Особливо якщо це головна посада в державі — пост президента. Він і гарант, і арбітр, і символ, словом — «рука дающая». Хронічна надія на цю «руку» досі дуже заважає виборцеві усвідомити, що президент — це результат вибору, за який доведеться відповідати якістю свого життя.
Звичайно, зовсім без міфів жити важко, і бачити гаранта, арбітра, символ нації тощо все-таки хочеться. І тут постає проблема «носія» гарантій і символів. Знову «роль особистості» (хоча нинішня ситуація у країні змушує до думки про відсутність — чи то ролі, чи то особистості. — Авт.). А може варто подивитися на «проблему носія» прагматично?
Президент — це чиновник, якого суспільство наймає на роботу на п’ять років, і ця робота оплачується платниками податків. Яким тоді досвідом, діловими й особистими якостями повинен володіти кандидат у президенти, щоб функціонально годитися на цю посаду? Своїми думками з цього приводу з «Днем» поділилися експерти-соціологи.
Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ, директор Інституту соціальної і політичної психології АПН, кандидат психологічних наук:
— Міфологізація посади президента у нас неминуча, як і в багатьох країнах. Інша річ — ступінь цієї міфологізації. У США президент завжди був символом нації, і зараз, до речі, ця «символіка» переживає серйозну кризу. У азіатських політичних системах явно переважають ірраціональні моменти політичного лідерства. Гадаю, нам у Азію «ходити» не варто. У цьому сенсі у нас було проведено хороший «експеримент» — Ю.Мєшков у Криму: обраний на основі ірраціональної мотивації лідер, опудало якого потім палили на вулицях.
Що стосується особистих і ділових якостей, то їхній будь-який догматичний набір буде неспроможним — дуже багато залежить від ситуації та найближчого оточення. Головне ж — за наявності певної харизми — уміння слухати і підбирати компетентних людей. Вкрай небажані — недовірливість, підозрілість, упередженість. Це, мабуть, важливіше навіть, аніж аналітичні здібності. Ще за наших умов особливо необхідний не стільки досвід державної діяльності, скільки реалістичне, адекватне уявлення про принципи і механізми функціонування держапарату.
Окрім того, будь-який політик не вільний від масової психології, в якій все ще переважають патерналістські й авторитарні установки. Зрілий державник, президент який сприймає політичну перспективу, не відкидаючи «з порога» масові очікування, повинен, однак, закласти основи для руйнування цих установок. Можливо, варто розпочати з малого — з формування команди професіоналів, яка демонструє дійсно демократичний стиль прийняття рішень і стосунків із самим президентом.
— «Команди» нами управляють вже сім років... Може, варто спиратися не на команду, а на закон?
— Суть справи не в термінах. Пострадянські лідери категорично не розуміють, здавалося б, простої речі — авторитет і популярність твоєї команди працюють на тебе самого, а не навпаки. Адже цілком очевидно, що занадто дбайливе, недовірливе ставлення лідера до власного авторитету призводить до катастрофічних кадрових наслідків у системі влади. Можливо, шлях демократизації масової свідомості такий: сильна особистість президента — команда популярних, сильних професіоналів, розширення кола відповідальних осіб — переорієнтація з особистостей спочатку на інституції, а потім — на закон. Поки ж у нас ситуація з колом відповідальних осіб у масовому сприйнятті просто плачевна. Ми, наприклад, прибрали з масових опитувань запитання про віце-прем’єрів — люди їх просто не знають.
— Ви гадаєте, при нинішньому Президенті можливе перебування при владі яскравих популярних професіоналів? Наприклад, прем’єра або членів уряду?
— Ця вже справа Президента. Я ж говорю про найбільш реальний, на мій погляд, варіант дій політичного лідера, якщо він хоче розпочати переорієнтацію масової психології на цивілізовані громадянські моделі поведінки.
Валерій ХМЕЛЬКО, президент Київського міжнародного інституту соціології, доктор філософських наук:
— Сьогодні приблизно чверть громадян, які мають право голосу, висловлюються за повернення до колишнього суспільного ладу, приблизно стільки ж — за перехід до ринкової економіки, заснованої на приватній власності. Близько половини вагаються із певним вибором. У такій ситуації для прихильників протилежних варіантів подальшого перетворення суспільства першочергове значення має не особистий потенціал кандидата, а спрямованість його особистості, його орієнтація на певний напрямок соціальних змін. При цьому високий особистий потенціал кандидата бажаний тільки тоді, коли він має прийнятні соціальні орієнтації. У іншому випадку, що вищий особистий потенціал кандидата, то ймовірніше, що він може далі завести суспільство на небажаний шлях.
Що стосується всіх якостей кандидата у президенти взятих загалом, то важливо також, яка частина населення готова підтримати кожного з тих кандидатів, орієнтації яких більш або менш прийнятні. І з них є сенс проголосувати за того, який за даними соціологічних опитувань має найбільші шанси перемогти політика, неприйнятного на посаді президента. Віддавши голос іншому симпатичному мені кандидату, я фактично зіграю на руку тому, кого я б точно не хотів мати своїм Президентом.
Ольга БАЛАКІРЄВА, керівник центру «Соціальний моніторинг», кандидат соціологічних наук:
— Перше — почуття відповідальності. А саме, відповідальність за свої слова. Адже будь-який президент спочатку був кандидатом, який щось обіцяв суспільству. Від цього залежить подальший кредит довіри державному лідеру. Друге — позитивний досвід державної діяльності. Це означає, що я як виборець буду дивитися, чи не здавався кандидат, чи не пасував у якихось ситуаціях, чи не йшов кажучи: «Вибачте, я не справився». Іншими словами, у нього повинна бути психологія переможця, досвід переживання досягнутих позитивних результатів. Якщо цього немає, то дуже ймовірно, що варіант «не справився» буде повторюватися. Наступна умова — наявність у нього команди професіоналів, діяльність якої він може організувати і, головне, налагодити систему контролю за виконанням прийнятих рішень. Якщо говорити про професіоналізм, то хороший президент — це хороший менеджер.
— Який налагодить роботу корпорації під назвою «Україна»?
— Так. Що стосується особистих іміджевих якостей, то в цьому сенсі мені симпатична американська політична традиція: особиста привабливість, опора на власні національні цінності й уміння говорити з різними соціальними категоріями громадян їхньою мовою.
— Чи сумісна сильна, яскрава особистість президента з сильною командою?
— Тут вся справа у балансі. Наприклад, чимало американських політологів однією з причин успішного президентства Буша вважають те, що він, не будучи сильною, яскравою особистістю, не міг заважати своїй команді. А чимало політичних проблем Клінтона якраз пов’язані з тим, що він — сильна, яскрава особистість. З іншого боку, і зовсім «без особистості» не можна, адже якщо «король» голий, то жодна команда йому не допоможе.
№201 21.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»