Ми з Вишневською не бачилися відтоді, як вони з Ростроповичем
виїхали з Союзу. Я не хочу виправдовуватися, але в книзі «Галина» все,
що вона написала про мене, брехня...
Прима-вамп радянської оперної сцени Олена Образцова,
крім виняткових вокальних даних, володіє якістю, що відрізняє велику співачку
від талановитої вокалістки: вона Актриса. Її сенсаційна для радянських
часів кар’єра (ще будучи студенткою консерваторії вона стала солісткою
Великого театру) ознаменувалася не лише офіційними союзними регаліями,
але й світовим визнанням.
Утім, під час особистого спілкування Олена Василівна нічим
не нагадує неприступну оперну диву. Контактність, чарівність і почуття
гумору — зайвий доказ прекрасної творчої форми.
— Олено Василівно, чи є якийсь перелік ваших побажань під
час організації гастролей?
— Репертуар — моя прерогатива, а технічними деталями займається
імпресаріо. Бажано, щоб був рояль або піаніно та дві філіжанки чаю перед
виступом. Коли дозволяє графік, то обов’язково ознайомлююся з визначними
пам’ятками того міста, де проходять гастролі. Марка машини ніколи не хвилювала,
але частіше упорядники пропонують «Мерседес», «Кадилак» чи «Лінкольн».
Номер у готелі вважаю гарним, коли в ньому тихо й зручне ліжко. Я людина
не вередлива. Ось якщо зал не готовий, на сцені неможливо працювати, то
свій характер показую.
— Як вплинула на вас рання популярність?
— Якщо ви маєте на увазі «зоряну хворобу», то для мене
вона пройшла, як нежить. Потрапити у Великий театр важко, а втриматися,
вийти в лідери — ще важче. Це була краща сцена нашої країни, а робота пліч
о пліч із провідними артистами — величезна насолода. Я максималістка, й
коли чула блискучу партію, то намагалася заспівати ще краще. Захопленість
оперою відсунула на другий план виконання камерного репертуару. Нині ж
із величезним задоволенням співаю російські романси Рахманінова, Прокоф’єва,
Свиридова, Чайковського.
У Великому театрі я пройшла школу життя: і сльози, й любов.
— Любов — це Альгіс Жюрайтіс, а плакати вас примусила Галина
Вишневська?
— Тільки підтримка сім’ї допомогла вистояти, коли на мою
адресу колись велика співачка вилила цебер бруду. Не хочу ворушити старе,
та й досі боляче згадувати про той період. Ми з Вишневською не бачилися
відтоді, як вони з Ростроповичем виїхали з Союзу. Я не хочу виправдовуватися,
але в книзі «Галина» все, що вона написала про мене, брехня...
Найбільша радість — чоловік Альгіс, дочка та внук. Коли
є любов, то все виходить. У мені постійно змагаються дві жінки: співачка
й домогосподарка. Обожнюю переставляти меблі, прибирати квартиру, мити
посуд, вовтузитися зі своїми двома собаками. І терпіти не можу прасувати
білизну.
— Уявити вас із ганчіркою в руці дуже важко. А чи правда,
що маєте намір назавжди перебратися до Пітера й уже купили квартиру?
— Може, від того, що рідко буваю вдома, господарські справи
мене не дратують: устигаю скучити за своїм «гніздечком». На мої перестановки
Альгіс дивиться поблажливо. Розуміє, що мені треба десь гасити свій темперамент.
Він на диво чуйна людина, та коли ми починаємо говорити про музику, то
без скандалу не обходиться. Коли ми одружилися, то запровадили табу на
професійні розмови вдома. Ламаємо списи й стріли в театрі. Розмови про
переїзд до Пітера безпідставні. Не так давно я дійсно купила там квартиру.
Моя приятелька виїжджала в Сан-Франциско до дітей і запропонувала своє
житло нам. Це вулиця Маяковського, всього через будинок від того місця,
де я народилася. А взагалі, мій дім — це літак. Веду кочовий спосіб життя.
— Ваша дочка Олена Макарова, учениця Монтсеррат Кабальє,
нещодавно виступала у Києві, Москві. А чому ви заперечували, щоб Лєна стала
співачкою?
— Якщо бути співачкою, то першою. А у Лєни невеликий голос,
щоправда, досить красивий за тембром. Співати в опері з такими вокальними
даними не можна. Залишається камерний репертуар, а таких виконавців — хоч
греблю гати. Хліб артистів — не тістечко. Створювати їй тепличні умови,
допомагати, сприяти під час вступу до музучилища я не вважала за потрібне.
Лєна показала свій характер. Те, чого вона досягла сьогодні, — не завдяки,
а всупереч обставинам. У Монтсеррат вона вчиться другий рік у її майстер-класі.
Після такого хорошого стажування постараюся допомогти укласти цікавий контракт.
Принаймні ніхто не докорятиме в протегуванні бездарності.
— Ви сувора мама і бабуся?
