Навчання Нацгвардії в Криму під назвою «Гірський орел-99», куди літаком було привезено з Києва телегрупи всіх основних телекомпаній, ясна річ, не могли не викликати особливого інтересу. Пояснення, як важко було воювати в Афгані й Чечні без спеціальної гірської підготовки з адаптованим місцевим населенням, викликали пильну увагу кримськотатарських лідерів. Як і заява з місця навчань кримського керівника Леоніда Грача по «Інтеру»: «Якщо комусь мало Косова — нехай подивляться», нікому, мовляв, не дозволено порушувати конституційний порядок.
Про те, що стурбувало, народний депутат України, голова меджлісу розповів кореспондентові «Дня» Тетяні КОРОБОВІЙ:
— Леонід Грач, мабуть, повністю солідарний із Мілошевичем, котрий проводить політику геноциду відносно албанців. Ці керівники — споріднені душі. А крові дуже багато проливається через дурнів, котрі розраховують, що вирішувати можна національні питання за допомогою сили. Це вони спочатку заявляють, що Чечню за 2 години на коліна поставлять, кров ллється, а тепер розводять руками, що краще не стало. Так я не хотів би, щоб у нас такі ж спритні потрапили в те становище, в якому зараз спостигло розкаяння їхніх старших братів у Москві. Ми ніколи не відходили від принципів ненасильства, ми плануємо на 18 травня громадянські акції. Але якщо нам планують гвардійців, дають страхітливі репортажі з навчань і попереджають «про Косово», то, можливо, до цього й готуються. Такий тупий шантаж уже був, коли торік під час нашого мітингу вулицями погнали машини з зенітними гарматами. Ця демонстрація сили не від великого розуму. Це можна розглядати й як провокацію. Але швидше це просто тупість.
— Мустафо-ага, якщо вже Косово не сходить iз язика, не могли б ви оцінити позицію України в цьому конфлікті?
— Я не думаю, що в України є моральне право бути посередником. Спочатку треба розібратися, що робити з корінним населенням у Криму. А в керівництва держави немає відповіді на це запитання. І вони брехатимуть, як у звіті до Ради Європи, — все добре, прийнято Конституцію автономії і все о’кей. А насправді проблема була, залишилася й загострилася, тому що в черговий раз проігноровано права кримських татар.
— Україна весь час іде у фарватері Росії, яку «розумом не зрозуміти». Ну, пояснимі спільні, сплановані акції лівих на захист «братів-сербів». Хоча улюблений вождь комуністів Йосип Віссаріонович після Другої світової називав голову Югославії, одного з попередників Мілошевича на партійній посаді, фашистом. Але чому керівництво України теж удає, що не знає про першооснову конфлікту, й розмірковує про неправові дії НАТО, пропускаючи сербське свавілля відносно косовських албанців?
— У тім-то й справа, що зараз у них у всіх головна турбота — посередництво між НАТО й Мілошевичем. Наче проблема в цьому. Адже НАТО вдалося до крайніх заходів, тому що там проводиться політика геноциду відносно албанців. Зараз треба говорити про посередництво між Мілошевичем і албанцями. Президія меджлісу прийняла заяву в зв’язку з необхідністю мирного урегулювання в Косові. Там сказано наступне: «Наполегливі спроби європейської й світової спільноти умовити сербське керівництво визнати й відновити природні права албанців у Косові чи щонайменше припинити масове знищення мирного албанського населення залишилися безуспішними. Сербські шовіністи проігнорували мирні ініціативи ОБРЄ. Численні попередження й відстрочки, що надавалися президенту Мілошевичу, використовувалися ним для організації все масштабніших убивств албанців. Зрештою, країни НАТО були вимушені застосувати силу для того, щоб зупинити геноцид у центрі Європи. Зрозуміле бажання керівництва Росії, в якої досі не висохла на руках кров чеченських дітей і стариків, виправдати та переховати від відповідальності сербських нацистів. Але дивує реакція частини парламенту й високопоставлених осіб України, котрі основну проблему вбачають у тому, що міжнародне співтовариство вирішило захистити від фізичного винищування етнічну меншість у країні, яка брутально нехтує всі міжнародно-правові стандарти щодо прав людини, у тому числi за умов військових дій («не проводити розправ із мирним населенням, не застосовувати насильних вигнань, не брати й не знищувати заложників, не використовувати тактику випаленої землі»). Суть косовської проблеми полягає не в тому, що хтось поставив під сумнів державний суверенітет Югославії, а в тому, що масові грубі порушення прав людини, тим більше злочини геноциду, заборонені Конвенцією 1948 року, ніколи не були й не розглядалися в теорії й практиці міжнародного права як внутрішня справа держави. Незважаючи на початок роботи Міжнародного трибуналу з питань колишньої Югославії в зв’язку із злочинами сербської вояччини в Боснії, югославське керівництво не зробило ніяких висновків і продовжило практику геноциду відносно вже власних громадян албанської національності...
