Після певного втихомирення інфляційної хвилі країна зіткнулася ще з низкою проблем. Банки заявили про подорожчання кредитних ресурсів і посилення жорсткості умов їхнього отримання для підприємств і фізичних осіб. У зв’язку з падінням світового виробництва поменшав попит на продукцію українських металургів і хіміків. Багато будівельних об’єктів почали заморожувати. На міжбанківському ринку спостерігалися різкі курсові коливання. Всі ці ознаки вказують на виникнення економічної хвороби. Як подолати кризові явища в економіці й чому вони виникли? Про це та багато іншого «Дню» розповів радник міністра економіки, екс-заступник голови правління Національного банку України Сергій ЯРЕМЕНКО.
— Чи вдасться подолати кризові явища в економіці за допомогою ухваленого парламентом антикризового закону?
— Якщо говорити про ефективність саме цього закону, то не вважаю, що депутати лише на нього покладали головну функцію виходу з кризи. Це тільки один із пакету законопроектів, який потрібно ухвалити для подолання існуючого в економіці негатива.
— Якими повинні бути наступні кроки?
— Для того, щоб вжити дієвих заходів, потрібно вірно поставити діагноз. Вказані в законі антикризові заходи дають підстави вважати, що не всі розуміють неправильно витлумачені джерела кризових явищ, що відбулися, або ж невірно їх оцінюють. У законі подані заходи із попередження негативних наслідків у банківському секторі. У нас ухвалили такий самий закон, як і в інших країнах світу, але суть явищ, що відбулися в нас і в них — різна.
По-перше, за кордоном саме банки зазнали істотних прямих збитків. Тому в тих країнах і виникло питання про збільшення банківського капіталу, щоб банки могли продовжувати свою діяльність. Таким чином, усі зусилля були за державні кошти. В Україні ж суть фінансової кризи, що виникла, полягає в відтоку внесків населення з банків. Тобто відбувається зменшення пасивної частини при збереженні капіталу й активів. Необхідно лікувати ліквідність, тобто здійснювати рефінансування банківської системи. А це функція Нацбанку, але не уряду. Таким чином, ми бачимо, що ухвалений антикризовий закон не відповідає суті явищ, що відбулися в нашій економіці. Цей закон може згодитися, коли банки нестимуть реальні збитки, тоді, можливо, і знадобиться втручання уряду.
Інша відмінність кризових явищ полягає в тому, що на Заході до краху фінансової системи економіки були сильні. І лише крах почав негативно діяти на них. У нас же ще до світової фінансової кризи економіку ослабили кілька чинників — псевдоборотьба з інфляцією, що проводиться, жорстка монетарна політика, підвищення облікової ставки й ревальвація курсу гривні. Протягом року в країні спостерігалася недоступність кредитів, викликана низькою ліквідністю банківської системи, величезними кредитними ставками, непередбачуваністю і відсутністю заяв Нацбанку про подальший розвиток подій у проведенні монетарної й курсової політики. Вся ця непередбачуваність критично зменшила можливість кредитування реальної економіки. Тож, до моменту кризи й економіка, й банківська система підійшли абсолютно ослабленими.
Крім того, в західних країнах немає кризи платіжного балансу, тобто дефіциту торгового балансу і його негативного сальдо. Тому їхня валюта стійка і їм не потрібно боротися з третім ворогом — підтримкою курсу нацвалюти.
У зв’язку з вищесказаним у країні неймовірно збільшилися обсяги імпорту, тим самим ослабивши внутрішній сектор національного виробника. Вийшло, що замість розвитку й модернізації економіки зовнішні ресурси спрямовані на проїдання. У результаті країна отримала цілий букет проблем, не властивих іноземним економікам. Висновок: кризова ситуація в Україні не викликана чисто зовнішнім чинником — вона продукована всередині країни. А світова фінансова криза лише спровокувала вияв і швидкий розвиток негативних наслідків.
Крім того, негода на фінансових ринках продемонструвала, що країна має «наркотичну» залежність від зовнішнього фінансування. І це розплата за той перший міф, на якому всі 17 років розвивалася наша економіка: ми робили ставку на зовнішній ресурс і все чекали манни небесної ззовні. При цьому влада й не намагалася створити в довгостроковій перспективі механізми дешевого внутрішнього рефінансування банків і економіки загалом. Тепер ми бачимо результати: високотехнологічні галузі просто зникають, а залишаються сировинні. Ми не зробили вчасно необхідних структурних змін, а тепер все списуємо на світову кризу.
— Чи є, на ваш погляд, криза хорошим часом для проведення реформ? Якщо так, то які реформи ви вважаєте найбільш терміновими для здійснення в Україні?
