Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про деякі заходи щодо розвитку гуманітарної сфери в Автономній Республіці Крим та Севастополі», який в Криму називають «незаконним», а віце-спікер кримського парламенту Сергій Цеков, виступаючи по місцевому телебаченню, закликав не виконувати указ як документ, що загрожує, мовляв, «примусовою українізацією». В Севастополі ж організовано збір підписів проти цього указу. Українська громада як Криму, так і Севастополя, побоюється, що під цей указ гроші з бюджету 2008 року будуть виділені, але вони будуть змарновані, і мета не буде досягнута, як це сталося з 9 мільйонами гривень субвенції, передбаченої у державному бюджеті місцевому бюджету м. Севастополя на розвиток і підтримку української культури, забезпечення функціонування української мови у всіх сферах громадського життя міста у 2006 році. Кошти були виділені. Був затверджений порядок їх використання. І що з цього вийшло? Про це наш кореспондент розмовляє з головою «Конгресу українців Севастополя», який об’єднує більше 10 громадських національно-культурних організацій міста, Богданом МОРОЗОМ.
МІЛЬЙОНИ НА... ФЕЄРВЕРКИ
— Пане Богдане, розкажіть, як виконано в Севастополі постанову Кабміну про забезпечення функціонування української мови в місті, для чого у 2006 році було виділено з бюджету 9 мільйонів гривень. Здається, всі мовні проблеми в місті тепер мали б бути вирішені?
— Дійсно, у державному бюджеті на 2006 рік окремим рядком для Севастополя була передбачена субвенція на «забезпечення функціонування української мови в усіх сферах громадського життя міста». Окремою постановою Кабінету Міністрів України головним розпорядником цих коштів було призначене Міністерство культури та туризму України, яке має в Севастополі свій регіональний підрозділ — управління культури та туризму. Оскільки міністерство делегувало цьому управлінню свої повноваження по використанню цих коштів, Мінфін кількома траншами перерахував управлінню ці гроші.
У квітні 2006 році нас — представників близько 10 українських громадських організацій міста — запросили в міську адміністрацію, начебто порадитись, як саме використати ці гроші. Але коли ми стали пропонувати різні важливі заходи, програми — зокрема, озвучили ідею про створення в місті класичної української бібліотеки імені Івана Франка, адже в місті немає публічної української бібліотеки — то ми відразу відчули спротив, несприйняття наших думок. Для чого ж ця нарада? Це був просто маскарад. Заступник голови адміністрації Дмитро Базів нам сказав, що фактично гроші вже розподілені ще в міністерстві, заходи визначені і вже мало що можна змінити. Я спитав: а чому гроші державного бюджету розподілені без проведення жодного тендеру, нам сказали: а хіба ви вважаєте, що для того, щоб організувати у нас виступ театру імені Заньковецької, нам слід проводити тендер?
Я розробив проект програми створення такої бібліотеки, який направив як міській адміністрації, так і в Міністерство культури та туризму України. Планувалося поки- що зняти в оренду одне крило міської бібліотеки імені Толстого та закупити українські книжки і комп’ютери, установити оплату праці трьох бібліотекарів. Багато роботи планувалось виконувати просто на волонтерських засадах, однак проект не був оцінений. Нам відповіли, що кошти субвенції не можна витрачати на створення основних фондів, хоч ми й не пропонували нічого будувати. Врешті-решт, жодна з наших пропозицій не була прийнята, а гроші влада стала використовувати на свій розсуд...
— Я пам’ятаю, наша газета свого часу давала коментар з приводу того, що ця субвенція не використовується, як пропонують деякі громадські організації Севастополя, на створення школи-колегіуму. Чи можна було це робити, і яка насправді ситуація з цим проектом?
— Ідея створення школи-колегіуму виникла значно раніше, ще у 2000 році, задовго до цієї субвенції. Тоді було складене управлінням капітального будівництва міської адміністрації архітектурно- планувальне завдання, вже розроблений проект, який був оплачений з міського бюджету, виділена земельна ділянка, на ній навіть встановлено пам’ятний знак з написом, що тут буде школа-колегіум, але на будівництво її нема грошей, а треба для цього 40 мільйонів гривень. А п’ять років назад можна було збудувати за гроші в три рази менші...
