«С д. пр. ком. в уд. в. н. м. од. ин. хол.» («Золоте теля») — незабутній продукт епохи Тракторин і Даздраперм. Безцінний дар І.Ільфа та Є.Петрова історикам-археологам, котрі щіточкою розчищають культурні нашарування минулого. Можна, звісно, і лопатою по будівництвах п'ятирічок чи постаментах знесених пам'ятників, але щіточкою по оголошеннях приємніше. І пилу менше, і шар зберігається, і постаменти краще приберегти — якось принагідно згодиться. А вже сфера обсягу в сенсі оголошень для допитливого розуму — ширше нікуди: стіни, огорожі, стовпи, афішні тумби, багатостраждальний громадський транспорт, численні колективні пропагандисти й організатори в особі газет безкоштовних оголошень.
Плоди рекламної діяльності легіонів фізичних і юридичних осіб чекають не тільки на свого адресата, а й на вдячного співака. Головне — не пройти мимо, а вже затрачені зусилля і втрачений час, повірте на слово, окупляться сторицею. Чого вартий лише один шедевр декоративно-прикладної творчості з рубрики «Працевлаштування»: «Кіностудії терміново потрібні статисти на ролі жертв, свідків і катів. Незалежно від віку і національної приналежності...» Рідкісний творчий успіх кіностудії, можливо, навіть найкраще її дітище з моменту створення!
Засновані на точному знанні історичних особливостей національного характеру кілька рядків газетного оголошення охоплюють своєю адресністю практично все працездатне населення. Не докладаючи найменших зусиль на перекваліфікацію, всі прошарки суспільства, від спадкових катів до генетичних жертв, отримують непильну, а головне оплачувану роботу залежно від власних схильностей. Особливо зворушливим виглядає узаконення спеціальності «жертва», якою більшість працездатних співгромадян «де-факто» оволоділи давно і досягли висот професійної майстерності навіть без будь-якої надії на гідну винагороду.
Судячи з оголошень, безробіття не загрожує і тим представникам особливо гнилих прошарків, які з незрозумілих причин внутрішньої властивості відмовляться від «хлібного» ремесла ката або жертви. Одна зі швидко зростаючих київських фірм, працюючи на ринку праці та капіталу, від душі повеселила призовним кличем: «Агентству терміново потрібні розклеювачі афіш (2 коп./шт.), зривальники афіш (10 коп./шт.)». Образливо, послухайте, за сизифову працю потенційних розклеювачів: по-перше, розцінки демпінгові, по-друге, робота йде нанівець під жадібними руками зривальників, котрі переслідують по п'ятах. Інша річ, якщо за сумісництвом, — сам розклеїв, сам зірвав. А ще краще цьому екзотичному розклейнику-зривальнику увійти з собою в злочинний консенсус: спочатку вдавати, що щосили клеїш, після чого несамовито імітувати зривання ненаклеєного. Всю винагороду між собою порівну, а заощаджені матеріали — на потреби вітчизняного книговидавця або, як зараз модно, на меценатську допомогу якомусь поки не охопленому дружиною Президента дитячому будинку для приготування аплікацій та інших паперових журавликів на допомогу японським одноліткам.
Не відстають від агентств із працевлаштування і окремі фізичні особи. Так, сповнений рішучості облагодіяти співвітчизників, пан з Горлівки готовий поділитися з кожним бажаючим секретами рідкісного, а за теперішніх часів абсолютно незамінного ремесла. Про що радісно повідомляє розклеєне в місцях масового скупчення громадян оголошення: «Навчу шуканню скарбів. Висилайте купон зі зворотною адресою». І, вочевидь, не особливо сподіваючись на масовий наплив потенційних шукачів скарбів, трохи нижче тим же почерком: «Дрібнооптові поставки сірників запалювальних твердих». Мушу покаятися у вузькості поглядів і обмеженості життєвого досвіду: до моменту прочитання наведеного оголошення у найвитонченіших фантазіях не міг уявити, що звичайні сірники існують у субстанції не тільки твердій, а й рідкій чи, навіть жахливо подумати, газоподібній.
Втім, на сфері працевлаштування або розповсюдженні сірників світ клином не зійшовся. Не менш захоплюючим може виявитися вивчення закличної реклами на поки функціонуючій комунальній рухомості, іншими словами — громадському транспорті. Якщо дозволяє фантазія, уявіть собі пофарбований у небесний колір тролейбус (умовно назвемо його №26), корму якого прикрашає значних розмірів кліше, що повідомляє пасажирам, тролейбус, мовляв, придбала вказана комерційна фірма, і щастю пересування містом вони зобов'язані виключно їй. Що накажете робити з цього приводу іншим доброчесним платникам податків, на чиї кошти куплено інші автобуси та тролейбуси? Не інакше як крадькома дряпати на кожному своє добре ім'я, вказуючи приналежність транспортного засобу не всім власникам вільних 30 копійок, а лише найбільш законослухняним.
У розвиток теми як не пригадати інший рейсовий автобус, який чомусь із завидною регулярністю трапляється на очі, обидва боки корпусу котрого прикрашають вислови, своєю афористичністю порівнянні лише з написом, вигравіюваним на персні царя Соломона. У сучасному прочитанні це звучить так: по лівому борту: «Ветерани — наша гордість», по правому — «Діти — наше майбутнє». Особливо зворушує те, що написи не тільки існують мовби візуально незалежно один від одного в рамках одного засобу пересування, а й витримані в однаково трагічній колірній гаммі.
Левова частка ветеранів чи дітей, можливо, і потребує зворушливої опіки транспортників. Але й у їхньому середовищі зустрічаються приємні винятки. Такі, наприклад, як автор непересічного оголошення, виключно внаслідок недооцінки вміщене у прохідній рубриці «Різне». Оскільки значення порушеної проблеми має характер всесвітньо-історичний, повністю зберігаємо стилістику і навіть контактну адресу для бажаючих зайнятися теософськими дискусіями. «Самотній пенсіонер подарує 4-кімнатну квартиру тому, хто пояснить причину конфліктів між православ'ям, католиками, протестантами і свідками Єгови, Крішни, Буддою й Аллахом, 270003, Одеса, а/с 15». Тобто, історії, звичайно, відомі випадки, коли навіжений мільярдер жертвував мільйоном- другим на вирішення невирішуваного або доказ недоказового, але щоб доморослий шестидесятигривневий пенсіонер в ім'я торжества істини добровільно розлучався з єдиною чотирикімнатною квартирою?!
Розсипами подібних зразків безприкладного служіння ближньому своєму так і рясніють шпальти приватних оголошень. Варто тільки неупереджено вчитатися в цей дев'ятий вал людських можливостей і потреб. Ось лише вибрані дещиці всенародної дотепності, народжені інтуїтивно, а тому ще цінніші: «Ваш янгол-охоронець. Висилати купон безкоштовного оголошення», «Як вийти заміж. Тренінг», «Губи, очі, брови, родимки на 3 роки», «Шлаки. Писати до запитання» і, нарешті, справжній еталон простору думки і тісноти слів, — «Єврей(ка). Інтим не пропонувати». Воістину взірець для того, хто всякого вважає, що вміє писати!
Зі свого боку зобов'язуюся наслідувати і дотримуватись. У чому і присягаюся найстрашнішою з усіх відомих клятв: повік твердих сірників не бачити...
