За нормальних грошових відносин він коштував би зовсім недорого.
Харківський велозавод став чемпіоном із падіння в провалля серед великих підприємств Харкова. Якщо 1985 року тут було випущено 865 тисяч машин, то минулого — 66 тисяч. Робітники, змучені невиплатами заробітної плати, на знак протесту кілька разів перекривали трамвайні колії. На 31 грудня борги заводу до бюджету, суміжникам і енергетикам сягали 20 мільйонів гривень.
Але зараз велосипедний працює. За зміну робить 800 машин. Переважно це дорожня «Україна». У першому кварталі з конвейєра зійшло 35 тисяч, до кінця року випустять 140 тисяч. Новий голова правління закритого акціонерного товариства Леонід Орел упевнений, що через кілька років підприємство вийде на рівень п'ятисот тисяч штук і отримуватиме прибуток.
Вже зараз на прохідній з'явилися оголошення: потрібні робітники різних професій. У керівництва зникло бажання позбутися соціальної сфери — гуртожитків, пансіонатів на березі моря. Відродилася унікальна в Україні школа підготовки олімпійського резерву велосипедистів — «Олімпія».
На заводі не перестають дивуватися кризі, що вразила підприємство. Адже велосипеди за затребуваністю можна порівняти з виробництвом продуктів харчування. Навіть більше: чим убогіша країна, тим більше потрібен цей вид транспорту. Та й для виконання виробничої програми є, здається, всі умови. Збереглися виробнича база, колектив, майже ідеальна, мало схильна до впливу політичних колотнеч система кооперації (з комплектуючих тут отримують тільки гуму з Росії та ланцюги з Прибалтики). Є й повний портфель замовлень. Заявки на велосипеди надходять з Росії, Грузії, Молдови, Казахстану. З Німеччини просять постачити 10 тисяч спортивних велосипедів з відкритою рамою, з Польщі — тисячу тандемів. Немає «дрібниці» — грошей, оборотних коштів.
А якщо так, то бартер, цей платіжний засіб бідних, застосовується щосили. Велосипеди охоче беруть не тільки виробники металу та електроенергії, але навіть казначейство, Пенсійний фонд і сама Податкова адміністрація. Потім ці «України» в деяких областях видають учителям замість зарплати. Із 800 велосипедів, які завод випускає щодоби, 600 йдуть на розрахунки з кредиторами.
Утім, зі своїми робітниками розрахунок здiйснюється також продукцією. На базарах вона потім продається за 150 і навіть за 120 грн. Це і є її ринковою ціною. А завод відпускає свою «Україну» по 220 грн. Леонід Орел стверджує, що якби повернулися нормальні грошові відносини, то собівартість продукції вдалося б знизити на 30%, відповідно й відпускна ціна наблизилася б до ринкової. Скажімо, «Дніпроспецсталь» згодна відпускати метал за живі гроші наполовину дешевше, ніж за бартером. Ось до чого призвела, вважають на підприємстві, монетаристська політика держави. Адже брати кредити під нинішні відсотки підприємство з довгим або середнім оборотом просто не може.
— Ми намагаємося отримати п'ять мільйонів з Інноваційного фонду для впровадження двадцяти нових моделей, — повідомив Л. Орел. — Конструкторські розробки у нас є. Згідно з постановою Кабміну про підтримку пріоритетних програм, розраховуємо отримати 10-мільйонний кредит на п'ять років. Роман Шпек обіцяв виділити $5 мільйонів під 8 відсотків річних. Буде ця валюта — буде не тільки велосипед для бідної країни, а й нова конкурентоспроможна машина, що відповідає вимогам вибагливого зарубіжного замовника.
