Навряд чи з надцять років тому, коли столична Європейська площа в свідомості киян асоціювалася передусім із непорушним у своїй монументальності музеєм Леніна, можна було уявити, що невдовзі громістку фігуру вождя пролетаріату потіснить «Мінотавр» Далі, «Вічна весна» Родена чи бронзові втілення пластики Олександри Екстер (яка цим таки соцреалізмом була рішуче заперечена), а замість соціалістичного духу, в тепер уже Українському домі, пануватиме сюр та авангард. Дуже іронічна історія, чи не так?
Щоразу мистецькі форуми, які організовує Український дім та передусім — його директор Наталія Заболотна за підтримки українських меценатів, мистецтвознавців, галеристів, художників — здобуваються на нові й нові мистецькі еверести, щоразу неагресивним і найестетичнішим із усіх можливих — художнім — штурмом беруть нові високі планки. У понеділок другий «Великий антикварний салон» представив експозицію шедеврів монументальної скульптури з унікальної колекції всесвітньовідомої французької ливарної майстерні «Вальзуані». А це, по-перше, Роден і його найвідоміший «Мислитель», а також «Вічна весна», «Поцілунок», «Адам», «Громадяни Кале» (варто зазначити, що «Мислитель» уже був представлений в Українському домі минулого року, щоправда — його зменшений варіант, тоді як цього разу «Мислитель» і решта роденівських шедеврів представлені в оригінальних розмірах). По-друге, бронзова скульптура найвеличнішого сюрреаліста Сальвадора Далі («Метаморфози Венери Мілоської», «Мінотавр», «Істерична сюрреалістична жінка»). А також Франсуа Помпон, Річард Гіно і надцінні для українців скульптури, вилиті у «Вальзуані» на основі робіт із пап’є-маше, що належать провісниці європейського авангарду, українці Олександрі Екстер.
Така грандіозна експозиція далася Українському дому непросто. У своєму бліц-інтерв’ю для «Дня» (№176 від 2 жовтня 2009 року) директор Українського дому Наталія Заболотна вже розповідала, що переговори з французькою стороною тривали дуже довго і варті були тисячі дзвінків на день. Адже у свідомості французів Україна, на жаль, — досі маргінальна держава, яка постійно перебуває ледь не у стані війни. І навряд чи в цьому слід звинувачувати «непроінформованих» європейців, швидше провина лежить на... Але залишимо політику. Роден, Далі, Помпон, Екстер — у Києві, і за це варто подякувати Українському дому, а також бізнесмену, колекціонеру та меценату Ігорю Воронову, який взяв на себе витрати, пов’язані з перевезенням та страхуванням колекції «Вальзуані».
МИСТЕЦЬКА ШТАБ-КВАРТИРА
Унікальний мистецький скарб — 20 скульптур загальною вагою майже 10,5 тонн, страхова вартість якого становить 18 мільйонів євро, належить ливарній майстерні «Вальзуані». Печатка «Вальзуані» є на експонатах і цілих колекціях всесвітньовідомих мистецьких інституцій: паризьких Музею Родена, Музею д’Орсе, Музею сучасного мистецтва, Центру Жоржа Помпіду, лондонської Галереї Tate Modern, нью-йоркських Музею Метрополітен та Музею сучасного мистецтва (МОМА). Ще за життя Родена, Далі, Помпона, Дега, Ренуара, Модільяні, Гогена, Задкіна, Матіса, Армана майстерня відливала в своєму цеху роботи цих митців. Серед сучасних скульпторів, роботи яких мають тавро «Вальзуані» — каталонець Антон Клаве, екстравагантний Марк Куїн, син скульптора Мішеля Гіно — Гіно-молодший, відомий російський скульптор Михаїл Шемякін. Але потрапити до цієї елітної когорти, щоб відливати свої роботи у «Вальзуані» — не так просто. Леонардо Бенатов(принц Леонардо Аргутінський-Долгорукий), власник ливарної майстерні, президент Фонду Гала і Далі, знаний у світі мистецтва як скульптор Леонардо Бунатьєн-Бенатов, який супроводжує колекцію «Вальзуані» в Київ, стверджує, що надає перевагу купівлі прав на роботи художників, яких уже немає серед живих, він воліє відливати роботи самостійно, не маючи справи з митцями та їх складними характерами.
Історія родини Бенатових надзвичайно цікава. Батько Леонардо Бенатова (так само Леонардо), виїхав із Росії на початку 1920-х років у Європу на навчання. Як згадує його син і наш гість у своєму інтерв’ю виданню «Арт Ukraine», еміграція молодого художника з СРСР стала можлива завдяки тому, що він «малював портрети Леніна». Отже, Леонардо Бенатов обирає життя у вільній і натхненній модерними художніми настроями Європі, відмовившись від прізвища Аргутінський-Долгорукий, аби не наражати на небезпеку родину, яка залишається в «совєтській» Росії. Відомо, що емігранти з радянського табору в Європі намагалися триматися гуртом, жили у своєрідних спільнотах, тож, невдовзі Леонардо Бенатов-старший одружується із донькою відомого художника-емігранта Філіппа Малявіна. До речі, роботи Малявіна, які нині належать Третьяковській галереї у Москві — це подарунок саме Бенатова. Одночасно він приятелює з відомими емігрантами Казимиром Малевичем, Васілієм Кандинським, Хаімом Сутіним.
Що стосується печаті ливарного заводу «Вальзуані», то її історія не менш цікава. Свого часу Леонардо Бенатов-старший викупив її у свого друга Даніеля Віндельштайма, який, у свою чергу, придбав печатку, аби допомогти в такий спосіб родині Вальзуані. Уже на той час у цеху виливалися роботи мало не всіх знаменитих скульпторів початку XX століття — Бенуара, Майоля, Деспіо, Пікассо. Разом із печаттю до власності Бенатова потрапляє весь спадок Вальзуані, включно з гіпсовими формами Дега, Родена, Модільяні, Помпона та багатьох інших. Сьогодні тавро «Вальзуані» стоїть на більшості робіт Родена. У майстерні зберігається 50 гіпсових форм робіт цього скульптора, з яких, власне, і виливаються бронзові об’єкти. З огляду на це, не дивно, що на початку минулого сторіччя «Вальзуані» стала своєрідною штаб-квартирою для зустрічей та спілкування згаданих вище видатних майстрів, серед яких, до речі, була й Олександра Екстер.