Сиджу на роботі. Дзвінок. Знімаю трубку. Жіночий
голос:
— Це «Интересная газета»?
Я відповів, що ні, не «Интересная», тобто, звичайно, вона теж інтересна,
але, кажу, не в тому розумінні, що вам треба. Пані образилась, кинула слухавку,
бо, мабуть, ставиться до цього діла всерйоз.
А от мені чомусь завжди здавалося, що я не піддаюся впливу так званих
засобів масової інформації. Є — є, нема — нема. Де там! Стою якось на кухні,
палю цигарку й у піввуха слухаю радіо. Там якраз була релігійна програма,
розказували про Святу Варвару Великомученицю, про те, як її батько-язичник
шукав їй женихів, а вона відмовлялася. Мені воно байдуже, але раптом проповідник
вимовляє таку фразу: «І ось Варвара каже своєму батькові...» Тут мене,
мов блискавка пронизала — на якусь часточку секунди я уявив собі, що зараз
буде радіоінтерв’ю зі Святою Варварою!
Отже, попався: радіо привчило, що після «Варвара каже» мусить обов’язково
піти живий текст. А комусь же вчується, що то й справді Варвара по радіо
балакала!
Господи, а у нас же й без того вистачає власних стереотипів сприйняття
світу. Приміром, сьогодні раненько виходжу на вулицю й шукаю очима — у
кого б запалити цигарку. Бачу, стоїть дядько з цигаркою, а сам вже явно
опохмелився. Ну, запалив я цигарку в нього, роблю першу хорошу ранкову
затяжку, а він ласкавими очима дивиться на мене й питає: «Ну, що, браток
— остограмився?»
Тобто, у нього, бідолахи, перша ранкова цигарка більше ніяких асоціацій
і не викликає...