— Як же загалом було використано цю субвенцію?
— І от минув 2006 рік, ми звернулися в міську адміністрацію з вимогою повідомити нам, як саме використані ці 9 мільйонів. Не з першого разу, а після наполегливих домагань нам дали відповідь. З цієї відповіді випливало, що гроші переважно використовувались на проведення різних всеукраїнських акцій — святковий концерт на площі Нахімова «Тобі — незалежна Батьківщина!» та салют і феєрверк у місті — 913 тисяч 299 гривень (майже мільйон!?), концерт до Дня ВМС України — 387 тисяч, Всеукраїнська акція «Українські джерела» (гастролі Львівського театру імені С. Крушельницької, концерти ансамблю імені Вірського, Національного оркестру народних інструментів, академічного хору імені Мотузки (так зазначено в акті, хоч правильно імені Григорія Верьовки), Національної капели бандуристів тощо — практично 1,2 мільйони, Всеукраїнська акція «Українське мистецтво — дітям Севастополя» (а це був знову фестиваль національної класичної музики, гала-концерт (знову з феєрверком), концерт молодих зірок українського балету — все на площі Нахімова) — 1,093 мільйона, Всеукраїнська акція «Молодь України — майбутнє держави» (концерт молодих естрадних виконавців на площі Нахімова, постановка новорічної ялинки, гастролі балету Національної опери) — знову майже 1,2 мільйона гривень, знову Всеукраїнська акція «Майстри мистецтв — місту Севастополю» (святкування Дня святого Миколая, урочисте відкриття міської ялинки і знову феєрверк) — 1,13 мільйона, акція «Український Севастополь» (передано навчальну літературу школам естетичного виховання) — 500 тисяч гривень, акція «Духовні скарби України» (українською мовою видано буклети про російський театр ім. Луначарського та інші колективи) — 500 тисяч, вечір-концерт українського романсу, який чомусь називався «Золоте перо України» — 120 тисяч, та інші дрібні заходи — фестиваль українського кіно «Оксамитовий сезон» — 70 тисяч, Звід пам’ятників Севастополя — 131 тисяча, театралізоване свято «Івана Купала» та інші.
Як бачите, лише деякі заходи, як, наприклад, передплата видань українською мовою на 250 тисяч гривень, семінар з української мови — приблизно 30 тисяч тощо — мають відношення до покращення функціонування української мови в Севастополі, решта — концерти та феєрверки! За даними перевірки КРУ Севастополя, таких заходів проведено на 80,8 відсотків обсягу субвенції, і всі ці кошти пішли в Київ. Я не заперечую, можливо, концерт балетної групи, театральні гастролі, всеукраїнські акції на площі Нахімова і мають певне значення для популяризації української культури, але при чому тут покращення функціонування української мови в фактично російськомовному місті? Яке відношення до функціонування української мови в місті мають буклети з історії музики, масово видані за ці кошти, або ж буклети на популяризацію російських культурних установ міста?
— Отже, висновок...
— Гроші витрачені, а постанова уряду так і залишилась невиконаною. Поставлена мета не досягнута. Тому ми звернулися з проханням провести ревізію з використання цих коштів. І така ревізія була призначена, потім призупинена, потім відновлена, бо треба було робити багато зустрічних перевірок. Минуло ще два місяці. В листопаді 2007 року наш Конгрес українців Севастополя отримав відповідь. І там значиться, що в кінці року вже управлінням культури і туризму укладено договір з організацією в Києві, за яким перераховано 500 тисяч. КРУ Києва провело зустрічну перевірку, і встановлено, що в місті Києві за такою адресою таке підприємство не значиться. Таких прикладів є кілька. І все. Розслідування ніхто не проводить. Винних нема? Тому ми звернулися до Президента України та в правоохоронні органи з проханням: дайте відповідь, чи є тут ознаки злочину, і хто має за це відповідати? Генеральна прокуратура переслала наше звернення в прокуратуру Севастополя, і що далі буде, ми поки що не знаємо...
«НАМ В УПРАВЛІННІ ОСВІТОЮ КАЖУТЬ: ВАМ ТРЕБА — НАЙМАЙТЕ СОБІ ВЧИТЕЛІВ ЗА ВЛАСНИЙ КОШТ»
— Як загалом сприйнятий новий указ Президента в Севастополі?
