Після нещодавнього обрання міністра закордонних справ України Арсенія Яценюка на посаду голови Верховної Ради резонно постає питання, хто має обійняти посаду на Михайлівській. Сам Арсеній Петрович в інтерв’ю «Дню» сказав, що хотів би бачити своїм наступником виключно того, кого хоче бачити Президент України Віктор Ющенко. Тим часом, в експертному середовищі широко обговорюється дві кандидатури на пост голови зовнішньополітичного відомства: першого заступника міністра закордонних справ Володимира Огризка і заступника голови Секретаріату Президента Олександра Чалого, який свого часу також був першим заступником керівника зовнішньополітичного відомства. Якими якостями має володіти претендент на посаду міністра закордонних справ України? І чи повинен Президент, підбираючи нового міністра, обов’язково виходити з квотного принципу? І кого бачить Президент найкращим кандидатом на цю посаду? Про це із «Днем» діляться своїми міркуваннями колишні керівники зовнішньополітичного відомства й експерти.
Анатолій ЗЛЕНКО, екс-міністр закордонних справ України (27 липня 1990 року — 25 серпня 1994 року, 2 жовтня 2000 року — 2 вересня 2003року):
— Мені хотілося б, щоб це була людина свіжа, яка б, звичайно, розумілася на питаннях зовнішньої політики, яка була б здатна на основі, можливо, свого політичного досвіду реалізувати зовнішньополітичний курс нашої держави. Бажано, щоб ця людина була спокійного характеру й могла згуртувати й зорганізувати професійний колектив Міністерства закордонних справ. Щоб вона бачила перед собою перспективу геополітичного вибору України чи входження України в систему міжнародних координат. Щоб ця людина могла забезпечити планування зовнішньополітичної діяльності на перспективу. Я маю на увазі стратегічне планування місця, ролі України як учасника міжнародних відносин. На сьогоднішній день я не можу сказати, хто на таку посаду претендує. Але, в усякому разі, гадаю, претенденти є. Підготовлені кадри є як у системі Міністерства закордонних справ, так і поза цією системою, де в тій чи іншій мірі займаються зовнішньою політикою. Тому, на мою думку, може бути вибір. Але мені б хотілось, щоб це був найкращий вибір. Оскільки зовнішня політика має не розколювати націю, а об’єднувати навколо відповідної ідеї. Мені здається, що зовнішня політика має бути консенсусною, повторююсь, об’єднувати націю і робити все можливе для того, щоб нацією прихильно сприймалися як наш євроатлантичний вибір, так і наша орієнтація на Схід, Захід і Північ Європи. Що стосується Немирі, Огризка і Чалого — це освічені, кваліфіковані люди. І я не заперечував би, щоб хтось із них обіймав цю посаду. Але я особисто виходжу з того, що має бути свіжа людина. Така людина, яку бачить екс-міністр закордонних справ Яценюк Арсеній Петрович. Поки що я не бачу такої людини, але здогадуюсь, хто вона.
Борис ТАРАСЮК, екс-міністр закордонних справ України (17 квітня 1998 року — 29 вересня 2000 року, 4 лютого 2005 року — 30 січня 2007 року):
— Треба обирати достойну людину. Таку, як Арсеній Петрович. Це не квота Президента, а його конституційні повноваження. Президент повинен скористатися і скористається своїми повноваженнями. Кого обере глава держави на цю посаду? Це треба запитувати у Президента. Мені наразі нічого не відомо про це. Що стосується якостей, то бажано, щоб це був професіонал. По-друге, бажано (і, вважаю, так воно і буде), щоб це був патріот, щоб відстоював інтереси держави. Бажано, щоб це була людина, яка добре знає колег у світі. Я не буду зараз говорити по конкретних кандидатурах.
