На IV позачерговому з'їзді КПУ, що відбувся в суботу, несподіванок не сталося: кандидатом на посаду президента висунуто першого секретаря КПУ Петра Симоненка.
Всіх спостерігачів цікавило інше: чи буде це висунення остаточним і безповоротним, чи комуністи залишать шанс для гіпотетичного єдиного кандидата від лівих? Залишили. З'їзд надав ЦК КПУ право приймати «рішення, що диктуються обстановкою, в ім'я досягнення головної мети — усунення від влади нинішнього антинародного режиму і зміни політичного курсу».
Хоча не обійшлося без ритуальних скарг на те, що «СПУ тисне на організації КПУ, щоб вони погодилися на другі ролі».
Своєрiдну, на мій погляд, характеристику для всієї комуністичної ідеології дали кандидатовi вiд КПУ на з'їзді комсомольці: агітуватимемо за єдиного ватажка комсомолу 80-х, який залишився вірним комуністичним ідеалам!
В усьому іншому з'їзд нагадував своєрідну машину часу, що перенесла присутніх на двадцять років назад. Були присутніми всі атрибути того часу, включаючи обов'язкового Ілліча на завісі, заявку Адама Мартинюка: «є така партія», твердження, що комуністи підуть на вибори з тими ж лозунгами, що й більшовики 17- го на штурм старого світу.
Маючи багатий досвід комсомольської роботи (адже свого часу був комсоргом класу, цеху, роти), я піймав себе на думці, що при бажанні міг би без будь-якої підготовки виступити з трибуни з'їзду й дати сто очок уперед більшості ораторів — з того часу ніяких нових ідей і підходів у КПУ не з'явилося.
Схоже, що комуністи так нічого й не зрозуміли та нічого не навчилися. Вони, як і раніше, вважають розпад СРСР і заборону КПРС внаслідок невдачі путчу ГКЧП — контрреволюційним переворотом. Вони звинувачують нинішню владу як у розвалі економіки (багато в чому справедливо), так і в «держмонополії на владу, утиску ідеології». Тобто в тому, чим докоряли демократи КПРС, починаючи перебудову. А вже яка тоді була монополія на владу та ідеологію, казати не доводиться. Досить того, що КПРС була єдиною партією, й це було закріплено в Конституції СРСР.
Хоча, безумовно, деякі прикмети 90-х на з'їзді були присутні. Так прозвучав заклик використати для передвиборної агітації регіональні ЗМІ, як це робив Клінтон, йдучи на президентство. Прозвучали принизливі для України порівняння мізерної зарплати наших громадян із зарплатами в США й допомогами з безробіття в Західній Європі. Щоправда, при цьому умовчали про те, що там такі високі зарплати й допомоги саме тому, що комуністи коло влади й близько не стояли.
Вийшовши після з'їзду на вулицю, я знову повернувся в сьогодення. Біля метро юрмилися підлітки з неодмінними роликами в руках. Я підійшов і спитав: «Хлопці, знаєте, хто такий Ленін?» Вони здивовано знизали плечами й чесно відповіли: «Ні». А я, між іншим, у їхньому віці проводив екскурсії для жовтенят у шкільному музеї Леніна!
Так що головний ворог комуністів не Президент, не нинішня влада, а ЧАС! Чим більше поколінь зростатиме без одурюючого впливу комуністичної пропаганди на державному рівні, тим усе менше шансів буде в них здійснити реванш.
Ну, хіба що колишні товариші по КПРС, яка нині при владі, підкинуть додаткових аргументів.
Безумовно, комуністи підуть на цих виборах у свій «рішучий бій». Тим більше, що він для них, очевидно, вже справді останній.
