Ще рік тому наша ідея почати друкувати версію газети «День»
англійською мовою могла б видатися надто сміливою, якщо не зухвалою. Взявшись
за англомовний проект, ми водночас продемонстрували і формулу вирішення
в Україні мовного питання. Постійні читачі «Дня» добре пам’ятають, як гостро
точилася дискусія на шпальтах нашого видання стосовно того, якою мовою
слід розмовляти: українською чи російською. І англійською, і німецькою,
і французькою, і багатьма іншими, запропонували ми. Де є знання мов, інформація,
люди не можуть деградувати. Подолання бар’єрів (а в цьому дуже добре допомагає
нині Інтернет) і відсталість — речі несумісні. Ось чому для нас так важливо,
щоб кожен юнак чи дівчина з Вінниччини, Таврії, Полісся чи Карпат могли
долучитися до «Дня» — через Інтернет у тому числі, подолавши провінційну
безпросвітність і затурканість, — і на прикладі особистостей, вчених зі
світовим ім’ям, яких ми постійно представляємо в себе, вчилися широті мислення,
громадянській позиції, непідвладній кон’юнктурі.
Коли ми зважувалися на своє англомовне видання, поставало
запитання: а чи не буде воно передчасним? Але хтось повинен починати! Звісно,
що було б легше видавати якусь «вуличну» газетку. Та хіба ми забули, що
навіть по війні українські вдови вважали за святий обов’язок дати своїм
дітям-сиротам освіту?
Потенціал нашого народу (впродовж останніх років серйозно
підірваний) усе ж лишається «конкурентоспроможним». Не можна занижувати
планку. Ми не повинні лише наздоганяти, потрібно вчитися випереджати.
Дякую прекрасному колективові нашого англомовного дайджесту
за натхненне втілення задуму і читачам, котрі тепло його сприйняли.
З вірою, зі сподіванням на краще майбутнє України ми робимо
газету «День» та The Day.
Щиро Ваша Лариса ІВШИНА, головний редактор