— Я справедлива, без зайвого сюсюкання. Поки жива була
моя мама, вона дуже мені допомагала. Заради виховання Лєни вона залишила
роботу. Мені її дуже не вистачає, це мій янгол-охоронець. Коли важко, подумки
звертаюся до неї. Може, через сцену, часті гастролі я не додала тепла своїй
дочці. Тепер намагаюся надолужити згаяне з онуком. Олександрові 12 років.
Ходить у Іспанії до школи, займається спортом (особливо любить футбол).
Розуміється на комп’ютерах, говорить іспанською, італійською та англійською
мовами — загалом, сучасний хлопець.
— В Іспанії зароджується «зірочка» Лєни. Ця країна визнала
вас кращою Кармен...
— У Барселоні кілька вечорів поспіль ішла опера «Кармен»
із різними виконавцями партій Хосе та Кармен. Я назву лише кілька імен:
Джойс Давідсон, Грейс Бамбрі, Розалінда Еліас — усі майстри суперкласу.
Ми співали разом із Плачидо Домінго. Під час спектаклю я забула, що перебуваю
на сцені, все відчувала, як моя героїня. Коли Хосе (Домінго) питав: «Ти
мене кохаєш?», — душа переверталася. Вигуки: «Браво!» і квіти повернули
до реальності. Перші миті навіть не розуміла, чому такий ажіотаж.
Пережити тріумф на сцені — найбільша нагорода за всі муки,
які доводиться долати. У мене було багато хороших ролей, але найулюбленіші
— Кармен («Кармен») і Еболі («Дон Карлос»).
— З’явилася мода: оперні співаки виступають із естрадними
номерами: тріо тенорів (Домінго, Корреас, Паваротті), Кабальє з Меркюрі,
Соткілава з Доліною. У вас нема бажання спробувати себе в подібному жанрі?
— Це ви на Машу Распутіну натякаєте? Нехай нікого не вводить
в оману моя присутність на її концерті. Ми разом летіли в літаку, розговорилися.
Я з подивом виявила, що її епатаж на сцені насправді — маска. Вона прийняла
правила гри й тиражує той надміру розв’язний образ, який хоче бачити публіка.
Насправді, нападаючи, вона просто захищається. Мені соромно зізнатися,
але до концерту Распутіної я жодного разу не ходила на подібні естрадні
виступи.
Змичку опери з легким жанром не вітаю. Найбільш вдала композиція
вийшла у Монтсеррат із Фреді саме завдяки могутньому вокалу Кабальє. У
тріо тенорів щезла новизна, там уже не мистецтво, а бізнес. Якщо продовжувати
розробляти цю «золоту жилу», то, як на мене, час змінити репертуар. Дует
Зураба Соткілави з Ларисою Доліною «Ода Олімпік» на Всесвітніх юнацьких
іграх — просто провальний, не було єднання, кожен тягнув свою партію.
— Коли б зняти телесеріал, то мало хто повірить, що блискучу
співачку можна сміливо записувати до «Клубу невдах», і все написане в сценарії
— правда. Виступ у Маріїнському театрі зі зламаною рукою...
— А шість спектаклів «Дон Карлоса» зі зламаною ногою на
милицях? Переломи, мігрені — скільки всього за ці роки було! Між іншим,
актор, який заподіяв мені травму і який виконував партію Хосе в Маріїнському
театрі, так перелякався, що не прийшов дізнатися, як я себе почуваю, і
навіть букета квітів не передав. У лікарню я їхала в сценічному платті,
оскільки рука вже почала розпухати й лиш вистачило сили закінчити спектакль.
За останні п’ять років я майже осліпла (зірвана сітчатка
ока). Розучувати новий репертуар не могла, виступала зі старим. Оперувалася
в Барселоні. Там же оперували дочку (в неї прогресувала короткозорість).
Добре, що всі ці прикрощі позаду. Мій гастрольний графік розписаний до
2002 року.
— Щоб був сильний голос, треба добре харчуватися, а хочеш
мати тонку талію — сідай на дієту. Як ви виходите з цього становища?
— Найкращий стимул — сцена. Після хвороби я в жодне концертне
плаття не влазила. Почала роздільно харчуватися — і одразу за місяць втратила
п’ять кілограмів. Більше фруктів, овочів і мінімум хлібобулочних виробів:
смачно й не треба шити нового гардеробу.
— З ким із диригентів вам легше за все працювалося?
— У Ла Скала я частіш за все працювала з Клаудіо Аббадо.
Ми з ним були друзями, я розуміла його з першого помаху диригентської палички.
Багато радості принесла зустріч із Гербертом фон Караяном. У рідному Великому
театрі, звичайно ж, коханий Альгіс Жюрайтіс.
— Ви займаєтеся викладацькою роботою. Чи не плануєте відкрити
свою школу?
— Більшу частину життя я віддала опері, а нині відкрила
для себе цілий світ камерної музики. Поки що встигаю поєднувати сольні
виступи з викладанням, та вже думаю про той час, коли займуся тільки майстер-класами.
Хотіла в Москві відкрити свою школу, мерія навіть виділила приміщення,
але знайти спонсорів не зуміла. Власноруч же підняти такий дорогий проект
не під силу. Відчуваю, як спресовується час, стільки хочеться встигнути...
№198 16.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
