Сьогодні ми презентуємо перший у 1999 році випуск тижневика
The Day і сподіваємося, що наші читачі будуть такими ж зацікавленими й
вимогливими, якими вони були завжди.
Впродовж року ми пропонували в англомовному тижневику кращі
публікації, коментарі щоденної всеукраїнської газети «День», яка дуже швидко
здобула репутацію одного з найреспектабельніших українських видань. Ми
це робили для того, щоб у світі краще могли орієнтуватися в соціально-політичному
спектрі нашого суспільства, в економічних процесах, знайомитися з сучасною
культурою, спортивним життям України, мали змогу користуватися результатами
соціологічних досліджень. З великою відповідальністю ми намагалися в мінімально
стислий для перекладу термін передати якість оригіналу.
Рік тому ми взялися за цей англомовний проект тому, що
хотіли зробити українську пресу — принаймні матеріали журналістів «Дня»
— доступними для всіх, хто прагнув більше дізнатися про Україну, але через
мовний бар’єр не міг цього зробити. Ми зробили це й тому, що відображали
точку зору багатьох українців жити цивілізовано не лише з найближчими своїми
сусідами, але й долучитися до світової цивілізації в більш широкому розумінні.
Напевно, можна це вважати нашим доробком для справи побудови демократії
й громадянського суспільства в Україні. Час підтвердив, що робити це було
не просто потрібно — необхідно! У формі тижневика The Day Україна з’явилася
в безмежному інтернетівському медіумі. Наша інформація про те, як живуть
нині громадяни країни, яку ще й досі багато хто у світі не відрізняє від
Росії, а Київ, як і раніше вважає радянським чи комуністичним містом (свідченням
цього є листи, що надходять із Гватемали, Аргентини, Ямайки, Непалу, Замбії,
Зімбабве, острова Маврикій тощо) стала доступною в будь-якій точці світу.
З допомогою того ж таки інтернетівського середовища, нехай і «холодного»
— за висловленням одного з наших читачів — ми відчуваємо всіх наших читачів,
не віртуальних, а реальних, знаємо, що їх хвилює і цікавить в Україні.
Прикро, що Україна повідомляє сьогодні надто мало позитивних, привабливих
новин. Ми раді були б постачати більш бадьору інформацію, але, на жаль,
життя зараз тут таке, яким наші читачі можуть його відчути з публікацій
«Дня», а наш обов’язок — і надалі максимально чесно і відверто говорити
про те, що відбувається в Україні. Ми вдячні, що наші читачі помітили,
що нам не забракло мужності для цього. Втім, у нас є серйозні побоювання,
що незабаром ми можемо залишитися єдиною в Україні газетою, яка говорить
із читачами відверто.
До деякої міри ми перебрали на себе функцію держави — з
допомогою англійської мови популяризувати державу та українців у світі,
демонструвати величезний інтелектуальний і духовний потенціал своїх співвітчизників,
котрий — як не прикро — державою не задіяний.
Одне зі своїх завдань газета «День», здається, виконує
небезуспішно — вона змушує нас, українців, серйозно замислитися над тим,
як ми тут, в Україні, живемо, чому так погано і нерадісно. Сподіваємося,
в майбутньому це зумовить їхню дуже серйозну й конкретну позицію. Чекати
вже не так довго — до осені.
Від себе хотіла б додати, що працювати в невеликому колективі,
котрий готує англомовний тижневик, безмірно радісно. Бо кожний, хто поруч
— є високласним фахівцем, закоханим у свою справу й сповненим почуттям
великої відповідальності перед Україною й вами, шановні читачі!
Людмила ГУМЕНЮК, редактор англомовного бюро газети «День»
Професор Джеймс МЕЙС,консультант
Проживши тут більше ніж п’ять років, викладаючи політологію,
я постійно запитую себе: чому такі чудові люди живуть у злиднях? Чи можна
їм допомогти? Як це зробити? У країні, де вся політика зводиться до того,
як потай вхопити ласий шматок за допомогою небезкорисливого сприяння «зверху»,
важливо підняти завісу над тим, що відбувається в політиці та суспільстві.
