Цього року День студента пройде, як ніколи, тихо. Всеукраїнський карантин вніс у святкування свої корективи: більшість студентської громади відзначатиме своє «професійне» свято вдома. Хоча для прогресивної молоді відсутність аудиторних занять — не перешкода для саморозвитку. «День» пересвідчився в цьому, зателефонувавши до своїх друзів — учасників Літньої школи журналістики, Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування, молодих читачів та дописувачів. Всі вони ведуть активне інтелектуальне життя, працюють над новими ідеями, спілкуються з викладачами та однокурсниками за допомогою чатів та форумів, опановують нові знання. І всі вони, як завжди, готові відповісти на запитання «Дня».
В руках студентської молоді вже завтра опиняться різні сфери суспільного життя. В головах державних очільників це не вкладається (там інша інформація), тому й не розроблено єдиної (чи хоча б якоїсь!) програми виховання-формування. Щастя, якщо молоддю займаються ректори, проректори, викладачі чи взагалі люди, яким це не належить по посадових інструкціях (без зайвої скромності — тут чимала роль «Дня»). Проте таких альтруїстів зовсім небагато. Тож завтрашні фахівці залишені самі собі — на власні зусилля, батьківські кошти, свою активну життєву позицію. І сьогодні важко сказати, чи достатньо власного потенціалу молодих людей для формування міцного ешелону лідерів, готових вже завтра взяти на себе відповідальність за долю країни. Власне, про це ми і вирішили запитати сьогоднішніх студентів: чи готові ви до відповідальності, яка опиниться на ваших плечах і вашій совісті вже завтра?
КОМЕНТАРI
Кирило КОМІСCАР, студент ІІІ курсу Севастопольського міського гуманітарного університету:
— Чи готові нинішні студенти звалити на себе тягар керування державою, або якою-небудь сферою суспільного життя вже завтра? Багато які студенти з піною біля рота кричать, що вони готові хоч зараз взяти на себе цю відповідальність, але, коли вони отримують таку можливість, на превеликий жаль, не справляються з поставленими завданнями. Так готові наші студенти чи ні? На мій погляд, ні. Багато хто робить вибір професії при вступі до ВНЗ несвідомо, за декого вирішують батьки, інші йдуть до ВНЗ просто, бо туди йдуть усі інші, а, отже, добрих фахівців із ВНЗ вийде не так уже й багато і навіть ті, хто такими є, не завжди впевнені в своїх силах.
Стосовно мене, то я, як нинішній студент, наразі не впевнений, що зміг би звалити на себе ношу керування державою, галуззю, компанією, відділом... У чому причина? Як мінімум — у відсутності якогось досвіду. Я усвідомлюю, що я просто не справлюся з цим.
Анастасія САМОШИНА, студентка ІІІ курсу Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка:
— Чи готова я взяти на себе відповідальність керувати країною? Якщо питання стане ребром, і жодних більше виходів із ситуації у країні не передбачається, відповідальність узяти — готова (і справжню, а не бутафорську, для красного слівця). Не дезертирувати ж. Хоча, як мені здається, поняття відповідальності для української, та й узагалі для будь-якої державної влади як такої, давно вже безслідно кануло в Лету. Ну, в кращому випадку, якщо не втонуло в річці забуття остаточно, то «злегка» трансформувалося. А найстрашніше — вірус цієї владної хвороби, що проникає всюди й усіх заражає. Коли нарешті потрапив до середовища, звідки, здавалося б, і треба лити добро суспільству й утілювати високі ідеали честі та сумління, а якраз тут і ламає щось людей, чеше під одну гребінку: «бери собі, роби для себе, ти — закон, де вже нам про когось іще думати». Я вважаю, колись давно хтось страшний отак скомпрометував владу й перевернув все догори дриѓом. Тому гідні люди при владі — поодинокі винятки. Що, м’яко кажучи, прикро. А віковічний конфлікт мистецтво-влада... Мільйони, мільярди творів світової літератури, живопису, музики, кінематографу тощо в основі своїй до крові розбивають чоло саме об нього.
Коротше кажучи, навряд чи найдоцільнішим є покладати найбільші надії на студентську братію щодо кардинальної зміни ситуації у найближчому майбутньому. Нам іще, принаймні, вищу освіту треба закінчити отримувати, а вже потім країну на вищому рівні правити. Я маю на увазі, що не студенти повинні змінювати систему координат відносин народ-влада, а люди трохи старші, чи що. Безумовно, закваска для цих більш навчених життям майбутніх особистостей — студентство. Але партію першої скрипки виконувати належить явно не йому. Адже насправді що таке студенти для правлячої спільноти країни, чим вони завжди для нього були? Квасом, що бродить, — ось чим. Людьми, котрі мечуться, завжди чогось вимагають, за щось борються, прагнуть чогось, відверто кажучи, утопічного. Ніхто з них насправді НЕ ХОЧЕ керувати країною, зробити свою ідеологію офіційним курсом і впроваджувати її в усілякі політики (внутрішню, зовнішню). Тому що влада, офіційна позиція — це вже не те, так склалося історично, що це брудно, як не пафосно й романтично це звучить. Боротьба, вічний стан боротьби, жодних правил, жодних меж — ось доля студентських років, якщо покоління молоді не з гнилизною. Одним із гасел лідера рок-гурту «Гражданская оборона» Єгора Лєтова було «Я завжди буду проти!». Мені здається, що частково це якраз про і для студентів. Однак є дитячі хвороби, якими найкраще перехворіти у дитинстві, тоді імунітет буде хороший. Той самий випадок: усі ці «протести» й «боротьба» створюють, засновують переконання та принципи світогляду Особистостей, які потім на вищому рівні й будуватимуть чудовий новий світ. Я не знаю, ця трансформація цінностей зі знаком плюс чи мінус. Але вкрай важливим для країн і людського суспільства, я вважаю, є те, у що вірять студенти. До речі, той же Лєтов, будучи осердям культового російського панк-гурту, сказав: «Я не вірю в анархію». І, напевно, це також на щось вплинуло, зокрема — на чиїсь думки.
Артем ЖУКОВ, студент IV курсу Національного університету «Острозька академія»:
— Елементами якісного і повноцінного усвідомлення своєї ролі у соціумі є школа, університет, матеріальна і моральна відповідальність за себе, свою майбутню сім’ю тощо. Окрім демагогічних закидів і об’єктивно неупереджених ідей, студентство через своє часом ідеалістичне бачення суспільних процесів приречене на невдачу у таких серйозних справах, як управління державою. Страх не виправдати надії мільйонів, напевне, є найсерйознішим бар’єром, який особисто я не в змозі переступити. Але винятки лише підтверджують правила і тішить, що постійно з’являються нові молоді й перспективні особи, які намагаються захищати інтереси великих соціальних груп.
Найголовніше, що відчувають свою причетність до процесу державотворення і студенти, які разом зі вступами до політичних партій, соціально спрямованою діяльністю ще й викристалізовують новий, до того невідомий погляд на українську суть як таку. Консолідуючись, так званий соціальний прошарок — «студентство» — у його загальному значенні, можливо, утворить якісно іншу політичну силу в найближчому майбутньому, яка запропонує кардинально протилежний вектор внутрішньої й зовнішньої політики Української держави, на відміну від пережитих тоталітарних, комуністичних і подібних суспільнопригноблюючих ідеологій.
P.S. На цьому «День» не закінчує серйозну розмову з молоддю про українське «завтра». Запрошуємо до дискусії молодих людей, які мають що сказати ровесникам, старшому та молодшому поколінням ([email protected]). Адже через кілька років саме ваш голос буде провідним в цій державі...