В Україні нарешті сформовано новий уряд на чолі з Юлією Тимошенко, яка свого часу вже обіймала цю посаду. Як оцінюють на Сході й на Заході довговічність «помаранчевої» команди, яка фактично повернулася до влади і як це може вплинути на європейську інтеграцію України і її відносини з великим північним сусідом — Російською Федерацією? Чого чекають від нового прем’єра в Брюсселі й Москві? Про це в коментарях західних і російських експертів.
Марек СІВЕЦ, віце-президент Європейського парламенту:
— Передусім, добре, що цього року був сформований новий уряд. Дійсно, півроку — це більше ніж досить для формування уряду. Але, потрібно зазначити, що зміна уряду і створення коаліції не простий процес. Тепер же є коаліція, яку побудувала мадам Тимошенко. Однак ця більшість дуже крихка й саме таку більшість отримав у 1948 році Аденауер, який був канцлером Німеччини впродовж 20 років.
Нового українського прем’єр-міністра всі добре знають. Є люди, які підтримують її, і є, які не підтримують. Потрібно почекати й почути, які пріоритети в Тимошенко. Поки що цього я не знаю. Проте я знаю більшість людей, які зайняли головні позиції в уряді. З європейського погляду, важливо, що одним із її заступників є Григорій Немиря, який займатиметься проблемами координації євроатлантичної інтеграції. Гадаю, що це хороше рішення. Немиря знає проблеми, теорію, але вперше обіймає важливу посаду в уряді. Вважаю, що його добре прийматимуть у Брюсселі. Іншим хорошим вибором є Володимир Огризко, який має великий досвід дипломата. Гадаю, що вони обидва: ентузіаст Немиря і професіонал-дипломат Огризко — є хорошою командою для європейських спрямувань України.
Щодо самої Тимошенко, то, судячи з її передвиборчих декларацій, я сподіваюся, що вона прискорить євроінтеграцію України. Ми чекаємо, що буде новий імпульс, нова швидкість в європейських процесах. Із політичного погляду, дуже важливо, що до складу цього уряду включено Юрія Луценка, лідера президентської партії, а також Олександра Турчинова і Юрія Єханурова.
Я вважаю, що реакція Брюсселя на формування уряду буде позитивною. Всі чекали нового уряду й тепер бачать, що в його склад входять люди відомі в Брюсселі. Вважаю, що з боку ЄС прозвучать хороші привітання й готовність до співробітництва з новими партнерами.
Тамара ГУЗЕНКОВА, провідний науковий співробітник Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД), доктор історичних наук:
— Формування в Україні нового уряду викликало підвищений інтерес. І ми всі спостерігали за тим, як завершитися цей етап політичного протистояння. У нас мало хто сумнівався, що переможе Тимошенко, хоч із мінімальною перевагою, і на якийсь час встановиться прем’єрство Юлії Тимошенко.
Я б не сказала, що в російського істеблішменту й експертного співтовариства є якісь особливо тривожні очікування або побоювання з цього приводу. Проте в Росії багато експертів висловлюють думку, що навряд чи потрібно чекати потепління або вирішення яких-небудь серйозних протиріч. Передусім, ми звертаємо увагу на її погрози. А ми бачимо, що її передпрем’єрська промова була досить агресивною і наповнена різними погрозами на адресу політичних опонентів. А ось щодо Росії навпаки — прозвучала пом’якшена і досить компромісна риторика. В очі кидається те, що новий прем’єр-міністр категорично обіцяє знищити так звану посередницьку структуру в газоенергетичних відносинах між Україною й Росією — «РосУкренерго». Дуже багато хто чекає, що одним із перших кроків у російському напрямі будуть спроби врегулювати газоенергетичну проблематику. Це першорядне завдання, як із життєвого погляду, так і щодо нарощування свого авторитету й очок. Буде зроблено атаку на російський «Газпром» із метою змінити схему ціноутворення в бік її пониження. Я гадаю, що для цього будуть задіяні досить могутні інтелектуальні й лобістсько-ресурсні сили нового уряду Тимошенко і тих фінансових і підприємницьких кіл, які її оточують.
Я не чекаю якихсь серйозних проривних рішень щодо цього і серйозних поступок із боку Росії і «Газпрому». Навряд чи система відносин складається таким чином, щоб влаштовувати якісь певні поблажки й преференції новому уряду.
Я вважаю, що енергетична тематика обговорюватиметься і вирішуватися протягом усього опалювального сезону до початку весни наступного року. Вважаю, що Юлія Тимошенко поступово налагоджуватиме більш або менш прийнятний діалог із російським керівництвом. Мені здається, що система владних відносин, яка складається в Росії, особливо останнім часом, внутрішньо схожа з тими принципами і тією ідеологією, яку сповідає сама Тимошенко. Вона є прихильником досить сильної державної руки, особливо, якщо ця державна рука — її власна. Вона є поборником досить жорсткої виконавської дисципліни. Тут є деякі інтенції, які можуть зв’язувати Росію та Україну з цієї точки зору. Я не вважаю, що Кремль і російське керівництво вмить розкриє всі двері для того, щоб Юлія Володимирівна була вхожа у всі кабінети.
Я гадаю, що найближчим часом триватиме період притирання, переналагодження відносин із Тимошенко. Бо Віктор Янукович — це інша система цінностей і відносин зі Сходом і Заходом. Напевно, на Заході Юлія Тимошенко може набагато швидше знайти спільну мову, ніж на Сході. У неї дуже європоорієнтоване найближче керівництво, в тому числі і зовнішньополітичне.
Андрій РЯБОВ, член Наукової ради Московського центру Карнегі:
— Мені здається, що обрання уряду не є поворотною точкою, а нею будуть президентські вибори 2009 року. До того, очевидно, може бути багато епізодів. Не виключено, що й цей уряд може піти. Бо він дуже нестійкий. Важко сказати, як йтимуть закулісні розклади між трьома провідними силами. Я гадаю, що шансів 50 на 50, Юлія Володимирівна зміцниться як лідер. З іншого боку, є побоювання різних українських еліт. На мій погляд, шанси рівні. Або вона зможе їх переконати в тому, що на сьогодні вона є найбільш впливовою фігурою. Або боязнь зіграє своє й тоді можливі якісь нові повороти і політичні комбінації.
Щодо можливостей розвитку перспектив двосторонніх відносин, то тут також ситуація подвійна й невизначена. З одного боку, є жорстка риторика і прагнення підкреслити необхідність повороту у відносинах між країнами і жорсткішої лінії з боку України. З іншого боку, вважається, якщо новий прем’єр активно підключиться до яких спільних урядових проектів, то ситуація може змінитися. Щоправда, і в Росії дуже багато незрозумілостей щодо конфігурації майбутньої влади, незважаючи на нещодавно прийняті рішення. Хто буде партнером, які сили з якими інтересами будуть при владі після президентських виборів у Росії — все це перебуває за полем нашого знання й розуміння.
Тому я б сказав, що двосторонні відносини вийшли на чергове роздоріжжя, в рамках якого можливі варіанти. Поки що не можна сказати, хто з російського боку буде реальним партнером Юлії Володимирівни.
