Генеалогічне дерево генерала коріниться там же, де й сумського Івана Івановича, — в Тернах Недригайлівського району. Дід Олександра Івановича, Андрій Лебідь, був людиною заможною, майстровитою, мав багатодітну роботящу сім’ю. І досі в селищі, на вулиці Будьонного, стоїть добротний цегляний будинок, в якому колись жила ця родина. У роки колективізації Андрія розкуркулили, будинок відібрали, залишили доживати віку в чужій хаті в Тернах. А його синів, у тому числі й батька генерала — Івана Андрійовича — відправили на різні строки заслання.
Тернівчанка Галина Красько, як з’ясувалося, двоюрідна сестра генерала Лебедя, ще з дитинства пам’ятає материного брата, а свого дядька — Івана Андрійовича. Після заслання він воював під час Великої Вітчизняної війни, а потім повернувся в Терни. Однак згодом виїхав до Новочеркаська, де на той час уже жили його сестри. Там обжився, завів сім’ю. Поки була жива мати Галини, між родинами велося листування, а потім родинні зв’язки самі по собi обірвалися.
Що ж стосується Івана Івановича Лебедя, то він — троюрідний брат генералові, оскільки їхні діди були рідними братами, а батьки — Іван Андрійович та Іван Петрович — двоюрідними.
Звичайно, я не міг не запитати у вахтера, чи знає його родич про існування Тернів і свій родовід. Виявляється, знає. Під час одного з телеінтерв’ю на запитання журналіста: «Звідки у вас таке прізвище?» — генерал розповів красиву історію. Він сказав, що є на Сумщині мальовниче село Терни. Там, неподалік від будинку, де жили його пращури, було незамерзаюче озеро. У ньому постійно плавали лебеді. Напевно, це, висловив припущення генерал, і дало їхньому роду таке гарне прізвище.
Тернівці стверджують, що й тепер у тих місцях є водоймище, але вже не озеро, а, скоріше, болото. На жаль, лебеді там сьогодні не плавають. А щодо згаданого вже будинку Лебедів, то після розкуркулення родини там були школа, потім клуб, затим — житловий будинок. Сьогодні в ньому, самотньому і запущеному, ніхто не живе.
Отож генерал хоч і не підтримує стосунків із тернівцями, зате про коріння своє пам’ятає і навіть пишається ним. Тернівці, в свою чергу, теж не набридають дуже зайнятому і знаменитому землякові. Проте, коли Олександр Лебедь отримав перемогу на виборах і став губернатором Красноярського краю, І.І.Лебідь надіслав йому вітальну телеграму і підписався «...Іван Іванович Лебідь і земляки».
І все ж таки сам Олександр Лебедь, говорячи про своє українське походження, очевидно, на всі 100 відсотків не був упевнений, що саме Терни є його малою батьківщиною. А тому, коли з ініціативи тернівського краєзнавця Анатолія Лісного селищний голова надіслав минулого року на ім’я губернатора Красноярського краю запрошення на святкування 350-річчя Тернів, той направив у селище свого радника, Станіслава Селівелова. І наказав йому відзняти все на відеоплівку і з’ясувати, чи справді в Тернах коріниться генеральський рід. За словами голови Недригайлівської райдержадміністрації Михайла Макаренка, раднику показали і селище, і згадуваний уже цегляний будинок, і місцевих жителів. А коли Станіславу Пилиповичу представили двоюрідну сестру генерала Галину Красько, в нього розвіялися всілякі сумніви: настільки ця жінка виявилася схожою на генерала і зовні, і манерами. Ще з Недригайлова радник зателефонував до Красноярська і повідомив, що Терни, безперечно, і є тим селищем, звідки бере початок генеалогічне дерево губернатора. Дізнавшись про це, генерал пообіцяв приїхати в Терни напередодні президентських виборів у Росії.
Хто зна, чи дотримає Олександр Іванович свого слова, адже всім відома непередбачуваність дій цього політика. Взяти, наприклад, хоча б його рішення відмовити Україні в прийманні Красноярським краєм наших ядерних відходів. До речі, коли я жартома запитав в Івана Івановича, чого це його брат так налаштований проти українців, той цілком серйозно відповів: «Напишу йому листа. Кого-кого, земляків він має вислухати. Інакше в президентах йому нічого робити». А що, може, й справді генерал прислухається до голосу дяді Вані — не чужий же він йому, зрештою.
