Друзів Президента треба знати. Один з них — Борис
Абрамович Березовський, політичний бізнесмен, саме йому приписують авторство
проекту «Дочка президента». Березовський не приховує, що зараз найвигідніші
інвестиції — в політику. Підтримка Єльцина на виборах у Росії принесла
йому величезні дивіденди та статус «олігарха». Зараз він не проти того,
щоб «зістригти» гривні на президентських виборах в Україні. Навеснi, коли
в Росії проти нього порушили кримінальну справу, він дав інтерв'ю «Столичным
новостям», в якому намагався переконати читачів газети, що «Кучма — це
від Бога». Стратегію й тактику БАБа відомий американський фінансист Джордж
Сорос cхарактеризував так: «Я думаю, що це той самий злий геній, типовий
представник грабіжницького капіталізму».
Підтвердженням його словам може
бути справа з обшуками в конторах швейцарських компаній «Андава» та «Форус
Сервіс», що належать Березовському. Федеральний прокурор Швейцарської
Конфедерації Карла дель Понте передбачає, що за допомогою цих компаній
вдалося перекачати з російського «Аерофлоту» 250 млн. доларів. «Це була
не просто поліцейська акція», — відзначають «Известия» у вчорашньому номері.
У редакційній статті впливової женевської газети «Тан» її головний редактор
Ерік Хьосль підкреслює, що це розслідування вибухонебезпечне для російського
президента, його сім'ї та його найближчого оточення. На думку Хьосля, «справжня
ставка у цій юридичній битві — закінчення правління Бориса Єльцина та питання
про те, хто прийде йому на зміну».
Як повідомляють «Известия», швейцарські
слідчі не збираються зупинятися на досягнутому і вже починають «інші дії
у справі «Аерофлоту». Можливо, саме цим пояснюється бажання Березовського
балотовуватися у Державну думу, про що нещодавно він заявив в інтерв'ю
московській газеті «Время МН», скорочений виклад якого ми публікуємо.
— Схоже, ваші незгоди з Примаковим не усунуті навіть
після його відставки.
— На жаль — і це не вперше, — я раніше за інших усвідомлював
небезпеку. Це стосується й Примакова, якого я вважаю дуже серйозним і небезпечним
противником. Так, він єдиний з усіх прем'єрів, не виключаючи поки що й
Степашина, мав власну чітку позицію з основних питань. Але його позиція,
на мiй погляд, була помилковою й руйнівною для Росії, і проти цього я повставав...
— Оскільки ви вважаєте Примакова реальним політиком,
то вас, очевидно, не дивує його рішення повернутися в політику, можливо,
в альянсі з Лужковим?
— Примаков ніколи не був поза політикою і, безумовно, не
пішов з неї, переставши бути прем'єром. Що ж до альянсу, то офіційно він
ще не заявлений, хоч на перший погляд здається вельми логічним. Проте можливий
альянс Лужков — Примаков лише зовні виглядає сильним. Всередині нього вже
закладена колосальна суперечність. Лужков ніколи не змириться з другою
роллю. З іншого боку, в очах академіка Примакова Лужков завжди буде міцним
господарником — людиною в кепці. Але якщо Примаков, будучи холоднокровним
політиком, зможе стримувати свої емоції, то популіст Лужков не витримає.
Отже, цей союз навряд чи буде довговічним. Проте всі ці комбінації цілком
у стилі безпринципного Лужкова. Учора він — лівий центр, сьогодні — правий
центр разом з Явлінським, а завтра він — союзник Примакова. До парламентських
виборів багато часу, і я упевнений, що Юрій Михайлович ще не раз зуміє
перекинутися. До того ж, він метушливий і вже сьогодні намагається підстрахуватися
перенесенням виборів мера на грудень. Щоправда, і тут він в останній момент
замислився. Ви можете собі уявити, щоб так поводився Єльцин 96-го, коли
його рейтинг був 5 відсотків? Він не лише не страхувався, а й був упевнений
у перемозі, і це стало вирішальним чинником.
— З очевидних переваг, які отримав Березовський від
нового уряду, — повернення «Сибнефти» квоти на іранську нафту. Чи це подарунок
Абрамовичу?
— Я не є акціонером «Сибнефти» і багато разів про це казав.