— Криза змушує застосовувати ті заходи, які вже не здаються реформаторськими, або прискорити те, що ще не прийняте, і дає полегшуючий ефект. Криза примусила керівництво країни і горе-економістів пригадати ті заходи, якими потрібно було б користуватися кожного дня. Я завжди говорив, для того, щоб усе стало зрозуміло, давайте доведемо ситуацію до абсурду.
— Як вийти з кризи?
— Ви вважаєте, що на це питання існує проста відповідь? Якби вона була... Це лише в тих, хто завів нас у кризу, існують такі прості відповіді. Сьогоднішня економічна ситуація — дежавю. Але 2005 року антикризові заходи були не такими жорсткими, і залишилися безкарними. Тому 2008 року застосували ті самі методи: жорстку монетарну політику й ревальвацію гривні. Але в умовах СОТ, а також за повільніших інерційних темпів розвитку, таку політику економіка не перемогла. А тут з’явилася світова фінансова криза — і вже ніхто ні за що не відповідає. Чому ніхто не подав у відставку за ці прорахунки? А 2005 року я й пішов у відставку з Нацбанку, із-за руйнівної невірності такої політики.
— І все ж, яких заходів потрібно вжити для стабілізації ситуації?
— Нині ключовою проблемою є курс. Але курс — це індикатор стану економіки, а не банківської сфери. Тому з курсом потрібно боротися не лікуванням банківської системи, а заходами, направленими на поліпшення економіки. Безумовно, правильними заходами є введення мораторію на дострокове вилучення депозитів в банках і інтервенції, які сьогодні ще хаотичні. Але ці речі робляться, як правило, для того, щоб за час їхньої дії виробити триваліші заходи для викорінювання причин кризових явищ всередині країни, які б стабілізували економіку й розвивали її реальний сектор.
У всій цій ситуації важливі не просто заходи, а те, що криза примусила наших економістів зрозуміти: сам ринок не може все відрегулювати. Держава повинна виконувати регуляторну роль в економічних процесах, а зараз від цього відмовилися. У влади не залишилося жодних інструментів впливу на економіку. Немає ні могутнього банку розвитку, ні хорошого експортно-імпортного банку, ні інноваційного банку, ні інших структур, які могли б заповнити вакуум, що утворився з падінням зовнішніх ринків фінансування. Реального удару по економіці ми ще не відчули, це лише початок. Ще раз підкреслюю, що кризові явища в фінансовому секторі — це лише перша хвиля кризи.
Треба збільшувати кредитування власної економіки. Нам потрібна не просто рекапіталізація банків, треба направити всі вільні кошти в реальний сектор економіки, який давно просить фінансів і б’ється в передсмертних муках. І якщо ми цього зараз не зробимо, то буде дуже й дуже погано.
Щодо антикризових заходів, то це цілий комплекс. Але на кожному етапі їх потрібно коректувати. Раніше я пропонував певний пакет заходів, які діляться на блоки: наприклад, що стосуються валютних іноземних інвестицій, заходів проти подальшого розбалансування базових макропоказників і структурних диспропорцій, перегляд бюджету, облікової ставки Нацбанку. Хто сказав, що облікова ставка повинна бути не нижчою, ніж інфляція? МВФ заявляє, що так повинно бути, а Федеральна резервна система робить інше: там ставку вже знизили до 2%, з метою пожвавлення економіки. А нам хіба не треба цього? А ми що, знову розумніші всіх?
— Якої повинна бути курсова політика, щоб відповідати національним інтересам?
— У цій ситуації важливо розуміти, що таке національний інтерес. Я хочу знову повернутися до відповідальності. Всі ці курсові речі відпрацьовуються за рахунок народу. Теоретично, звичайно, можна заявляти, що криза очищає й дає нові можливості, але, люди добрі, вам можна говорити, бо ваші гроші в офшорах. А криза — це падіння, очищення, знецінення того, що є, передусім, у населення. Хто має гроші, той за рахунок кредиту МВФ виведе їх за заниженим курсом, а потім курс остаточно впаде й населення відбуватиметься за всіх і вся. Насправді процес управління курсом закінчився. Тепер курс керує країною.
— Президент нещодавно висловився, що мораторій на дострокові депозити скоро знімуть...
— Таке говорити не можна. Так можна міркувати, коли в цей же час щось робиться для подальшої стабілізації ситуації. Якщо Президент вважає, що прийняття антикризового закону достатньо, то я хочу сказати: в законі формується лише дві передумови для цього — стабфонд і збільшення гарантованої суми виплат за банківськими внесками. Але населення цьому не вірить... Якби він сказав, що дав уряду і Нацбанку завдання розробити довгострокові заходи до певного моменту... А так знімати заборону без додаткових антикризових заходів не можна.