Костянтин ГРИЩЕНКО, екс-міністр закордонних справ України (2 вересня 2003 року — 3 лютого 2005 року):
— Це залежить від міркувань, які, мабуть, виходять за рамки зовнішньополітичної діяльності. Оскільки це означає, що Президент має, мабуть, почувати себе комфортно з майбутнім міністром і відчувати, що вони з ним на одному рівні сприйняття і тих завдань, які стоять перед Україною, і тих викликів, які треба вирішувати. Боюсь, я не готов відповісти на ваше запитання, оскільки в мене немає досить інформаційних моментів. Я знаю багатьох людей, але я не знаю зараз, які конкретно мотиви будуть визначальними при ухваленні рішення, на яке має право єдина людина. Це Президент України. На мою думку, Президент не повинен користуватися квотним принципом. Я вже назвав його фактор оцінки: наскільки той чи інший кандидат усвідомлює і через себе пропустив ті виклики, з якими сьогодні стикається Україна; наскільки він здатен інструментами дипломатії їх вирішувати і наскільки Президент може покладатися на його професіоналізм і здатність також залучати інші міністерства, відомства, громадські організації до вирішення цих надзвичайно складних питань. А це вже більш комплексне завдання, яке вже не обмежується просто оцінкою фахових чи певних людських якостей, знанням мов. Це певною мірою дуже синергічні відносини із главою держави, який, по суті, керує і разом з Верховною Радою визначає основні засади зовнішньої політики. Президент затверджує директиви, призначає послів. Тому я вважаю, що це має бути, перш за все, людина, яка є високим професіоналом та усвідомлює, що в складній внутрішньополітичній ситуації щонайменше треба подавати Україну так, як вона того заслуговує: як демократичну державу, яка забезпечує сталий розвиток протягом уже багатьох років з різними урядами, Хоч би як вони боролися один з одним. Людина, яка бачить місце своєї країни в Європі і знає, що не можна просто так чисто через свої емоції або упередження руйнувати відносини з Росією, хоч би якою вона була. Це наш сусід, і з ним треба будувати відносини на основі прагматизму. Ця людина має розуміти, що таке дипломатична служба, її потреби і мотивацію людей, які туди йдуть, заохочувати кращих і, мабуть, підказувати тим, хто не здатен бути дипломатом, знаходити інші способи реалізації своїх особистих проектів. Тобто в ідеалі це достатньо складна особистість. Чи вона є серед колоди тих, з кого буде вибирати Президент, цього я не знаю.
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «ПЕНТА»:
— Зрозуміло, що Президент висуває кандидатуру, і треба виходити з логіки дій Президента. Я б виходив з логіки обмеження щодо потенційних кандидатів. Чому не Григорій Немиря — тому що БЮТ. Президент не буде ставити представника тієї політичної сили, яка не є його і якій він не зовсім довіряє. З цим пов’язані й інші кандидатури, які також можуть відсіятись. Наприклад, Борис Іванович (Тарасюк) — через дуже різкий конфлікт з головою Секретаріату Президента Віктором Балогою і плюс багато інших конфліктних ліній. Тому Тарасюк, скоріше за все, теж — «ні». Багато зараз говорять, що кандидатом номер один, як це було й рік тому, є Олександр Олександрович Чалий. Але перше обмеження — він дуже цього хоче і розглядається громадською думкою як потенційний кандидат, і це може бути мінусом проти нього, хоч як це дивно і парадоксально. Другий мінус, який може спрацювати проти нього — це те, що історично він пов’язаний з «Індустріальним союзом Донбасу» і прийшов до Секретаріату саме з цією групою. А зараз обидва лідери цієї групи поступово, крок за кроком, наближаються до Юлії Тимошенко. А це вже дуже суттєвий мінус. Називають ще одну кандидатуру — Романа Шпека, представника України при Європейських Співтовариствах. Хтозна, чи не пов’язаний він з якимись внутрішньополітичними конфліктами, не пов’язаний із цими інтригами. Але ми не знаємо ще одного чи декількох достатньо важливих чинників, які вплинуть на вибір міністра. А це інтереси фігур з найближчого оточення Віктора Андрійовича Ющенка. Цей чинник зараз невідомий, непрозорий, але він буде, скоріше за все, найбільш впливовим, найбільш значущим. У принципі, може бути й Володимир Огризко, хоча, знову-таки, тут існує зв’язок з Борисом Івановичем, конфліктна лінія з Росією. І тому це також певний мінус. Претендентом може бути перший заступник міністра закордонних справ Володимир Хандогій, і теоретично — навіть будь-хто із заступників міністра. Тобто зараз немає кандидата-фаворита, який вже визначений. І тому, гадаю, ця логіка оточення, логіка дій інтересів окремих осіб з оточення Президента і спрацює врешті-решт як визначальна.
