Що таке благодійництво в уявленні посткомуністичного громадянина?
Ну, дати комусь копійку чи кусень хліба, у кращому випадку, перевести певну
суму на рахунок для відбудови храму. Як правило, наша допомога не пов'язана
з найдорожчим — затратами часу, професійних знань, не згадуючи вже про
емоційну персональну причетність. Слушна нагода — запрошення Фонду Конрада
Аденауера — надала нам можливість познайомитися з тим, як розуміють допомогу
бідним громадяни Німеччини.
В історії німецького благодійництва було багато видатних
особистостей, у тому числі й серед великої знаті. Одного князя навіть прозвали
«великим жебраком», бо, роздавши власні гроші, він використовував всі свої
зв'язки, вплив і талант задля того, щоб примусити людей вищого товариства
якомога більше робити пожертв на бідних. Князь ніколи не гребував навіть
внесками пройдисвітів або картярів, він казав: «Якщо гроші витрачати на
гарні справи, то вони абсолютно не пахнуть». Деякі багаті німецькі родини
з покоління в покоління утримують певну безкоштовну лікарню, дитячий притулок
чи сільську бібліотеку. Вони впевнені, що частину їхніх прибутків «Бог
дає не для них, а для передачі іншим». Під час великих християнських свят
пожертви мирян у храмах становлять 25 — 30 млн. марок, які церкви використовують
для допомоги нужденним. І то не просто роздача гарячих обідів, невеликих
сум ачи будівництво притулків. Це, насамперед, намагання повернути людину
до нормального життя, пробудити в ній самоповагу, допомогти знайти роботу.
Ось кілька прикладів.
Гамбурзький порт «прославився» своїм «третім світом»: тисячами
бездомних, наркоманів, повій, злочинців та глухими нетрями, які були небезпечними
навіть удень. Для поліпшення ситуації державі завжди не вистачало коштів.
І ось багато років тому було організовано так званий «Гамбурзький парламент»,
членом якого міг стати кожен, хто згодився щорічно вносити певну суму до
його бюджету. До складу «парламенту» увійшли численні політичні (серед
них Гельмут Коль) та громадські діячі, бізнесмени, актори, науковці. Це
здебільшого уродженці міста. Сьогодні «парламент» має бюджет у 38 млн.
марок. Ці гроші дозволили перетворити численні портові кубла на освітлені
упоряджені квартали, де декласовані люди можуть пристойно жити і, більше
того, мати якусь роботу.
Один із успішно реалізованих проектів «парламенту» має
назву «Газета». Із мешканців гамбурзьких нетрищ було створено редакцію
часопису, який невдовзі став найпопулярнішим рупором гамбурзького «демімонду».
І хоча газету пишуть, набирають, друкують і розповсюджують колишні жебраки
та шахраї, сьогодні з нею рахуються навіть батьки міста. Завдяки цьому
проекту, кількасот безробітних і деградованих людей було перетворено на
газетярів, які не тільки заробляють собі на кусень хліба, а й висвітлюють
життя та відстоюють права своїх колишніх товаришів по нещастю.
А ось іще один — церковний — підхід до проблеми безробіття.
В одному з районів міста новопризначений настоятель храму був вражений
кількістю безробітних серед своєї пастви. Настоятель почав методично знайомитись
із цими людьми, запрошував їх до церкви, де на зібраннях парафіян вони
розповідали історію своїх невдач. Паралельно священик зустрічався з бізнесменами
району, передавав їм списки безробітних різних спеціальностей. Одного дня
підприємців і безробітних парафіян, а також мера міста було запрошено до
церкви на спеціальну службу, після якої відбулася неформальна зустріч усіх
сторін. І так, зрештою, вийшло, що більшість мешканців цього району тішиться
постійною роботою.
Зрозуміло, що подібними діями церква не тільки допомагає
людям, а й розбудовує свій власний духовний авторитет, а ще формує приклад
для наслідування. Може, саме через це нині зголосилося стільки громадян
Німеччини прихистити у своїх домівках сім'ї біженців з Югославії. Уряд
висуває формальні обмеження, ліміти на біженців, категорично відмовляє
благодійникам у будь-якому фінансуванні, а люди наполягають на «своєму
праві допомагати». Те саме спостерігаємо у Франції: майже 400 тисяч французьких
сімей офіційно запросили біженців до своїх домівок. Ми з вами, очевидно,
виховані дещо інакше.
