Відокремленість банківської системи від реальної
економіки ще більшою мірою породила недовіру до неї українських громадян
Довіра — не тільки етична, а й матеріальна категорія.
Усім відоме ставлення до американського долара, в тилу якого стійко розвивається
економіка США. До нашої вітчизняної валюти довіра знижувалася у міру того,
як не справджувалися очікування зростання економіки, зайнятості, зарплати.
Коли ж у січні-лютому поточного року різко почав падати валютний курс,
вона зовсім вичерпалася, хоча необхідність у ній була як ніколи великою.
На думку аналітиків, на руках у населення України $8—9 млрд. Таких грошей
було б досить не тільки для відмови від допомоги МВФ, а й для великомасштабної
реструктуризації української сфери виробництва. По суті справи вони могли
б оформитися у внутрішню валютну позику під гарантії держави. Однак і звичайна
внутрішня позика, облігації якої були емітовані ще півтора року тому, не
викликала інтересу в населення, яке ще раніше втратило довіру до держави,
яка заборгувала вкладникам свого Ощадбанку понад 130 млрд. гривень. Облігації
були викуплені банками, куди пересічний громадянин ще раніше неохоче віддавав
під відсотки свою валюту. Долі банків «Інко», «Відродження», «Градобанк»
й низки інших геть відбили довіру до комерційних банків, як ще раніше втратили
її державні. У результаті банківську систему, що є по суті комерційною,
пересічний громадянин сприйняв як породження держави, наділене атрибутами
обману й ненадійності. Відокремленість банківської системи від реальної
економіки ще більшою мірою породила недовіру до неї українських громадян,
котрі готові віддати свої заощадження відомим західним банкам, бажано швейцарським.
От вона довіра, зароблена за роки! І не дивно, що Нацбанк домагається законів,
котрі мають перешкоджати розширенню діяльності іноземних банків в Україні.
Це об’єктивно стримує можливості кредитування вітчизняних підприємств під
економічно обгрунтований відсоток кредитної ставки (8—12%), у той час як
ставка українських банків набагато вища. Чи може така політика Нацбанку
викликати довіру підприємців і просто вкладників? Природно, ні.
Дивним чином різке скорочення в першому кварталі 1998 року податкових
надходжень збіглося з прийнятим наприкінці 1997 року рішенням Нацбанку
про скасування (у стосунках між підприємствами) обмежень щодо використання
готівки. Такий захід був спрямований на скорочення тіньового обігу. Умілі
в технології фінансових операцій фахівці не врахували психологічного чинника.
Реакція суб’єктів господарства, що настала за цим, спростувала думку банкірів
про нинішню можливість використати чинник довіри. Податкові платежі за
перший квартал 1998 року становили всього 62% планової величини. У другому
кварталі ситуація ще більше погіршилася, примусивши прем’єр-міністра взяти
в заручники директорський корпус і майже в буквальному значенні витрушувати
його кишені. Таким чином, безпідставний розрахунок Нацбанку на довіру обернувся
пасткою для нього самого й держбюджету. Іншого в умовах недовіри до всіх
гілок влади чекати не доводиться.
І тут ми мимовільно підходимо до суті проблеми довіри в громадській
свідомості. Великомасштабна ломка суспільних відносин і зміна форм власності
за короткий історичний термін привели до порушення стереотипів моралі,
котрі склалися в минулому, і не могли не привести до втрати довіри більшості
громадян до будь-якої форми влади й породжених нею інститутів. Тиражовані
мільйонами випадків порушення норм моралі з боку (головним чином) господарського
й державного апарату управління справили прямий психологічний вплив на
переважну більшість людей, що й призвело до тотального зникнення довіри
до влади як до такої. Тим часом у багатьох до недавніх часів ще залишалася
надія на керівника країни, який виведе її на світлу дорогу та припинить
численні безчинства. Цього не сталося. Ба більше, гривня як головне і єдине
досягнення влади постійно падає, а країна перманентно перебуває на грані
фінансової кризи. Звідки ж взятися довірі?
Однак у кожної людини (в кожної!) має бути свій шанс жити краще. І головна
умова цього полягає в тому, що держава повинна дати таку можливість усім,
а не вибраним. От тоді й настане момент довіри.
