Іноземці — чудовий козел відпущення. Іноземець Соколов, наприклад, працював у Німеччині кілером. Із квітня сидить у слідчій в’язниці. А от його замовник пан Вульферт працює казначеєм уряду однієї з земель. І на свободі. Хто винуватий? Кілер Соколов! Відома нам з української дійсності картина...
А вже з цього робиться інший висновок, який радше нагадує шулерську підміну тез: у фразі «деякі іноземці схильні до злочину» слово «деякі» сором’язливо опускається. Тобто, дід відповідає за бабку, бабка за внучку, внучка за Жучку. Як відомо — яблучко від яблуньки...
І з’являються такі заяви — як от генерального секретаря партії Коля Петера Хінтце: «ХДС та ХСС одностайні в тому, що Німеччина не має жодного інтересу в припливі іноземців, а існуючий приплив — приміром, для об’єднання родин — має триматися у тісних рамках закону». Тобто, і раніше говорили про «рамки закону», але що вони віднині мають бути «тісними», такими, куди десятки тисяч колишніх радянських німців, котрі чекають на виїзд, у них, у ці рамки, просто не втовпляться, про це пан Хінтце повідав уперше. І ще треба помітити одне: йдеться не про злочинців, котрих треба переслідувати «щательнее» і для яких створити «тісні рамки закону», а про тих, кого сама Німеччина спочатку заохочувала приїхати на батьківщину пращурів, і котрі тепер мають розпаковувати валізи.
Нещодавно громадську думку розбурхало повідомлення про те, що одну турецьку родину мають видворити за межі Німеччини. Слів нема: 14-річний синок у цій сім’ї, якого прокуратура, з огляду на захист даних про злочинця, називає «Мехмет», скоїв понад 60, зокрема тяжких, злочинів. Проте жодного разу, зважаючи на своє малоліття, покараний не був. І лише після того, як він одразу ж після свого дня народження разом із дружками побив і пограбував учня, суд прийняв рішення вислати народженого в Мюнхені турецького громадянина. Та чому разом із ним виганяють і ні в чому не винну родину? Німецькі «юлісти» знайшли причину: за погане виховання дитини. А люди старшого віку згадали про фашистську (кому ближче, можна згадати сталінські...) юридичну норму «зіппенхафт»: родина відповідає за свого члена.
Учорашнє повідомлення в цій справі — адміністративний суд Мюнхена залишив рішення першої судової інстанції в силі.
Тих в Україні, хто сподівається, що пан Хінце та його ХДС вибори у вересні програють, а соціал-демократи розпочнуть лояльнішу політику щодо іммігрантів, слід розчарувати: СДПН розробила свою програму, яка мало чим відрізняється від християнсько-демократичної і за якою «кримінальні іноземці мають неодмінно видворятися за межі Німеччини». По-перше, це чимось нагадує «видворення» брежнєвських часів: у карному кодексі такого покарання, як «видворення» для злочинців немає. Тобто, або суд визнає особу винною, і тоді вона має «сісти», або є «видворення» — відбуватиметься за підозрою, і тій чи іншій особі буде вказано на двері, лише спираючись на запис у поліцейському комп’ютері. Розгул демократії...
Не так давно, приміром, стало відомо, що деякі службовці іноземних відділів — такі собі німецькі відділи віз і реєстрацій — заробляли чималі гроші, видаючи іноземцям фіктивні дозволи на перебування. Чом би не почати торгувати і «видвореннями»?
Я не думаю, що «наведення порядку» — лише передвиборна тема, на якій заробляють бали обидві конкуруючі партії. Події останніх днів в Італії, яка закриває кордони для африканських біженців, ставлять питання про європейську політику щодо іноземців.
Коротше, як у тому єврейському анекдоті: «Не знаю, не знаю, про що ви говорите, але думаю, треба їхати». І швидко...