В Америці ми говоримо про право людей на інформацію. В Україні нині ніхто
так не змагається за здійснення цього права, як газета «День».Для країни,
яка впродовж десятиліть була ізольованою від інтелектуальних процесів у
світі, де правлять люди з дуже приблизним уявленням про зміни, які відбулися
у світовій думці протягом цих десятиліть, також дуже важливо підняти рівень
обговорення всього, що відбувається і зрозуміти чому життя саме таке, і
як можна його змінити на краще. Англомовний «День» — це своєрідний форум,
де найкращі представники українського суспільства можуть вільно поділитися
своїми думками, насамперед — і це, мабуть, найважливіше — про те, що вони
вважають негативним, неприпустимим, що саме треба зробити хоча б для виправлення
помилок.Іншими словами, дайджест робить надзвичайно важливу справу для
адаптації країни, перетворення її із занедбаної провінції Російської імперії
у сучасну європейську державу. Я вдячний за можливість брати участь у цьому
процесі.
Євген СТАРОВОЙТОВ, перекладач
Коли я кажу людям, де я працюю, вони починають кивати головами
й кажуть щось на кшталт: «А, це ТА газета. Я чув про неї». Мені це подобається.
Мені подобається бути частиною чогось живого, чогось, що примушує людей
думати й аналізувати. Багато американців, котрі займаються бізнесом в Україні,
вважають «День» основним джерелом аналітичної інформації про Україну.
Алевтина СЕМЕНЮК, технічний редактор The Day
Мій син Ваня народився з газетою «День» в один день. Цікаво
спостерігати, як росте мій син разом із моєю газетою. Хотілося, щоб саме
«День» відкрив і пояснив йому цей великий і складний світ. Бажаю й «Дню»,
й моєму сину рости великими, здоровими, розумними, міцними та багатими.
Юрій СКЛЯР, перекладач
Незабаром мені виповниться піввіку. Скільки себе пам’ятаю,
завше вважав Великдень, Різдво, Новий рік найкращими, єдиними святами,
які варто відзначати. Так само завше ненавидів офіційні свята з їх надутою
помпезністю. Українці дуже люблять святкувати, мабуть тому, що за радянської
влади свята (а їх було багатенько, в основному офіційних) були єдиною можливістю
розслабитися, залити очі, забути, бодай на короткий час, про сіре повсякдення,
пусті полиці крамниць, нудотну нікому не потрібну роботу, нескінченне пропагандистське
базікання геріатричних політбюровських ідіотів, місцевих партійних клоунів
з їх зборами та повчаннями, а також про молодих хлопців, які в цю саму
мить гинуть десь в Афганістані...Україна вільна й незалежна. Це — найголовніше.
Незважаючи на невігластво у високих кабінетах, країна є, мабуть, єдиною
колишньою республікою СРСР, яку не зачепили внутрішні криваві протистояння
(за винятком бандитських збройних «розбирань», убивств на замовлення, але
ж не буває такого, щоб абсолютно все було гаразд!).У демократичній країні
преса відіграє надзвичайно важливу роль. Я щасливий з того, що працюю в
колективі англомовного дайджесту. Репутація «Дня» така, що не потребує
зайвих компліментів, тому хочу щиро поздоровити з Новим роком своїх колег
і колежанок (а також всіх читачів), побажати й надалі працювати з таким
натхненням задля молодої національної держави, задля наших дітей. Вірю
в те, що Україна стане насправді демократичною, цивілізованою державою,
адже Господь на нашому боці! Хотілося б також побажати можновладцям зупинитися
на мить, пригадати «золоте правило»: робіть іншим так, як ви б хотіли,
аби вони зробили вам самим.
Тетяна КАЗАНСЬКА, дизайнер газети The Day
За фахом — я архітектор. Шпальти газети заповнені текстом,
заголовками, ілюстративними матеріалами: малюнками, фото, шрифтами різних
висот і вільними, порожніми дихаючими вікнами. Для мене — це архітектурна
споруда. Я щаслива, що доля дала мені можливість працювати в The Day.
Леонід ТЕЛЕНКОВ, автор рубрики «Цей тиждень в історії»
для The Day
Дуже хочеться, щоб газета The Day, разом із усіма своїми
достоїнствами сучасної української газети, стала ще й інтернаціональним
виданням, щоб світ прокидався з нашою газетою, жив із нею цілий день, а
ввечері уже з нетерпінням чекав The Day завтрашній.
