ХТО, КОМУ Й ЗА ЩО
Торік закінчився термін дії Тристоронньої домовленості
між президентами Росії, США та України від 14 січня 1994 року та Угоди
між урядами РФ і України від 10 травня 1994 року. Йдеться про зобов’язання
Росії поставити в Україну 1800 тепловиділяючих елементів для АЕС (загальна
сума близько $900 мільйонів) в обмін на українську тактичну ядерну зброю.
Хоч і зі скрипом, але РФ свої зобов’язання виконала.
Далі треба платити. І за попередні поставки понад обсяги
тристоронньої домовленості — теж. Закупку свіжого ядерного палива взяла
на себе створена 17 жовтня 1996 року Національна атомна енергогенеруюча
компанія «Енергоатом», до складу якої як відособлені підрозділи ввійшли
всі 5 українських АЕС. 13 з 14 українських енергоблоків — типу ВВЕР, які
потребують щорічно тепловиділяючих ядерних зборок (ТВЗ) на суму $250—300
млн. Як не дивно, платила Україна старанніше, ніж, скажімо, за газ. Третього
листопада торік тодішній президент «Енергоатому» Нур Нігматуллін зміг заявити,
що борги перед Росією, зокрема й за попередній рік, погашено. Станом на
той день Україна заплатила російському АТ «Концерн «ТВЕЛ» $57 млн. за поточні
поставки й 12,4 млн. за борг 1997 року. На сьогодні ми навіть переплатили
5 млн. доларів — передплата за поставки в першому кварталі 1999 року. Інша
справа — подальші поставки. Як заявив Нур Нігматуллін, «з поставками ядерного
палива з Російської Федерації ми вже не встигаємо», оскільки надходження
звичайно починаються за 4 місяці після початку розрахунків. Але ж ні про
які борги за поставлене паливо не може бути й мови.
Паралельно ця ж російська компанія мала будувати в Україні
спільне підприємство з виробництва ядерного палива. Вона ще 1996 року виграла
тендер, проте досі не збирається виконувати обіцянки. Зрозуміло, що їй
невигідно продукувати конкурентів. Від обіцяного росіяни не відмовляються,
але й ініціативи не проявляють. Помічник президента «Енергоатому» Євген
Коваленко заявив «Дневі», що «ТВЕЛ» більше схильний до поставок в Україну
як давальницької сировини уранового, цирконового концентрату, виробництва
з нього тут для своїх потреб прокату (зараз у них є один постачальник —
завод у Глазові, що завжди економічно недоцільно). Бажання української
сторони перейти за участю Казахстану до виробництва самих тепловиділяючих
зборок росіяни називають передчасним. Схоже, Київ це зрозумів лише наприкінці
минулого року. Перший заступник міністра енергетики Михайло Уманець заявив,
що створення СП «не дуже потрібне Росії», «... і якщо ми не знайдемо там
розуміння, то ми підемо іншим шляхом». Іншим шляхом одразу ж пішли чехи.
На їхню єдину атомну станцію «Темелін» (з такими ж російськими реакторами
ВВЕР) паливо поставляють одразу й росіяни, й американська компанія «Westinghouse»
— щоб робота енергетичної галузі, а відтак національна безпека не залежала
від політичних настроїв чи економічних інтересів однієї країни. За словами
Уманця, Україна теж може скористатися послугами «Westinghouse».
НАШІ «ВІДХОДИ» ОЗОЛОТЯТЬ ЛЕБЕДЯ
У грудні відомий генерал українського походження, він же
губернатор Красноярського краю, Олександр Лебедь заявив, що край більше
не прийматиме для зберігання відпрацьовані тепловиділяючі зборки (там зберігаються
відходи з усіх АЕС Росії та України). За домовленістю, Україна платила
протягом року $103 млн. за 700—800 зборок, Лебедь почав вимагати 168 мільйонів.
Вартість зберігання 1 кг палива росіяни хочуть підняти з 285 доларів до
«світових цін» на рівні 800—1000 доларів. На початку січня в Україну приїхав
міністр атомної енергетики Росії Євген Адамов. «Сторони досягли взаєморозуміння»,
але нові ціни не узгодили. Після переговорів український прем’єр Валерій
Пустовойтенко заявив, що «блокування поставок відходів ядерного палива
є не тільки економічним, але й політичним питанням». На початку лютого
на запрошення Лебедя Красноярський край відвідала делегація українського
Міністерства енергетики. Хазяїна в Красноярську не виявилося, а з його
заступницею вдалося домовитися про нову ціну. Громадськості її, поки що,
не повідомляють. По-перше, підписати конкретний документ з цього приводу
не вдалося. По-друге, це — комерційна таємниця. Але кажуть, що цифра не
набагато відійшла від нинішньої. При цьому наші починали торгуватися від
ціни $285, вони — від $1000.
Мабуть, самі собі росіяни зізнаються, що зі «світовою ціною»
вони загнули. За словами керівника Державного департаменту з питань ядерної
енергетики України Михайла Уманця, світові ціни враховують переробку відходів
ядерного палива та повернення всіх корисних речовин, які виділяються при
переробці. Але зараз тільки дві країни світу — Франція та Велика Британія
мають потужності для такої переробки. А на гірничо-хімічному комбінаті
в Желєзногорську (колишній Красноярськ-26) відпрацьоване ядерне паливо
просто зберігається. Тож додаткових витрат на якусь переробку просто не
існує. То за що платити за світовими цінами? Більше того, керівники «Енергоатому»
вважають цілком можливим, що з часом Росія зможе переробляти наші тепловиділяючі
зборки, продаватиме вилучену сировину. Зовні так звані відходи — це такі
охайні довгі вертикальні металеві трубки з дещо фантастичним грануванням.
Вони можуть спокійно чекати хоч 50 років, поки Росія збудує потужності
для їхньої переробки.
ЛЕБЕДЮ Ж БУДЕ ГІРШЕ
Хоч Україна й не подбала про створення власного ядерного
циклу, до проблем зі зберіганням відходів ми, як не дивно, почали готуватися
завчасно. За словами М.Уманця, на Запорізькій АЕС уже повністю готова транспортна
система, отримано всі ліцензії, підготовано технології зберігання ядерного
палива. Вже після скандалу Пустовойтенко доручив відповідним міністерствам
та відомствам поінформувати його про доцільність будівництва сховища на
території Чорнобильської АЕС, скласти проектні кошториси. Верховна Рада
нещодавно задекларувала в своїй постанові першочерговість прийняття національної
ядерної програми (або принаймні внесення змін до морально застарілої енергетичної
програми). Як заявив «Дневі» голова підкомітету ВР з питань ядерної політики
та ядерної безпеки Олександр Гудима, в уряді вже розроблено програму зі
створення власного ядерно-паливного циклу, але без ухвали на законодавчому
рівні вона може залишитися лише на папері. Про необхідність створення такого
циклу заявляли претенденти на посаду президента О.Мороз та Є.Марчук.
Українські підприємства вже виготовляють металево-бетонні
контейнери для зберігання ядерного палива. Такі ж сховища можна підготувати
ще на двох АЕС. Для цього потрібно близько 100 мільйонів доларів. Це практично
та ж сума, яку доведеться додатково заплатити Росії протягом двох років
у випадку підвищення цін за зберігання. Начальник інформаційного центру
Запорізької АЕС Олег Ошека заявив Інтерфаксу-Україна, що будівництво в
Україні своїх сховищ коштуватиме в 5 разів дешевше, ніж використання послуг
Росії. Якщо систему для обслуговування всіх 6 реакторів ЗАЕС може бути
запущено 2000 року, ще за два-три роки аналогічні сховища можна збудувати
на решті чотирьох атомних станціях. Росіяни, звичайно, при цьому більше
не отримають ні ТВЗ, ні грошей за них. А в Красноярському краю хоч якісь
надходження до бюджету дають лише алюмінієва промисловість та захоронення
ядерних відходів.
Цікаво, що з урахуванням нинішньої економічної ситуації
навіть українські зелені не проти зберігання відпрацьованих ТВЗ в Україні.
Голова підкомітету Верховної Ради з питань екологічної безпеки та надзвичайних
ситуацій член фракції ПЗУ Григорій Дашутін заявив «Дневі»: «Якщо будемо
переробляти (ядерні відходи. — Авт.) в себе, то зовсім не треба протестувати.
І хай переробка кілограма обійдеться й у 500 доларів, але ж це буде вкладання
коштів у свої технології, створення робочих місць». Захід, схоже, не заперечуватиме
проти створення в Україні власного ядерного циклу. Принаймні депутатам
Зайцю та Гудимі це пообіцяли в Держдепартаменті США, міністерстві енергетики,
Організації з нерозповсюдження ядерної зброї. Хоч у Києві та Харкові працюють
інститути, теоретично здатні створити ядерну зброю, Захід якраз зацікавлений
у їх завантаженні роботою тут у мирних цілях, щоб вони не переїхали працювати
в невідомих цілях до Іраку, Ірану чи Пакистану.
Красноярськ залишається при своїх інтересах і при іншому
варіанті. Коли Франція та Велика Британія почули про наші проблеми з Лебедем,
вони запропонували свої послуги. За світовими цінами, звичайно, але всі
вилучені корисні речовини нам повертатимуть для подальшого використання.
Відповідно до Міжнародної конвенції, відпрацьоване паливо можна відправити
в будь-яку країну, яка його виготовляє (щоб уникнути поширення розщеплюючих
матеріалів). До речі на початку року російський міністр Є.Адамов на нараді
в Красноярську вже висловив занепокоєння з цього приводу.
ПОЛІТИКА АТОМУ НЕ ТОВАРИШ
Через явний програш у економічній доцільності російська
сторона залучила важку артилерію — Державну думу РФ. У згаданому на початку
статті листі Селезньова Ткаченку зазначається, що поставки свіжого ядерного
палива 1998 року Україні передбачалися в обсязі 232 млн. доларів. Заборгованість
за поставлене паливо складає 104 млн. доларів, тож більше Україна, мовляв,
може й не отримати.
То як же тоді «Енергоатом» може стверджувати, що він навіть
переплатив росіянам у рахунок майбутніх поставок? Річ у тому, що «Енергоатом»,
уклавши контракт на 232 мільйони, протягом року обмежив свої потреби, і
відмовився від частини палива на суму саме 104 мільйони. Звичайно, за порушення
виробничих планів партнера треба платити якийсь штраф. Але ж не оплачувати
повністю ТВЗ, які залишилися в Росії! За твердженням Євгена Коваленка,
«ТВЕЛ» розуміє наші проблеми, суму санкцій визначатимуть під час переговорів.
Тож, схоже, до листа Селезньова самі атомники не мають вiдношення.
Це підтверджує й наступний абзац листа. Селезньов пише
про заборгованість Україною 530 мільйонів рублів «за послуги з вивезення
та переробки відпрацьованого ядерного палива». Про те, що переробки насправді
не існує, ми вже з’ясували. Подив викликає названа сума (не даремно це
єдина цифра в листі, вказана в рубльовому еквіваленті). Насправді, за словами
днями зміненого міністра енергетики України Олексія Шеберстова, обидві
сторони погоджуються, що сума боргу складає 12,5 мільйона доларів (тобто
не проплачений один спецешелон з відходами). Ділимо 530 на 12,5. То невже
курс рубля до долара вже 42,4? Можливо, хтось підстрахувався на випадок
подальшого знецінення рубля, але ж не вдвічі!