Коли злочини теперішнього югославського керівництва стануть об’єктом ретельного судового розгляду, світ пересвідчиться, що немає такого універсального акту про права людини, який не був би цинічно знехтуваний президентом Югославії.
За цих умов Україна повинна чітко визначити свою позицію на користь жертв геноциду — албанців Косова — й на підтримку позиції європейської та світової спільноти засудити політику Югославії, що систематично здійснює військові злочини й злочини проти людства. Посередницька ж місія українських представників повинна полягати в тому, щоб допомогти тій частині югославського керівництва, яка ще зберегла почуття відповідальності, зрозуміти необхідність поважати права албанської меншості, негайно припинити етнічну чистку в Косові й прийняти умови міжнародного співтовариства».
Я передав цю заяву до Міністерства закордонних справ. Хоч я впевнений, що такий професіонал, як пан Тарасюк, дуже добре розбирається в питанні, але в його висловлюванні відчувається необхідність враховувати загальну істерію, ініційовану лівими.
— А що взагалі, на вашу думку, відбувається в країні? Правий фланг зникає на очах, задача «спопелити його на порох» успішно вирішується, ліві йдуть вгору — серед їхніх лідерів не залишилося жодного без «суспільно-державного» визнання: кому — ордени від Президента, кому — «загальнонаціональні» премії від президентської бізнесової «купки», кому — найвищі рейтинги від придворних соціологів.
— Ну не бачу тут якоїсь розумної гри, куди не подивися, будь-які кроки — дурниця за дурницею. Навіть якщо це заходи, якими Президент хоче нейтралізувати червоних, то це не виходить. Президент робить якісь комбінації, сподіваючись, що це принесе йому перемогу на виборах. Але це велика помилка.
— Уже прозвучала в газеті «День» фраза: «Президент активно диригуватиме Рухом». І тут же надійшло повідомлення про визнання владою Руху Чорновола...
— Ми постараємося, щоб цього диригування не вийшло. Треба об’єднатися. І там, і там порядні люди, й те, що я залишився в Русі Чорновола, а Рефат Чубаров перейшов до Костенка, говорить про нашу позицію й прагнення впливати на об’єднувальний процес.
— А з чорноволівського Руху вже прозвучало — мовляв, тим, хто влаштовував розкол, — їм немає місця серед нас.
— Ні, це не діло. Я б вважав за необхідне почати з нуля, із загального з’їзду та з виборів лідера. Ним міг би бути Костенко, на мій погляд.
— Але буде, швидше за все, за логікою «тих» часів: хто очолює оргкомітет із похоронів — той і переймає кермо влади.
— Та ні, я не думаю, що буде Удовенко. Він навіть не член партії... Так, логіка в деяких діях влади є. Це ж зрозуміло: якщо праві, центристи, демократи об’єднаються, то Кучму вони не запропонують і не підтримають. Він може перемогти тільки при розколі і правих, і лівих. Розрахунок, певно, на це: вивести в альтернативу Кучмі вкрай лівого, й примусити від безвихідності голосувати за Кучму.
— І можна уявити, що ви особисто й кримські татари підуть і проголосують за нинішнього Президента?
— Якщо до виборів не визначиться якийсь спільний кандидат від демократичних сил — ми, напевно, на своєму Курултаї скажемо так: виключаючи вкрай лівих, голосуйте, хто як хоче.
