Саме так і трапилося з телерепортером Тімом О'Хара (Джеф Деніелс) — героєм комедії Доналда Петрі «Мій улюблений марсіанин» (1998), знятої на основі телесеріалу, що вже став класичним. Знайомство з інопланетною істотою — дядечком Мартіном (Крістофер Ллойд), котрий опинився на Землі внаслідок аварії космічного корабля, буквально вириває Тіма із зачарованого кола «жити — щоб працювати, працювати — щоб жити», виявляючи глобальний цинізм соціальних пріоритетів. Адже відчувати, любити, вірити, співпереживати набагато цінніше, ніж гонитва за сенсацією і добування ексклюзивів. «Літак розбився, а ми нічого не встигли зняти», — цю фразу режисер вклав у вуста амбіційної тележурналістки Брейс Ченнінг (Елізабет Харлі) — відверто карикатурного персонажа. Хоча запитання: «уж не пародия ли он?» з усіх персонажів фільму не стосується хіба що зальотного гостя. Саме він здатен оцінити прості радощі буття: насолоду купанням й дотику води до шкіри, смак морозива, чарівність поцілунку — все те, що відміряно людині щедро й сповна, й те, до чого вона із такою зневагою ставиться. Отож привітне запрошення звільненого від «права на безупинну й всепоглинаючу працю» Тіма марсіанинові, котрий відлітає на свою далеку планету: «Залітай до нас у гості» більше нагадує: «Приїжджайте до нас на Колиму». Хоча фінал казки про дядечка Мартіна, на відміну від фіналу казки про Карлсона, суто американський: незважаючи на те, що «земляни використовують лише десять відсотків мозкових клітин», а «земні космонавти справляють нужду прямо в костюми», Мартін... залишається. І хоча від такого пересолодженого хеппі- енду ледь не зводить вилиці, утім, можна тільки поспівчувати бідолашному прибульцеві, уявивши, яка райдужна зустріч чекає на нього з істинно американськими бюрократами із комісії з проблем незаконної міграції.
Фільм виконано в наймоднішому нині в Америці жанрі — «кіно для сімейного перегляду». Тому для вихованих на витончених прийомах європейського кінематографа глядачів він видаватиметься прісним, а гумор його — тривіальним. У перекладі на нашу систему кіножанрів — це чудовий фільм «для дітей та юнацтва» з перетвореннями, погонями, поцілунками й чудесами, де реальність зображено нібито на дитячому малюнку наївного художника, а не на полотні змученого проблемами екзистенції класика.
