Анкара свою думку щодо українського варіанту експорту енергоносіїв із
Каспію до Європи вже висловила — він має право на існування, оскільки не
конкурує з турецьким. Якщо через Туреччину нафта, як планується, піде до
середземноморського споживача, то через Україну — до Центральної Європи.
Польща свою зацікавленість у такому розвитку виявляє вже давно. Про фінансування
— не говорить поки що ніхто. Витрати України на спорудження нафтопроводу
Одеса—Броди та першої черги перевалочного терміналу під Одесою становили
вже $120 млн. Засновано консорціум, який до реальної роботи ще не брався.
Окрім Польщі, наскільки відомо, купувати каспійську нафту в Центральній
Європі ще ніхто не зголосився прямо — очевидно, треба довести, що шлях
діє, а сировина — якісна. До речі, український шлях — при тому, що він
потребує кількаразової перевалки з цистерн до трубопроводів, начебто гарантує
здешевлення кожної тонни нафти на $8-9 порівняно з іншими можливими, а
втрати якості нафти оцінюються як близькі до нуля.
Зрештою, Алієв у розмові з Кучмою підтвердив запрошення України до конкретних
переговорів із приводу транспортування каспійської нафти. Можливо, це й
був справжній успіх.
Однак реально про успіхи і «нафтового шляху», і транспортного коридору
взагалі можна буде говорити лише за кілька років.
Нині ж — на бакинській конференції — росіяни, зокрема, намагалися переконати
всіх інших, що шлях із Європи до Азії, давно вже прокладений через Росію,
є набагато простішим і набагато дешевшим, аніж запропонований на конференції.
Хоча нічого дивного — в разі реалізації цих грандіозних проектів Росія
залишиться в явному програші.
