Предки Рузвельтів прибули на американський континент із Голландії ще в XVII столітті. Його мати, жінка залізної волі, готувала єдиного сина саме до політичної кар'єри, вірячи в його блискуче майбутнє. Батько Франкліна одного разу познайомив 7-річного сина з самим президентом США Гровером Клівлендом. Ласкаво погладивши хлопчика по голові, Клівленд із важким зітханням прорік: «Дитя моє, я щиро бажаю тобі ніколи не стати президентом Америки». Але мати Рузвельта була іншої думки... Служба в військово- морських силах, закінчення Гарварду, робота радником губернатора штату Нью-Йорк, потім — заступником міністра флоту США (1913—1920 рр.) — так вибудовувалася кар'єра Франкліна. Він ледве не став другим після президента лідером країни. І раптом — горе, інвалідність.
За рахунок чого ж Рузвельт зміг перебороти долю? Відповідь на це запитання дав він сам у промові при вступі на пост президента 4 березня 1933 р.: «Єдиним, чого нам слід побоюватися, є страх, безіменний, нічим не виправданий, нез'ясовний страх, що паралізує наші зусилля». Але він, Рузвельт, глибоко вірить, що «ця велика нація вистоїть, як вона вистояла в минулому, відродиться й процвітатиме». Але для цього, на думку президента, «абсолютно необхідно сказати правду, всю правду, відверто й сміливо, і не ухилятися від чесної оцінки ситуації».
Отже, Рузвельт назвав співгромадянам головного ворога: страх, що не має імені. І він сам уже подав приклад, перемігши свій власний страх перед хворобою. Американці інтуїтивно зрозуміли: цей чоловік переміг тяжку недугу. Він міг би допомогти країні вибратися з трясовини. Демократа Рузвельта було обрано президентом у листопаді 1932 р. більш ніж переконливою більшістю голосів (22,8 млн. проти 15,7 за його попередника, президента-республіканця Герберта Гувера).
Вибори 1932 р. припали на самий розпал найважчої соціально-економічної кризи («Велика депресія»). З 1929 по 1932 р. національний прибуток США упав більш ніж удвічі, індекс промислового виробництва — в 1,8 раза, середня ставка зарплати в 1932 р. ледве досягала половини ставок 1929 р. Число безробітних досягло 17 млн. чол., страх давив і на тих, хто поки що мав роботу. У деяких із «голодних походів» безробітних одночасно брало участь до 500 тис. чоловік. На межі повного розорення знаходилися сотні тисяч фермерів і мільйони дрібних підприємців (чи не правда, дуже багато спільного ми бачимо, порівнюючи США 30-х і Україну кінця 90-х). Заходи президента Гувера Рузвельт під час передвиборної кампанії оцінив так: «Надто мало і надто пізно». Лейтмотив промов Гувера тих днів: все загалом іде як треба, незважаючи на кризу, а Рузвельт — небезпечний радикал, котрого спрямовують чужі країні особи. Гувер категорично відмовлявся приймати демонстрантів, котрі голодували, але гостинно зустрічав у своїй резиденції спортсменів і переможців світських конкурсів. І знову напрошуються певні аналогії...
Девізом Рузвельта з перших же днів приходу до влади було: треба діяти! Уже 4 березня 1933 р. новий президент заявив: сила кризи така, що він, Рузвельт, терміново просить надзвичайних повноважень, так, наче країна стала об'єктом зовнішньої агресії. Ні, Рузвельт зовсім не прагнув до диктатури, а хотів провести глибокі, докорінні реформи, щоб, зберігши все найкраще в американській ринковій економіці, доповнити її принципами соціальної справедливості за допомогою методів державного регулювання (що аж ніяк не було соціалізмом, в чому його шалено звинувачували противники правого спрямування). Новому лідеру вдалося зібрати блискучий «мозковий центр»: професори Моргентау, Кейнс, Райт Мілс, банкір Ікес...
Уже 5 березня 1933 р. президентським указом було закрито всі без винятку банки країни, потім (націоналізацію банків Рузвельт відкинув), після «оздоровлення», частину їх знов стали кредитувати (багато в чому з держкоштів). Рузвельт здійснив обширну програму громадських робіт (прокладання доріг, меліорація...) Для підтримки фермерів було ухвалено «Закон про регулювання сільського господарства», за яким уряд брав на себе виплату їхніх величезних боргів, сприяв підвищенню цін на сільгосппродукцію, але рекомендував скорочувати посівні площі й поголів'я худоби. Услід за тим ухвалили закон про відновлення національної промисловості, в якому було закладено «кодекс чесної конкуренції», що допомогло добросовісному підприємництву. Так само було істотно посилено соціальні гарантії робітникам, що поступово знизило напруження в суспільстві.
За 12 днів березня 1933 р. конгрес США, що рішуче підтримав готовність Рузвельта діяти на основі національної згоди, прийняв більше законів, ніж за попередні 70 років! І оздоровлення країни дуже повільно, але почалося. Американці поступово перемагали відчай і страх, долали хиби крайнього індивідуалізму. Ще були попереду нападки на Рузвельта правих радикалів і нова криза 1937—1938 рр., але найважче було пройдено.
Рузвельт не був ні комуністом, ні диктатором. Він був найтверезішим прагматиком, котрий зумів у рамках демократії на сучасній основі глибоко реформувати американську систему. І це багато в чому забезпечило США лідируючу роль у світовій політиці та економіці ХХ століття. Рузвельт умів спілкуватися з народом, він не переставав підкреслювати небезпеку різкого розколу на багатих і бідних. Рузвельт зумів підняти США з летаргічного сну з приводу війни, що розгоралася в Європі («Ми не можемо відсидітися за океаном»). Він пережив ганьбу Перл- Харбора, але, певно, американцям потрібен був такий струс. Цей фізично немічний чоловік, єдиний з усіх президентів США, був тричі переобраний на цю посаду. І помер на президентському посту 12 квітня 1945 р. наприкінці війни. Жодному з президентів США після Лінкольна не присвячувалося стільки книг, статей і монографій. Мабуть, про Рузвельта писатимуть і через 100 років, настільки великий вплив, який він справив на хід історії не тільки США, а й світу.
