— Наявність боргів, від яких, до речі, «Сумихімпром» не відмовляється,
свідчить, що економічне становище у вас далеко не найкраще. Чи це так,
Володимире Олександровичу?
— Навпаки. Небагато підприємств України мають такі показники зростання
обсягів випуску ліквідної продукції, як «Сумихімпром». Так, 1996 року зростання
виробництва технічної продукції (а це більше ніж 55 найменувань) становило
25,6% проти попереднього року. І 1997 року підприємство виконало всі завдання
уряду із забезпечення села міндобривами. Сьогодні, за підсумками першого
півріччя, випуск продукції на 25% перевищив показники аналогічного періоду
минулого року.
Ось уже кілька років поспіль «Сумихімпром» на 100% кредитує своєю продукцією
сільськогосподарських товаровиробників України. При цьому всі постанови
Кабінету Міністрів, що визначають характер відносин між виробниками й споживачами
цієї продукції, мають одну і ту саму істотну ваду — відсутність чіткого
механізму повернення цих кредитів. З року в рік збільшується як кількість
боржників і їх «географія», так і суми заборгованості перед «Сумихімпромом».
Нині сумарна заборгованість підприємству становить більш як 10 мільйонів
гривень.
— Чи багато боржників у «Сумихімпрому»?
— Більш ніж достатньо. Серед них державні структури, наприклад, «Укрзовнішхімпром»,
що не повернув більш як 1,5 млн. грн. ще за 1996 рік, сільгоспвиробники
та фірми-посередники-облагрохіми мало не всіх регіонів України. За постановою
Кабміну № 977 від 03.09.97 p. «Про умови забезпечення мінеральними добривами
потреб сільського господарства під урожай 1998 року» ми відвантажили споживачам
суперфосфату гранульованого амонізованого на суму 22,7 млн. грн. За цю
продукцію отримали від Державної акціонерної компанії «Хліб України» на
початок серпня цього року лише 2,9 млн. грн. «живих грошей» і векселів,
емітентом яких вона є, евальованих Головним управлінням Державного казначейства
України на суму 16,8 млн. грн. з датою погашення 20.12.98 р. При цьому
реалізувати як засіб платежу ці векселі можна з дисконтом не менш як 35%,
що призведе до збитковості виробництва міндобрив.
— Як становище, що склалося з розрахунками за відвантажені добрива,
позначається на фінансовому стані підприємства?
— Немає коштів на виробничі потреби, виплату зарплати, реалізацію соціальних
програм, платежі до Державного і місцевого бюджетів, позабюджетних фондів.
Не слід забувати, що сировину для виробництва фосфорних міндобрив у зв’язку
з її відсутністю Україні доводиться купувати за валюту за кордоном. А розрахунок
за вироблені добрива здійснюється споживачами в гривнях. Згадану постанову
ми почали виконувати восени 1997-го, а на порозі вже осінь 98-го, напередодні
якої підприємство має поки що лише векселі та боржників. Якщо припустити,
що всі споживачі раптом взяли та й дружно розрахувалися зі своїми боргами,
то втрати «Сумихімпрому» тільки на різниці курсу долара, який за останні
дні серпня добряче зріс, становитимуть близько 2 млн. доларів. Зрозуміло,
що чекати цілковитого розрахунку склaвши руки ми не будемо. Аби уникнути
зупинення виробництва, змушені брати банківські кредити. Але якщо навесні
нинішнього року кредитна ставка НБУ була 45% річних, то наприкінці літа
вже 82%. Виходить, що, розраховуючись за товарні кредити дефіцитною і ліквідною
продукцією, ми знову позбавляємо себе можливості одержати «живі» гроші,
вкрай необхідні на розвиток виробництва, зарплату, соціальні потреби, платежі
до бюджету та позабюджетних фондів.
— А чи знають у «високих кабінетах» про такий стан справ і весь його
нюанс?
— Про стан справ на підприємстві ми не раз інформували Президента України
і його адміністрацію, Кабмін і прем’єр-міністра, всі зацікавлені міністерства,
керівництво Пенсійного фонду України, керівника Сумської обласної державної
адміністрації і голову Сумської облради. Але єдине, чого вдалося домогтися,
то це доручення Валерію Пустовойтенку від 18.06.98 p., що дозволяє відстрочення
щодо платежів до бюджету та Пенсійного фонду до 25.12.98 р., тобто на п’ять
днів пізніше за термін, встановлений для реалізації векселів ДАК «Хліб
України». Як і за чий рахунок жити практично півроку, витративши для виконання
урядової програми всі наявні ресурси, не маючи запасу на майбутнє? Про
це жодна висока інстанція нам не сказала.
Розширене засідання Кабміну в київському Палаці «Україна», де керівники
підприємств і місцевих органів влади були жорстко орієнтовані на негайне
погашення боргів перед бюджетом і Пенсійним фондом, — захід, здавалося
б, необхідний. Однак не можна погодитися зі спробою підрівняти всіх боржників
під одну податкову мірку. Підхід до таких «без вини винуватих», як «Сумихімпром»,
що його дехто вже поквапився зарахувати до злісних боржників, має бути
абсолютно іншим. Адже саме «чітке» виконання кількох поспіль постанов Кабміну
змусило керівництво підприємства шукати нестандартні рішення, йдучи на
виробничий ризик. Нам треба було зняти соціальну напруженість у колективі,
виплатити зарплату, затриману більш ніж на три місяці. Звичайно, це викликає
в деяких заповзятих виконавців бажання організувати «полювання на відьом»,
пред’являючи підприємству необгрунтовані штрафні санкції за явного нерозуміння
реального стану справ. Річ у тому, що у нас створено споживче товариство
«Взаємодопомога». Воно справді нестандартне і в звичні кодекси 37-го року
не вписується...
Якщо вже держава в особі Кабінету Міністрів і підприємство стають партнерами
в забезпеченні аграрного сектора добривами, то відносини між ними повинні
бути справді партнерськими від початку і до кінця. Бо якби розрахувалися
ДАК «Хліб України» та інші хронічні дебітори вчасно із «Сумихімпромом»
за виготовлену ним продукцію, то, гляди, підприємство забуло б про борги
перед бюджетом, а уряд забув би про нього як про боржника.
КОМЕНТАР ВІДДІЛУ ЕКОНОМІКИ
Як вказується у недавній постанові президії УСПП, «вибивання» податків
шляхом силового тиску на керівників підприємств без комплексного розв’язання
суті проблеми — подолання платіжної кризи та проведення виваженої грошово-кредитної
політики ведуть до руйнування виробничого та кадрового потенціалу. В цьому,
мабуть, і є суть поданої вище статті.
