Мені сказав мій компетентний приятель (а таких у житті більше ніж у парламенті), що грунтові води заливають Солотвинський солерудник і скоро солі в магазинах не стане. Я, за звичкою «гомо українос», спочатку не повірив. Але потім, коли на запитання про сіль у багатьох магазинах мені відповіли негативно, нездорово збудився. Коли з роботи підвалили грошенята, за мною біля потрібного прилавку почали інстинктивно вставати низкою люди. Я купив сім пачок солі (капусту який біс, крім мене, солитиме), і в задній черзі почулося:
— Війна!
Я випадково збудився від такого слова і купив ще сім пачок лаврового листу, щоб не помилитися з вінком. Від народної маси його годі й чекати, а сам собі я сплету дуже навіть пристойно. Ходитиму по квартирі босоніж, у шортах, але з вінком на чайнику.
Мої думки для ужгородської публіки виявилися продуктивними. Спонтанний соціологічних обхід магазинів показав — солі та лаврового листу більше немає. А ночі тим часом довшають, грошенята не скінчилися. Я замислився про світло, тобто — про сірники. Скоро, мабуть, в Ужгороді не стане сірників. Вирішу із цим — займуся нарешті й коханням.
№200 20.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
