У цьому січні йому виповнилося п’ятдесят. Пізніше, здається,
видавалися лише Арсен Тарковський і Іннокентій Анненський. І автор віршів,
що лежать переді мною, чимсь невловимо нагадує мені обох.
Анненський — перший подих Срібного віку російської поезії.
Тарковський — його останній подих. І ось тут, зараз, лежить переді мною
жовта непоказна книжка. Володимир Кухалашвілі «Короче вдоха». Київ, 1998
рік. Наклад не наведено. Але я знаю! 500 (п’ятсот!) примірників. Але це
байдуже, правда ж? Анна Ахматова, ще одна наша землячка, починала й взагалі,
здається, з двохсот.
Що за іронія долі! Грузин, який народився на Західній Україні,
а пише російською. Як вгадати, кого торкнеться своїм крилом крилатий кінь?
І коли, торкнувшись, ударить нетерпляче копитом? «До 1996 року жоден вірш
Володимира Кухалашвілі ніколи не виходив друком ні в Україні, ні в Росії».
До 1996 року Володимир Кухалашвілі жив, писав, любив, ненавидів, перекладав.
Перекладав головним чином з грузинської. От дивне поєднання! Світ на зламі,
тож поєднання не найдивніше. Історія часто бачила поєднання ще дивніші.
І Срібний вік народився на зламі більш жахливому.
А Кухалашвілі переклав Бараташвілі й Табідзе, Абашидзе
й Гранелі, Чіладзе й Чілачава. І вони стали нам рідними. І ми стали багатше.
А він уже багато років перекладає «Витязя в тигровій шкурі». І пише вірші.
Як йому вистачає сил? Першого лютого в приміщенні Спілки письменників відбудеться
репрезентація його книжки. Колись апостол Павло спитав апостола Андрія:
«Чи може щось добре бути з Назарета?». На що Андрій відповів: «Піди й подивися».
Я прошу всіх: підіть і подивіться.
