Громадська думка змінилася внаслідок досвіду, а не теорії або філософії.
Три роки тому, 16 листопада 2006 року, в США в одній із лікарень Сан-Франциско у віці дев’яноста чотирьох років помер Мілтон Фрідман — відомий учений-економіст, один із основоположників неолібералізму, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 рік, засновник «Чиказької економічної школи», творець монетарної теорії національного прибутку й нового варіанту кількісної теорії грошей.
Як зазначав сам учений у своїй біографії, він народився 1912 року у Нью-Йоркському Брукліні, в небагатій сім’ї єврейських емігрантів із Рутенії з території колишньої Австро-Угорщини, яка згодом увійшла до складу Чехословаччини й пізніше України. А це територія сучасного Закарпаття.
У сучасній економічній науці погляди вченого зазнають гострої критики. Але будьмо об’єктивні: починаючи з його робіт 1960-х років, будь-яка економічна політика та робота інших макроекономістів проводилася, беручи до уваги його роботи. Він був точкою відліку. До нього в середині минулого сторіччя на Заході було два стовпи економіки: Джон Мейнард Кейнс із його теорією контрольованої інфляції та Карл Маркс, чию правоту, здавалося, підтверджував феномен СРСР. Однак Фрідман ризикнув піти всупереч обом.
Чим пам’ятний для нас Мілтон Фрідман? Перерахуймо лише теми, щодо яких він мав свою думку або де його талант знайшов застосування:
— він не тільки відкрито заявив, що вихід національної економіки США з депресії жодним чином не пов’язаний із політикою Рузвельта, але й заявляв, що саме вторгнення держави в економічну галузь життя суспільства викликало кризу 1929—1932 років;
— М. Фрідман консультував стратегію реалізації «плану Маршалла», розробленого Дж. Маршаллом;
— він прогнозував, що фіксовані валютні курси, введені в результаті домовленостей Бреттон-Вудської угоди, зрештою, зазнають краху, що і сталося в економіці Європи на початку 1970-х років;
— емпірично американський учений дійшов висновку, що оптимальний приріст грошей в економіці має дорівнювати 4% на рік;
— і одна з останніх його думок стосувалася єдиної європейської валюти. Він вважав, що введення євро в готівковий обіг загрожує Європі «періодом потрясінь». Причина протиріч, передусім, політична. Єдина валюта, замість того, аби стати стимулом для єдиної політичної системи, стане причиною для розбіжностей. Фрідман ніколи не хотів євро, він може виявитися правим, але факти його спростовують.
У своїй програмній праці «Капіталізм і свобода», виданій 1962 року, він обѓрунтував необхідність скоротити до мінімуму втручання держави в ринкову економіку. Його знамениті «14 пунктів», які описують, що не варто робити уряду США, написані в далекому 1962 році, — не реалізовані, крім одного — «призовної армії», і навряд чи будуть реалізовані. Прийнятні чи ні, актуальні чи ні ці пункти для сучасної України — нехай читачі визначають самостійно. Отже, великий учений був противником у США:
— програми підтримання паритетних цін на сільськогосподарські продукти;
— квот на імпорт і обмежень на експорт;
— державного контролю над обсягом виробництва;
— контролю над цінами й зарплатою;
— обмеження максимального розміру відсотків із депозитів;
— детального регулювання міжштатної торгівлі та транспорту;
— контролю над радіо й телебаченням;
— чинною пенсійною системою;
— ліцензування на місцевих рівнях господарської діяльності;
— субсидування програм, спрямованих на розширення житлового будівництва;
— воїнської повинності в мирний час;
— парків і заповідників;
— заборони на доставку пошти з метою отримання прибутку;
— платних автошляхів, які належать державі.
Не все з вище переліченого для нас зрозуміле в умовах життя в Україні, не з усім ми можемо погодитися, проте ми не можемо пройти повз спадщину великого вченого.
Для сучасних індустріальних країн економіка «за Фрідманом» є просто неможливою. Та пристрасна критика М. Фрідманом реальної економіки з позицій утраченого ідеалу відкриває в ній справжні глухі кути й протиріччя.
Чи має рацію вчений, коли критикує чиновницьке втручання в економічне життя? Безумовно, має. І наш власний досвід, і досвід Заходу застерігають від згубних наслідків бюрократичного командування в господарській сфері.
Чи правий М. Фрідман, коли застерігає нас проти копіювання досвіду розвинутих капіталістичних держав, вважаючи таку витівку цілковито нереалістичною? Безумовно, правий. І в цьому він набагато тверезіший і більш практичний за наших доморослих агітаторів за «цивілізоване суспільство».
Реальні економічні умови і традиції нашого суспільства — надмонополізована структура виробництва, засилля бюрократії тощо — такі, що капіталізм у нас склався лише як бюрократичний капіталізм у вигляді «економіки відкатів». А це зовсім не обіцяє нам процвітання. Перспектива такого розвитку — економіка не «за Фрідманом». Утім, Тайвань, Південна Корея або Бразилія також досягли нинішніх висот не «за Фрідманом».
Віра ГЕРАСИМЕНКО, начальник відділу «Науково-методичних розробок і міжнародних програм» НДЕІ Міністерства економіки України м. Київ
Андрій РЄПА, директор Департаменту внутрішнього аудиту групи компаній Jordan Industrial Resources Co. Ltd в Україні
