання і здатність ВІРИТИ є однією з основних рис, які роблять людину Людиною. Перехід від багатобожництва до монотеїзму став стратегічним здобутком цивілізації. Його започаткували юдеї, з їх віри проросли християнство та іслам. Соціологи й психологи ще мають пояснити, чому за перші два століття після свого тріумфу Магомет здобув більше прихильників, ніж Ісус за весь час існування християнства. Як засвідчує Коран, свою роль могла вiдіграти неоднозначність його постулатів, що дає можливість кожному вірити у «своє», водночас лишаючись у лоні однієї релігії. Дві її гілки (сунітська та шиїтська) аж ніяк не можна порівняти з розмаїттям сучасних християнських конфесій — не кажучи вже про кількасот відомих богословам єресей. За визначенням одного дотепника, єресь — неправедна правда про праведну неправду. І торкається це насамперед християнства. Культурне середовище, в якому шанують Христа, припускає (а то й провокує) втручання Розуму у справи Віри. Якщо сам Ісус загинув від рук юдеїв, то християнство боролося за життя з еллінською культурою. І перемогло тому, що поглинуло багато її засад. Відтак до свого єдиного Бога християнин-неофіт ставиться з тією долею раціоналізму, з якою античні греки дивилися на сакральний марш своїх численних богів і напівбогів. Ось славетний Тертулліан: «Бог є тіло, котре, втім, є дух. І вмер Син Божий: це достовірно, бо неймовірно. І після погребання Він воскрес: це не викликає сумнівів, бо не є можливим». Культурна традиція магометанського світу не припускається таких ігрищ Віри і Розуму, бо у буквальному перекладі «іслам» — це «покора». Для християнства кодовим словом є «любов». Нагірна проповідь Христа — етичний абсолют, маніфест гуманізму. Але... сучасний протестантизм трактує її з позицій усвідомленої віри, католицизм опікується «просто» вірою (яка домiнує над розумом, але не є ворожою йому), а православ'я тримається візантійського кореня з його схильністю до ірраціональності, містики та фаталізму. І все це підсилює архаїчна ритуальність. Саме з цих мотивів Чаадаєв перейшов у католицтво, за що самодержець і проголосив його божевільним. Але це вже політика.
МЕДИЦИНА I РЕЛIГIЯ
З погляду мораліста важко знайти щось хороше у буянні атеїзму. Хочу засвідчити відразу до наукових кампаній iз спростування віри. Релігія творить різновид уявної дійсності, яка є жагою плідного розуму. «Спочатку було Слово» — гімн віртуальності. Маємо три можливості шукати життєвої наснаги: а) у людей; б) у Бога; в) в самому собі. Людство і людяність є потужним джерелом життєвості кожного. Проте тут є дві проблеми. Перша в тому, що маємо справу не з людством, а з окремими людьми, а вони зраджують, коли потрібна вірність. Другу проблему визначає нездатність людських мільярдів змінити позиції в ендшпілі «я і смерть». Кожен умирає, і кожен умирає наодинці. Ця задача не має розв'язання без бога. Найвищий здобуток сюрреалізму — Бог є не лише етичним, а й операціональним поняттям. Віра дає можливість у молитві просити і каятися, себто виконувати певні дії у випадках, коли будь-які інші дії не є можливими. Але, багато даючи, Бог багато вимагає: «І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого...» Притчу про Бога, Авраама та Ісаака К'єркегор вважає засадничою: спертися можна лише на власну душу, а душа для того, щоб бути, мусить боліти, мусить ридати над Ісааком.
Іван Іванович не має комплексів. Любить шевйотовий костюм, пиво з таранькою та Аллу Пугачову — має право. Але, пропонуючи йому спертися на власну душу, ставите чолов'ягу в дурне становище — не може тієї душі знайти у гардеробі. Медицина знає, що таке фантомні болі — болить те, чого немає, скажімо, ампутована нога. Відсутня душа не болить, але свербить і муляє. На цей випадок людство тримає алкоголь та наркотики. Більшовицьке гасло «Релігія — це опій для народу» є слушним у тому сенсі, який вкладають у використання опію лікарі. Кілька років тому я ініціював першу на пострадянських теренах конференцію «Медицина і релігія». Вона була цікавою для медиків і, сподіваюся, для священнослужителів. Вітальний лист покійного владики Володимира (Романенка) був сповнений оптимізму... Але невдовзі нам довелося пережити ганебне побоїще на майдані Б. Хмельницького. Бузувірство закорінене у тих психологічних особливостях людини, з яких проростає і віра. Ми знаємо і розуміємо те, чому нас навчили. А чому вчили? Я провів анкетування 189 киян (освіта вища чи незакінчена вища) щодо 12 найважливіших ознак, які характеризують Людину (див. «Феномен Людини. Дванадцять дзеркал», Київ, 1999). Так ось: на одне з трьох перших місць іпостась Homo religiosus поставили лише 11 опитуваних, на одне з трьох останніх — 73, а у підсумку Віра посіла 8-ме місце. Після неї йдуть лише ті особливості Людини, які пов'язані з сексом, здатністю до злочину і самогубства. Чи це ми такі, чи весь світ такий?
РЕЛIГIЯ I ПОЛIТИКА
Храм Гробу Господнього поділений на власність провідних конфесій. Звучить дикувато, але правди ніде діти: одним володіють греки, іншим — вірмени, а іще далі свої фрагменти величної споруди має Ватикан. Москва тривалий час єрусалимськими святинями не цікавилася, а відтак не володіє жодним дециметром храму. Одначе над каменем, на якому лежав і воскрес Ісус, стоїть масивна чавунна споруда — колективна власність усіх християн. На ній кожна конфесія має свій символ. Запитання: як над Гробом Господнім заявила про себе Московська патріархія? Відповідь: за допомогою двоголового імперського орла. Якщо католики свою проблему «король чи папа» розв'язали (болісно і криваво), якщо протестанти взагалі зняли її актуальність, то православ'я так і не позбулося візантійської ідеології, за якою «православне» — це «самодержавне», а покірний Божий раб є «народ-богоносець». На північному сході Європи цю ідеологію зміцнила Золота Орда, а на Балканах — Оттоманська Порта. Нещодавно предстоятель сербських християн зажадав відставки Мілошевича, але не тому, що цей вождь спровокував війну з НАТО, а тому, що програв її. А десь у кремлівських канцеляріях лежить його лист з пропозицією про приєднання до союзу Росії й Білорусі. Нашим домашнім «інтеграторам» варто пам'ятати, як «третій Рим» виродився у Третій Інтернаціонал, а «четвертий» перемістився на Колиму. Ми — Україна, наш Рим — це Київ. «Ніхто двом панам служити не може — бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує» (Матвія, 6,24). Щоранку, їдучи на роботу, маю перед очима величні споруди Києво-Печерської Лаври. Думаю про те, що її священнослужителі свого предстоятеля мають у Москві, і згадую про двоголового хижака, якого звідти заслали навіть у далекий Єрусалим. Саме мотив єдиної віри значною мірою спричинив фатальний вибір Богдана Хмельницького. Саме цей мотив спонукав козацьку старшину повалити Івана Виговського і відмовитися від європейських перспектив, задекларованих у Гадяцькій угоді з Польщею. Що ж — історію не переробиш. Але мусимо пам'ятати її і ще раз не ставати на той шлях, який завів нас у глухий кут.
