Віктор ЮЩЕНКО, голова Правлiння Нацiонального банку України:
— На сьогоднi Україна стоїть на шляху iнтеграцiї з об’єднаною
Європою, яка є взiрцем розумiння мiсця і ролi центрального банку в розвитку
економiки та суспiльства. Стаття 107 Маастрiхтської угоди Європейського
Спiвтовариства, укладеної 1992 року, визначає, що нi Європейський центральний
банк, нi центральнi банки країн-учасниць не можуть отримувати вказiвки
вiд уряду чи будь-яких iнших владних структур. Аналогiчна норма є і в статті
7 статуту Європейського центрального банку і системи центральних банкiв
Європи. Усі європейські країни, враховуючи життєву необхідність інтеграційних
процесів, гармонізують своє законодавство із законодавством ЄС. Лише протягом
останнього часу такі країни, як Великобританiя, Португалія, Польща, Болгарія,
Франція, Іспанія, Румунія та низка інших, внесли поправки до своїх законів
про центральні банки, закріпивши їхню незалежність відповідно до вимог
документів Європейського співтовариства.
Ідея окремого закону про Раду НБУ вже піднімалась народними
депутатами Верховної Ради України минулого скликання, обговорювалася раніше
та була відкинута як нежиттєздатна. Свою позицiю із цього питання висловлювали
як вітчизняні, так і зарубіжні фахівці, мiжнародні фінансові установи.
Зокрема, науково-експертний вiддiл Верховної Ради України ще 1996 р. зазначив,
що Конституцiя України розглядає Раду НБУ лише як орган Нацiонального банку
України і не передбачає iснування окремого закону про Раду Національного
банку України, тому питання правового статусу Ради НБУ слiд вiднести до
норм закону України, який би визначав статус НБУ, як це передбачено в законопроектi
«Про Нацiональний банк України». Вилучення з нього розділу про Раду Національного
банку України є недопустимим і матиме вкрай негативні наслідки як для Національного
банку, так і для України в цілому.
Позбавлення Національного банку права визначати грошово-кредитну
політику зачинить двері для України до Європейського співтовариства, оскільки
це суперечить його основоположним принципам.
Януш ШИРМЕР, виконавчий директор Гарвардського інституту
міжнародного розвитку:
— Коли в країні незалежний банк, це добре. Політики, звичайно,
мають короткострокові інтереси. Наприклад, Президент Кучма зацікавлений
(як і всі люди в його становищі) передусім у перемозі на виборах. Інші
проблеми для нього також важливі, але якщо він програє на виборах, то всі
вони втратять сенс. Політика Національного банку, навпаки, має бути довгостроковою.
Нацбанк повинен створювати надійні фінансові інститути, формувати монетарну
політику. Іншими словами, політика Нацбанку визначається іншими критеріями.
Із другого боку, не можна допустити, щоб Національний банк
жодним чином не контролювався. Мені здається, що найкращою моделлю була
б якась автономія НБУ в рамках певної системи контролю. На жаль, у світі
не існує ідеальної моделі функціонування центрального банку. Проте автономія
(як елемент моделі) банку необхідна. Особливо в такій країні, як Україна,
де НБУ має багато «технічної» роботи. Щоправда, автономія не означає 100-відсоткової
незалежності. Я думаю, сьогодні НБУ виглядає професіонально набагато краще,
аніж інші державні інституції.
Наприклад, у Польщі банк має велику автономію, але й там
є орган, який бере участь у прийнятті його рішень. Такий орган буде дуже
корисний, навіть якщо він буде тільки давати рекомендації. Важливо, щоб
у таку структуру входили різні люди, представники різних партій, щоб не
було монополії якоїсь однієї групи. Для прийняття рішень необхідні діалог,
обговорення. Якщо ніякого обговорення не буде, Національний банк просто
буде робити те, що захоче. Однак тут треба виявити обережність. НБУ повинен
зберегти право прийняття рішень і відповідати за них. Рада банку повинна
радити і радити відкрито.
В’ячеслав ЮТКІН, заступник голови Правління російського
Національного резервного банку — генеральний представник НРБ в Україні:
— Спроби політизації діяльності Національного банку України
робляться з відомою і закономірною періодичністю: погіршення економічної
ситуації в державі до межі звужує можливі напрямки пошуку винних. На популярне
для політиків запитання, хто винен, дедалі частіше чути відповідь: Нацбанк.
Прийняття нового Закону про НБУ — зручна підстава раз і назавжди покінчити
з незалежним статусом головного українського банку. Тим більше, що після
серпневої кризи незадоволених його діяльністю не бракує.
Чим страшні ці спроби, якщо, незважаючи на здоровий глузд
і економічні закони, вони стануть реальністю? Передусім, можливістю лобіювання
інтересів промислово-фінансових об’єднань або комерційних банків. Далі.
Неминуче, хочемо ми того чи ні, політика постане над економікою. А Національний
банк, який живе за політичними законами, відверне від нас серйозних партнерів.
Розтиражована ЗМІ заява одного з кандидатів у президенти України і одночасно
члена Комісії з питань перевірки Нацбанку із закликом не платити за своїми
борговими зобов’язаннями — чи це не найяскравіший приклад того, куди можуть
завести сьогочасні політичні інтереси?
Грегорі ЄДЖЕЙЧАК, глава Представництва Світового банку
реконструкції і розвитку в Україні:
— Центральний банк має дуже просте завдання — підтримувати
стабільність національної валюти. Такого не може бути, що всі відповідають
за все. В Америці це називається «checks and balances», тобто система владних
обмежувачів, рівновага різних частин адміністрацій, інститутів влади. У
цьому сенсі, я гадаю, центральний банк України добре робить свою справу.
У цих складних умовах він справляється зі своїм завданням. Скажімо, Міністерство
фінансів або Міністерство соціального забезпечення відповідають за свої
завдання.
Гроші — це не більше ніж засіб для вимірювання чогось.
Комусь може не подобатися, що в метрі — 100 сантиметрів, і він захоче мати
як міру 80 або 90 сантиметрів. Але від цього розмір предмета не зміниться.
Те ж і з грошима. Національний банк відповідає за те, якщо так можна сказати,
щоб метр був метром.
Віктор СУСЛОВ, народний депутат, член Комітету з питань
фінансів і банківської діяльності, глава Тимчасової слідчої комісії ВР
із питань перевірки діяльності Національного банку України:
— Я, безумовно, є прихильником незалежності центрального
банку. Незалежність я розумію як незалежність від структур, передусім,
виконавчої влади. НБУ не повинен бути підлеглий урядові. НБУ повинен бути
самостійним у прийнятті рішень, у тому, що стосується грошово-кредитної
і валютної політики. Проте Національний банк, як мені здається, розуміє
незалежність як незалежність від контролю з боку парламенту і суспільства,
як свободу в розпорядженні грошима держави. Ось із такою незалежністю я
не згодний.
Як ви знаєте, я є головою Слідчої комісії, то я ще раз
повторю. Саме внаслідок того, що немає контролю, стала можливою втрата
Україною більш ніж 2 млрд. доларів валютних резервів у другій половині
1997-го — першій половині 1998 років. Ті ж причини зумовили й багато інших
порушень у роботі НБУ, про що буде мовитися в доповіді Слідчої комісії.
Тому в НБУ не повинно бути жодної незалежності, коли йдеться про суспільний
контроль. Я сподіваюся, що такий контроль з’явиться, коли буде створено
відповідно до Конституції Раду Нацбанку.