— Указ на 80 відсотків підготовлений міською адміністрацією Севастополя, з врахуванням своїх потреб. На період підготовки цього указу нас навіть не повідомили, і ми не знали, що готується такий указ, і ніхто з нами не радився. Зрозуміло, що при затвердженні бюджету на 2008 рік під цей указ знову будуть виділені значні кошти. Ми тепер ставимо завдання українській громаді взяти їх під контроль. Ми збираємо пропозиції від кожної української організації Севастополя на виконання цього указу. Ми обговоримо ці пропозиції, затвердимо їх на зборах всіх українських організацій, і направимо в Секретарiат Президента, у Верховну Раду, в Кабінет Міністрів, у міськраду та міську адміністрацію.
— Які заходи пропонуються?
— Перш за все ,слід надати реальну допомогу двом українським гімназіям — №5 і №8, які борсаються в труднощах. Їм слід покращити справи з забезпеченням кадрами, підручниками, комп’ютерами тощо. Потребує допомоги і Український гуманітарний університет, бо міська рада виділила на нього 1 мільйон гривень, і весь він витрачений на розвиток кафедри російської мови і літератури, а кафедра української мови і літератури змушена проводити навіть конкурс імені Петра Яцика за приватний кошт, збираючи на призи власні кошти. Отже слід створити певний фонд для кафедри української мови та літератури цього університету. Також в Севастополі нема жодного магазину, де можна придбати українську книжку. Ми їздимо в Київ на Петрівку. Місту потрібен магазин «Українська книга». Але на першому місці — проект української школи-колегіуму. Є сенс також повернутися до проекту створення української масової бібліотеки. Є пропозиції по створенню клубів талановитої української молоді. Справа в тому, що є в місті багато української молоді, яка поглиблено цікавиться точними науками, однак, в місті вони не мають змоги вчити фізику, хімію, математику, комп’ютерну справу українською мовою, бо наші гімназії мають гуманітарне спрямування, а тому учні змушені ходити до російської школи.
— У вас є план, як можна реалізувати цей проект?
— Звичайно. Ця українська школа-колегіум повинна бути збудована за державний кошт. Українська громада Севастополя має потенційні можливості, щоб наповнити його кадрами, ідеями, методикою тощо, але збудована вона має бути за рахунок держави, бо ми таких коштів не маємо. Але тут проблема ще й в іншому. Земля під гімназію виділена в Камишовій бухті, це далеко від центру, і не всі родини, які бажають, щоб їх діти вчилися в такій школі-колегіумі, зможуть возити туди своїх дітей... В той же час школа-гімназія імені Лесі Українки № 5 — лише для мікрорайону «Радіогірка» та Північної сторони Севастополя, бо туди з основної частини міста слід добиратись катером, і хто ж відпустить маленьких дітей у таку подорож? У школу № 8, яка на вулиці Хрустальова, — туди возять, але цих двох шкіл недостатньо. Адже в місті з 320 тисячним населенням, згідно з останнім переписом, живуть 80 тисяч українців, тобто четверта частина. В місті 70 шкіл, отже наша програма-максимум полягає в тому, щоб принаймні четверта частина шкіл були україномовними. А програма-мінімум, яку не так важко реалізувати, якби для цього була політична воля керівництва міста, чи хоча б вказівка з Києва, — мати хоч би по одній україномовній школі в кожному з чотирьох районів Севастополя...
— Я пам’ятаю, що, згідно з законом про освіту, середня школа має бути розташована безпосередньо в мікрорайоні проживання дітей. Отже виходить, що не тільки в Севастополі, але й усьому Криму російськомовнi батьки мають змогу віддати дітей вчитись безпосередньо в своєму мікрорайоні, тобто вимоги закону для них виконано, а діти українців змушені їздити в школи або через все місто, або навіть в сусіднє місто, змушені жити в гуртожитках тощо. І ніхто не збирається виконувати вимоги цього закону щодо українців?..
