Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Iсторія хвора невиліковно

3 квітня, 1999 - 00:00

Сьогодні в Києві на сцені Міжнародного центру культури та мистецтв московський театр «Сатирикон» покаже виставу «Гамлет» у постановці Роберта Стуруа.

На початку ж тижня виставу дивилося журі російського національного театрального фестивалю й премії «Золота маска». Лідер «Сатирикону» Костянтин Райкін, який грає в «Гамлеті» центральну роль, утім, уже висловив у інтерв’ю припущення, що навряд чи отримає цього разу нагороду.

Дійсно, вистава, що анонсується на початку нинішнього театрального сезону як ледве не головна його подія, зустрінута традиційно зубастою й гордовитою московською критикою з поблажливим скепсисом.

Можна було б убачити в цьому й певну упередженість до одного з наймодніших у ділового істеблішменту й «бритоголових товстунів із мобілками» театрів Москви, але вже Роберт Стуруа завжди ходив у критиків першопрестольної в улюбленцях. Чекали від нього тріумфу й у «Сатириконі», але 3,5-годинне видовище надій не виправдало.

Тим часом, це, мабуть, не стільки особиста художня поразка режисера, скільки свідчення загальної духовної кризи. Від Стуруа чекали парадоксальну, енергійну концепцію, він же запропонував обтяжливу замогильну історію про світ, у якому загинули останні надії на справедливість і людяність.

Гамлет Райкіна тут не палкий романтик, не інтелектуал, який вагається, і навіть не благородний месник, а сполошений різник, гідний продовжувач бридких справ батька й дядька (Клавдій і Привид тут одна глумлива й жорстока особа, й партитуру зла Олександр Філіппенко виконує справді по-диявольськи віртуозно).

«Століття вивихнуте», сказано в Шекспіра. За Стуруа, його вже неможливо вправити. Життя є пекло. Цей есхатологічний висновок, що проривався й у попередніх шекспірівських постановках режисера — «Королі Лірі» та «Макбеті» — Роберт Стуруа за інерцією (або для втіхи критиків?) намагається ще іноді підсолоджувати спалахами своєї бадьорої фантазії. У Москві, наплювавши на пихатих критиків, Костянтин Райкін зумів переконати «хлопців із мобілками» дослухувати — заради престижу — до кінця навіть гіркий і нудний текст Шекспіра. Як приймуть «Гамлета» київська братва й товстосуми?

Сергій ВАСИЛЬЄВ із Москви, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: