Фільм називається «Гіларі й Джекі» і знятий він за мотивами біографії Дюпре, написаної її братом і сестрою. Особливо гостру критику викликало твердження біографів про те, що прикована до крісла Дюпре, котра померла від розсіяного склерозу, підтримувала сексуальні стосунки з чоловіком сестри. Фільм публічно засудили Ієгуді Менухін, Мстислав Ростропович, Пінхас Цукерман та інші музиканти.
Син романіста Івліна Во згадував як під час війни батько змальовував дітям неповторний смак недоступних тоді бананів. Коли війна закінчилася, до Англії завезли першу партію цих ніжних плодів. І тоді Івлін Во на очах сина й дочки холоднокровно з’їв усі три куплені банани, не запропонувавши дітям хоч би лизнути такий жаданий плід. У ці хвилини Во-молодший вирішив більше ніколи не ставитися всерйоз до батькових повчань. Зазначу, що історія з бананами — один із найневинніших із гріхів великого письменника. Та все-таки синові Івліна Во в певному сенсі поталанило. Діти з нормальних сімей довго вірять у цільні натури: добрий — це й сильний, і красивий, і безкорисливий. Поганий же — бридкий, плішивий, шепелявий і з кінчика носа в нього крапає.
Художників часто порівнюють із дітьми. Імениті музиканти, що заступилися за Жаклін Дюпре, вчинили, як діти. Ті, хто близько запізнавалися з людьми художньо обдарованими, знають, що талант, за рідкісними винятками, невіддільний від егоцентризму. Генії поза творчістю — це найчастіше сімейні тирани, домашні монстри. Щоправда, вони й не беруть участі в конкурсі добрих людей. У них ставки вищі. Чудову віолончелістку Жаклін Дюпре ми любимо й будемо любити не за гарні очі чи благородство душі, а за акустичне втілення її неприборканної пристрасті.