І чи не найсерйозніший закид Селезньова — «з боку окремих
керівників державного рівня України, покликаних забезпечити контроль, проявляється
недбалість, а часом і злочинна халатність у залученні до поставок i розрахунків
за продукцію комерційних структур, які не мають навіть ліцензій на виконання
робіт з радіоактивними матеріалами, а також серйозної фінансової бази.
Висловлюючи нашу стурбованість, просимо звернутися до Генеральної прокуратури
України з дорученням про проведення комплексної перевірки всіх державних
підприємств та комерційних структур, залучених до поставок свіжого ядерного
палива й вивезення відпрацьованого, проведення розрахунків з російською
стороною». До своєї Генпрокуратури російська Дума вже звернулася.
Г.Селезньов як політик міг і не знати, що до перевезення
радіоактивних речовин комерційні структури не допускаються, тож і ніякої
ліцензії їм не потрібно. Українські комерційні структури «Торговий дім»,
«АМП», «Брінгфорд» отримують з державних підприємств метал, хімічну продукцію
та поставляють їх у Росію. Зрозуміло, що самому «ТВЕЛу» все це не потрібно,
тож схеми постачання досить складні. Товари поставляються чи його суміжникам,
чи просто реалізуються на російському внутрішньому ринкові, а вже виручені
рублі перераховуються «ТВЕЛу». В результаті таких кількарівневих бартерних
систем Україна втрачає одну гривню на кожну проплачену гривню. Євген Коваленко
з «Енергоатому» заявив, що посередники «не дуже добре спрацювали», не в
повному обсязі виконали свої зобов’язання (хоча варто врахувати, що через
серпневу кризу в Росії вони й самі зазнали втрат). В «Енергоатомі» вважають,
що залучення посередників — вимушений крок. Якби держава могла повністю
оплачувати поставки живими грішми, посередники не були б потрібні («Енергоатом»
уже запропонував включити свіже ядерне паливо до складу державного резерву
з використанням для його закупівлі відповідних статей бюджету). Але гроші
покривають лише третину суми, енергогенеруюча компанія, як не складно здогадатися,
може лише виробляти енергію, аж ніяк не торгувати металом. Хоча можна припустити,
що вибір посередників на конкурсі зробив би розрахунки ефективнішими. Нинішні
посередники заявили про себе явочним порядком, створивши 1997 року відповідний
консорціум (щоб знайти відповідального за їхню діяльність, депутат Г.Дашутін
пропонує згадати, хто тоді був прем’єр-міністром).
Коротше кажучи, атомники не знають, як можна пояснити лист
Селезньова. Якби у їхніх російських партнерів виникли якісь проблеми, ті
б вирішували їх безпосередньо з українськими колегами. До речі, Рем Вяхірев
відмовився від допомоги своєї держави для забезпечення розрахунків українських
споживачів за газ. Пояснення знаходять лише політики. Схоже, дехто в Росії
сприймає Ткаченка як простакуватого «свого хлопця», інтегратора, який поламає
кожного, хто образить стратегічного партнера. Вірогідно, енергетичне лобі
в Держдумі зробило ставку на його необізнаності з деталями паливно-ядерного
циклу.
Ткаченко, слід віддати йому належне, не став нікого ламати,
просто написав резолюцію: «Тов. Мармазову Є.В. Прошу розглянути». Член
президії ЦК КПУ тов. Мармазов встиг у молодості (до переходу на партійну
роботу) попрацювати на шахті, але до атомної енергетики стосунку також
не мав.
На щастя російської Думи, паралельно і в українських депутатів
виникли претензії до українських енергетиків. Йдеться й про роботу посередників,
і про вимкнення електроенергії споживачам. Або навпаки. За словами депутата
Олександра Гудими, на ЗАЕС, щоб не вимикати споживачів, вимкнули автоматику,
яка виводить з експлуатації ядерні блоки через перенапруження в мережі.
Для розслідування створили депутатську слідчу комісію, яку очолив саме
Мармазов. Її члени поки що від коментарів утримуються.
