Ніхто не сперечається. Дійсно, не фінансист. Тепер не минає і тижня, щоб Леонід Кучма не давав поради, як і що робити у фінансовій сфері. Дійшло навіть до того, що з окремих питань приймаються спеціальні розпорядження.
Наприклад, 1 грудня Президент офіційно рекомендував Кабінетові Міністрів та НБУ вивчити можливість скасування курсового коридору, а також вивчити можливість переходу на вільний плаваючий курс гривні з початку наступного року. А минулого тижня директор департаменту валютного регулювання НБУ Сергій Яременко в інтерв’ю Українським новинам підтвердив, що Національний банк вивчає можливі наслідки переходу до режиму плаваючого курсу гривні. «Відповідно до розпорядження, ми повинні зробити рекомендації до 20 грудня», — підсумував він. Щоправда, в тому ж інтерв’ю п. Яременко висловив думку, що перехід до плаваючого курсу сьогодні передчасний і що таку можливість можна розглядати тільки на майбутнє.
Зазначимо, ще 25 листопада голова правління НБУ Віктор Ющенко говорив, що перехід до плаваючого курсу можливий «у разі довгострокового поліпшення кон’юнктури валютного ринку за рахунок зміни бюджетної політики», а також «торгового і платіжного балансу». То невже згадані головою НБУ проблеми вже позаду?
І так, і ні. Справа в тому, що особи, котрі приймають політичні рішення, відкрито визнали (на чому, до речі, і наполягав НБУ), що 1999 року не монетарна політика буде визначати економічну політику, а навпаки. Отже, ні бюджет, ні виробництво, яке працює на експорт, не будуть «підганятися» під стабільний і прогнозований курс. Сам обмінний курс буде обслуговувати абсурдну бюджетну політику і «заплановану» збитковість експорту. Імовірно, Нацбанку не залишиться нічого іншого, як підкоритися цьому «політичному» рішенню.
Цікаво, що минулого тижня один впливовий російський журнал у ситуації, яка склалася на грошовому ринку України, побачив саме конфлікт інтересів: «Президент України Леонід Кучма і керівництво Національного банку України увійшли у відкритий конфлікт. Президент Кучма висловився за емісію і скасування валютного коридору. Виступаючи перед депутатами Верховної Ради, український Президент заявив, що «треба наповнити платіжними коштами економіку, в якій гроші перестали виконувати свої функції...». Вимога Президента суперечить політиці НБУ, очолюваного Віктором Ющенком, який є опонентом масштабної емісії».
Утім, як можна судити з рішення Національного банку скоригувати грошову політику на наступний рік, конфліктуючі сторони досягли тимчасового компромісу. Зокрема, в оновлених «Основних параметрах грошово-кредитної політики на наступний рік», підготованих у перших числах грудня, зростання грошової бази заплановане на рівні 17,7% (9846 млн. грн.) і грошової маси — на 18% (18 172 млн. грн.). У документі зазначається, що грошову політику НБУ на 1999 р. змінено в зв’язку із збільшенням очікуваного рівня інфляції наступного року з 7,8% до 19% (як і просив Президент), обсягу номінального ВВП з 117,5 млн. гривень до 124,1 млн. гривень і в зв’язку із збільшенням розміру бюджетного дефіциту. Щоправда, вже через тиждень прем’єр Валерій Пустовойтенко повідомив про нові параметри, що розробляються урядом. Зокрема, Кабмін вважає прийнятними інфляцію в 24%, зростання грошової маси — 19,6%, а бюджетний дефіцит — 1% від ВВП за умови падіння обсягів промислового виробництва і ВВП до 1 %. Пояснення цим новаціям можна знайти в словах Валерія Пустовойтенка про наміри уряду повністю погасити заборгованість щодо виплати зарплати бюджетникам і збільшити обсяги грошових коштів для дотацій регіонам.
Цікаво, як на такі проекти відреагує Національний банк? Проте, очевидно, його реакція не буде мати такого великого значення, адже «політичне рішення» саме про інфляційне фінансування держвитрат (проти чого, власне, і боровся НБУ) вже прийнято. Зверніть увагу, поточного року, за оцінками Міжнародного центру перспективних досліджень, зростання цін у 20% призведе до падіння реальних прибутків населення на 10%. Якраз на ці ж 20% подешевшають борги уряду перед своїми громадянами. Така ціна «плаваючого курсу-98» у широкому значенні слова. Курс-99 буде ще ціннішим.
Що ж до плаваючого курсу у вузькому значенні, тобто курсоутворення гривні, то тут також є багато цікавих нюансів. Щоб наш читач мав уявлення про вибір між чим і чим іде мова, розберімося в плюсах і мінусах фіксованого і плаваючого курсу. «За» фактично фіксований курс, що відстоюється сьогодні НБУ, свідчать такі доводи: він дає можливість планувати фінанси підприємствам і стримує інфляцію; він дисциплінує власті, «прив’язуючи» їх до поведінки, що прогнозується; він ефективний на слаборозвинутих ринках. Аргументи «проти» також не менш істотні. По-перше, якщо фіксованому курсу не вірять, то рано чи пізно фінансові спекулянти його обвалять. По-друге, ринок позбавлений можливості отримувати інформацію про справжні ціни на національні гроші, через що його суб’єкти не можуть правильно зорієнтуватися у виробничій і торговій стратегії. По-третє, фіксований курс вимагає від Нацбанку наявності значних валютних резервів.
У плаваючого курсу також є свої переваги і недоліки. До переваг фахівці відносять можливість ефективного курсоутворення, позбавлення спекулянтів прибутків за рахунок Нацбанку, а також збереження валютних резервів НБУ. До недоліків можна зарахувати труднощі планування підприємницької діяльності через невизначеність майбутніх курсів. До того ж за умови плаваючого курсу в уряду, вільного від обов’язку протидіяти девальвації, з’являється спокуса проводити інфляційну бюджетну політику. Так, коротко кажучи, оцінює альтернативні валютні режими теорія, яка допомагає країні вибрати найбільш адекватний режим для себе.
Проте, на жаль, українські власті згадують про теорію в останню чергу. Сьогодні, як нам здається, вони стурбовані двома речами: фінансуванням популістських бюджетних витрат і забезпеченням підживлення експортних «холдингів» за рахунок девальвації гривні (бартер за підтримку на виборах). Для обох цих завдань фіксований курс рівнозначний вироку.
I
№240 15.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