— Звичайно, це теж є фактом дискримінації українців у власній державі за національною ознакою. Нам в управлінні освіти кажуть: вам треба — наймайте собі вчителів за власний кошт. А чому я, українець, у своїй державі повинен наймати вчителів за власний кошт, а мої сусіди росіяни не мають цього робити і вчать дітей за державний кошт? Хіба не дискримінація за національною ознакою? А міська влада як в цьому році виділила 1 мільйон гривень на зміцнення позицій російської мови, так вона і в наступному році знайде таку можливість...
ЧОМУ САРАТОВ БЛИЖЧИЙ ЗА КИЇВ ЧИ НАВІТЬ СІМФЕРОПОЛЬ?
— Отже, виходить дивна річ. Українські діти, навчаючись в російськомовній школі, потім відчувають труднощі зi вступом до ВНЗ України і змушені або ж залишатись назавжди в Криму, або ж їхати до Росії. А діти росіян мають певні преференції, бо вони і не мають бажання їхати в Україну, а залюбки їдуть до Росії. То виходить, ми готуємо кадри для Росії? А сюди слід додати філії російських ВНЗ в самому Севастополі...
— Так, Чорноморська філія МДУ, філії Саратовського державного університету, Белгородського університету технологій будівельних матеріалів — всіх більше 10 філій. А з українського боку ні Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка, ні Львівський, ні навіть Таврійський в Севастополі не створили своїх філій. Така державна політика. Виходить, Саратов ближчий, ніж Київ, ближчий, ніж Львів, ближчий, ніж навіть Сімферополь. Тому в Севастополі російські діти вчаться в російських ВНЗ. І потім працюють в російських закладах чи установах, а українські діти відчувають дискримінацію. Наприклад, наші діти вчаться в філії Белгородського університету технологій будівництва, а потім приходять виконробами на будову. Однак вони знають російські СНІПи (тобто «Строительные нормы и правила»), але ніколи не вчили аналогічний український документ — Державні будівельні норми (так звані ДБН), але ж у нас без цього не можна. А він не знає українських слів, термінів, нашого законодавчого поля, але має диплом з двоголовим орлом. Тобто ці випускники у нас — професійно не підготовлені, їх готували для роботи в Росії. Чому наша держава це допускає?
— Як справи в Севастополі з дошкільними закладами?
— Їх не вистачає. Всі садочки свого часу були розпродані, перепрофільовані то під суди, то під комерційні заклади, то ще під щось. Директорами тих садочків, що залишились, працюють, як правило, дружини офіцерів Чорноморського флоту. Серед садочків український — лише один...
— Яку ж позицію в цих питаннях займає міське управління освіти і науки?
— Вони нам кажуть: всі школи в Севастополі — українські, за винятком однієї, яку збудував Лужков. Просто є українські школи з російською мовою навчання, і їх більшість, а є школи з українською мовою навчання — і їх поки мало. Формально — вірно, але по суті — невігластво! І в такому стані ситуація лишається вже багато десятиліть, адже Крим і Севастополь в складі України з 1954 року, нагадаю вам. Росія чомусь подбала і дбає про своїх людей, але в більшості випадків робить це за український державний кошт, за наші гроші. А Україна про нас забула...
— Прикро. Я чув одного разу таке химерне пояснення пасивності українців. Кажуть: а чого нам хвилюватися, сипати бісером — наша віковічна мрія вже збулася. Ми живемо в своїй державі, маємо свою територію, свій уряд, ми вдома. А вони хай думають...
— Це неправильна думка. В Севастополі Української держави нема, і українські громадяни, і їхні діти там живуть в резервації, вони на кожному кроці дискримінуються, вони не мають можливості задовольнити свої елементарні національні потреби, на відміну від росіян, які мають під боком свою величезну батьківщину, і про права яких наші українські державні органи дбають чомусь більше, ніж про свої...
ДОВІДКА «Дня»
Богдан МОРОЗ народився у 1960 році в селі Космач на Івано-Франківщині. Після восьмого класу вступив до Севастопольського будівельного технікуму, який закінчив у 1979 році. Служив в Радянській армії. Працював майстром у тресті «Севастопольбуд». Здобув вищу освіту на філософському факультеті в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка. Закінчив Українську академію державного управління при Президентові України. Будівельник, філософ, магістр державного управління. Працює в Севастопольській торгово-промисловій палаті начальником тендерного відділу. Очолює «Конгрес українців Севастополя».