Хоча лобіював створення цієї компанії, й у мене є стратегічні інтереси
і в цій компанії, і до неї. Зрозумійте мене, я не альтруїст, і моя поведінка
абсолютно раціональна. Річ у тім, що я дійсно вважаю, що кращі інвестиції
сьогодні в Росії — це інвестиції в політику.
— Тому — «Коммерсантъ»?
— Ось мені кажуть: «Навіщо ви купили «Коммерсантъ» — це
для вас політика чи бізнес?» Я цілком упевнений, що відокремлювати великий
бізнес від великої політики — це глибока помилка. Візьміть конкретний приклад
— «Сибнефть». Тендер на купівлю «Сибнефти» був наприкінці 95-го, відразу
після парламентських виборів, на яких перемогли комуністи, і за 6 місяців
до президентських, коли ніхто не вірив, що переможе Єльцин. І коли були
потрібні кошти на купівлю цієї компанії, то і я брав участь у пошуку грошей.
Була й ідея позичити їх за кордоном. Я сам говорив із Соросом та іншими
великими бізнесменами й банками. Поведінка Сороса була абсолютно лицемірною.
Він сказав, що не може дати жодної копійки, бо Зюганов переможе на виборах,
а інвестувати в країну, де перемагає Зюганов, абсолютно безглуздо. А сьогодні
він розповідає світові про грабіжницький капіталізм у Росії, про те, що
олігархи за безцінь скупили нафтові компанії. Ні, пане Соросе, російські
олігархи заплатили за ці компанії стільки, скільки вони на той час коштували.
І вас також запрошували, але ви тоді помилилися, переоцінили ризики, а
сьогодні поводитеся принаймні некоректно.
— Ви пропонуєте людям, котрі займаються бізнесом, інвестувати
в політику?
— Я пропоную запровадити дуже простий критерій для кандидата
на посаду президента в його передвиборних обіцянках. Завдання президента
будь-якої країни дуже просте — підвищити капіталізацію країни. Я не знаю,
скільки сьогодні коштує Росія, всі її найбільші підприємства узяті разом.
Але це величина, що цілком обчислюється. Сьогодні це, напевно, приблизно
50 — 70 мільярдів доларів. Негусто. Обіцянка президента має бути одна —
я прийду, і країна буде коштувати 700 мільярдів доларів. І все! І ми зможемо
перевірити, чи правду він говорить.
— Ви збираєтеся й далі залишатися просто впливовою приватною
особою?
— Я вирішив балотуватися до Думи в одномандатному окрузі.
Тепер думаю, в якому.
— Це новина. І навіщо це вам?
— Мета очевидна. Відповім вульгарно. Я вважаю, що в умовах
ринкової економіки домінуючу роль в управлінні країною відіграє капітал.
Не в значенні грошей і злитків золота. А капітал — як концентрований потенціал
нації. Капітал розподілений між могутніми фінансово-промисловими групами,
і їх не так багато в кожній країні. Нині на Заході чимало компаній перетворюються
в публічні, коли власниками стають мільйони, але в нас це станеться ще
не скоро. Капітал — це й інтелект, і гроші, і будівлі, і земля. Коли ми
почали створювати ринкову економіку i в нас з'явилися власники того, що
створили чи того, що купили, чи...
— Того, що вкрали.
— І це відбувалося. Первинне накопичення капіталу — завжди
дуже складний і суперечливий процес, і справедливого перерозподілу власності
не буває. Пам'ятаєте, ще Форд сказав, що йому важко пояснити походження
тільки перших двох мільйонів. Важливо тільки одне — чи відбувається при
цьому соціальний вибух чи ні. У Росії його не було. Отже — результат позитивний.
Так от, ставши власниками, ми стали водночас керівниками своїх компаній.
Ми нікому не могли цього передоручити. По-перше, законодавча база, яка
захищає власність, була слабкою. По-друге, ніхто не був готовий мати над
собою господаря. Не призначеного державою, а який самостійно став господарем.
Компанію могли просто розграбувати або неефективно нею керувати, що в будь-якому
випадку призвело б до її загибелі. А от щодо держави, то ми чомусь думаємо,
що керівництво нею можна передоручити іншим.
— Зрозуміло, що мемуари відкладаються. Скажіть, а який
із трьох пороків вам наймиліший — влада, гроші чи слава?
— Сьогодні — влада.
