А відомості про нинішнє японське суспільство досить уривчасті
й поверхові. При згадці назви Країни Вранішнього сонця виникає якась дивна
асоціативна суміш із шкільних уроків історії про закінчення Другої світової
війни, вражень від фільмів Куросави і назв відомих корпорацій, що підкорили
світ своєю електронною технікою та автомобілями.
Нещодавно у Києві посольством Японії в Україні було організовано
серію лекцій про сучасне японське суспільство, прочитану професором соціології
Токійського інституту технологій Діазабуро ХАСІДЗУМЕ. Судячи із заповненості
аудиторій, лекції викликали інтерес не тільки фахівців-сходознавців і студентів,
котрі вивчають японську мову. Після однієї з них професор розповів «Дню»
про деякі соціальні особливості сучасної Японії.
— Щодо економічного й соціального успіху Японії існує такий
стереотип: цей успіх — результат поєднання традиційних корпоративних цінностей
японців із західними технологіями. Це справді так?
— Це лише половина правди. Обережне розуміння необхідності
західних технологій і способів громадської організації у японців було завжди.
Однак ставлення до національних традицій, особливостей завжди було дуже
педантичним. Тут вся справа в балансі. Мабуть, вся історія Японії в цьому
сторіччі — це чергування періодів відвертості, запозичених із західної,
європейської цивілізації, з періодами прагнень до національної замкненості.
— Якщо говорити про здійснення влади й ухвалення політичних
рішень, то японське суспільство — це корпоративне суспільство?
— Так, у цьому значенні його можна назвати корпоративним.
Причому часто авторство рішень залишається невідомим, а процедури їхнього
ухвалення є закритими. Зазвичай автор і ініціатор політичних рішень і володіє
реальною силою та впливом. Наприклад, стосовно правлячої Ліберально-демократичної
партії багато хто в Японії вважає, що справді впливовою людиною, котра
«знає», є пан Такесіта — один із колишніх прем’єр-міністрів. Однак доказів
цього факту немає. Я б назвав таке становище знеособленою корпоративністю.
— Криза, що приголомшила Росію та Індонезію, показала —
при всіх відмінностях цих країн — неспроможність корпоративних систем влади.
Чи вся справа в «засадах» корпоративності?
— Я не думаю, що кризу, подібну індонезійській чи російській,
можна прогнозувати. Інша справа, що корпоративне політичне мислення, будучи
за своєю природою дуже інертним, не дозволяє діяти в умовах фінансової
кризи швидко й ефективно. На мою думку, приклад саме старого корпоративного
мислення перед обличчям фінансової загрози зараз показує міністерство фінансів
Японії на чолі з паном Міядзавою.
— На одній із своїх лекцій ви сказали, що Україна вам нагадує
Китай. Не думаю, що таке порівняння поділяють багато українців. Чим Україна
схожа на Китай?
— Передусім я мав на увазі простір — великі площі сільгоспугідь,
великі відстані між містами, особливості сучасної міської архітектури тощо.
Крім того, неготовність і поки що відсутність звички до ринкових відносин.
За цими двома моментами Україна мені нагадує Китай, в якому я бував не
раз.
— Із ваших лекцій випливає, що головними цінностями, позитивними
міфами, які забезпечили прогрес післявоєнної Японії, були мирна конституція,
«мій будинок, моя сім’я» і «моя робота, моя фірма». Чи змінилося щось сьогодні?
— Зараз сталася індивідуалізація цінностей — «кожному своє».
Для багатьох японців кар’єра і сім’я залишаються головними життєвими цінностями.
Правда, тепер, і теж для багатьох, ці цінності вже не здаються безперечними
й природними. І сьогодні з’являється нова проблема — надто багато свободи,
надто багато можливостей вибору життєвих сценаріїв. Думаю, що багато японців
виявилися не готовими до такої кількості можливостей. Їм ще треба буде
й навчитися вибирати із цього різноманіття, й навчитися відповідальності
за свій вибір.
— В Україні соціологи регулярно визначають рівень довір’я
громадян до основних інституцій влади. Останнім часом він гранично низький.
Наприклад, Президентові довіряє лише кожен десятий українець. Ситуація
з парламентом і урядом не краща. Які аналогічні показники в Японії?
— Звичайно у нас визначають рівень довір’я кабінету міністрів.
Спочатку, після виборів (парламентських — в Японії уряд формує партія або
коаліція, що перемогла на виборах, прем’єр — фактично глава держави. —
Ред.) уряду довіряють близько 50% громадян. Потім цей рівень, зазвичай,
знижується. Межа у 20% вважається небезпечною. А якщо ця цифра наближається
до 10%, то уряд протягом, максимум, півроку буде зміщено або він подає
у відставку. Таких низьких, як в Україні, показників довір’я до влади в
Японії не буває. І мені навіть важко уявити собі, як можна коментувати
українські дані. Можливо, для Японії не має такого великого значення особистісний
чинник влади.
№226 25.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
