Стоим на страже всегда, всегда,
Но если скажет Страна Труда,
Прицелом точным врагу в упор —
Товарищ Блюхер, даешь отпор!
Радянсько-китайський конфлікт у липні-грудні 1929 р. радянська пропаганда розглядала як спровокований білокитайськими мілітаристами, наймитами японських імперіалістів. Про справжні причини конфлікту, звісно, не говорилося. І не випадково. Особливо хвалитися країні інтернаціоналізму, що переміг, було нічим. Адже боролися за збереження царських привілеїв, від яких гучно відмовлялися, в світовому масштабі. Китай виявився винятком.
Китайсько-Східна залізниця (КСЗ) була дітищем міністра фінансів, а потім і голови ради міністрів Росії Сергія Вітте. Дорога з’єднала Читу з Владивостоком і російською фортецею Порт-Артур (Люйшунь), а також портом Далекий (Далянь) на китайському Ляодунському (Квантунському) півострові, частина її проходила через китайську Маньчжурію. Згідно з угодою 1924 р. між Москвою та Пекіном КСЗ залишалася під управлінням СРСР.
ВІД ДРУЖБИ ДО ВОРОЖНЕЧІ
Після Синхайської революції 1911 р. до середини 20-х рр. у Китаї правили мілітаристські кліки, що мали під своєю владою від однієї до кількох провінцій. На півдні розташовувався уряд гоміндану (Національної партії) під керівництвом видатного революціонера Сунь Ятсена (Сунь Веня), а після його смерті 1925 р. його через деякий час очолив Чан Кайши.
У складних зовнішньополітичних умовах уряд Сунь Ятсена пішов на зближення з СРСР. Відбулося об’єднання гоміндану зі створеною 1921 р. Комуністичною партією Китаю (КПК). До Китаю прибули радянські воєнні фахівці на чолі з Василем Блюхером і Михайлом Бородіним, який став особистим другом Сунь Ятсена. Під керівництвом Чан Кайши й за планом, розробленим Василем Блюхером, Народно-революційна армія (НРА) гоміндану в липні 1926 р. вирушила проти мілітаристів у славетний Північний похід. Чим успішніше він проходив, тим більш напруженими ставали відносини гоміндану й КПК. Перебуваючи в полоні лівосектантських доктринерських положень і підбурюване Москвою, керівництво компартії почало боротьбу з гомінданом. Після вступу в квітні 1927 р. до Шанхаю частин НРА всі комуністичні організації були розгромлені, а їх члени заарештовані.
Все це відбувалося на тлі гострої боротьби у ВКП(б). Троцькісти й «нова опозиція» звинувачували блок Сталіна-Бухаріна в тому, що вони зрадили світову революцію. Прикладом, на їх думку, були події в Шанхаї. У газеті «Правда» була надрукована стаття під назвою «Шанхайський переворот», цей вираз увійшов до тогочасної політичної термінології. У публікації стверджувалося, що «шанхайський переворот» є подією хоч і прикрою, але не такою значною, як стверджують опозиціонери, світова революція є неминучою, але ще дуже далекою.
Проте Сталіну після антикомуністичного перевороту Чан Кайши в Шанхаї необхідно було терміново показати свою революційність. КПК отримала вказівку організувати повстання в китайських містах. Найбільш відомим став виступ у Гуанчжоу (Кантонська комуна) 11—13 грудня 1927 р. Повстання було вкрай погано підготовлене. У звіті Комінтерну повідомлялося: «...більшість кантонських робітників і дрібних буржуа активної підтримки Комуні не надавали... Залізничні, муніципальні робочі й гонконгські моряки не відгукнулися на наші прохання про допомогу». Комуністи залишилися без підтримки тих, авангардом яких гордо себе називали.
НОВІ МІЛІТАРИСТИ
Після завершення Північного походу Чан Кайши перед радянським керівництвом постала альтернатива: або допомагати китайським комуністам із погіршенням відносин з національним урядом, або спробувати врегулювати ці відносини із забуттям ідеалів світової революції. Радянський Союз обрав перше проти «китайського Бонапарта» Чан Кайши.
Маньчжурія була під владою мілітариста з фінтянського угрупування Чжан Цзоліна. Маршал орієнтувався на Японію. Своєю столицею Чжан Цзолінь зробив місто Мукден, тому іноді його угрупування називають мукденським. Велика російська колонія в центрі КСЗ — Харбіні привертала увагу радянських спецслужб. Діяльність Комінтерну та радянської розвідки, які використовували КСЗ, не залишилася таємницею для Чжан Цзоліна. Відносини маршала та радянського управління дорогою були дуже напруженими. Московське керівництво зробило спробу домовитися з Чжан Цзоліном, але це не вдалося. Тому в Кремлі вирішили його фізично усунути.
Перший замах, організований співробітником Розвідувального управління (Розвідупр) Червоної армії Христофором Салнинєм, не вдався. Після цього відносин Чжан Цзоліна з Москвою набули відверто ворожого характеру. За його наказом 6 квітня 1927 р. було скоєно наліт на радянське консульство в Пекіні. Під час обшуку в приміщеннях військового аташе поліція вилучила шифри, списки агентури, інструкції китайським комуністам з надання допомоги в розвідувальній роботі, а також директиви з Москви. Заарештованих у консульстві китайських комуністів, серед них і одного з засновників КПК Лі Дачжао, 28 квітня розстріляли.
Здійснити черговий замах було доручено резиденту Іноземного відділу ОДПУ в Харбіні Науму Ейтінгону, майбутньому організатору вбивства Троцького, й Салниню, який з 1927 р. керував нелегальною резидентурою Розвідупру в Шанхаї. У ніч на 4 червня 1928 р. коли спецпоїзд підійшов до передмістя Мукдена, під вагоном Чжан Цзоліна пролунав потужний вибух, внаслідок якого він був смертельно поранений і через кілька годин помер. Оскільки міну було закладено у віадук, який охоронявся не китайськими, а японськими солдатами, всі подумали, що замах був організований японцями. Ліквідація Чжан Цзоліна не дала СРСР бажаних результатів. Його син Чжан Сюелян, мілітарист нової формації, в січні 1929 р. вступив у союз з Чан Кайши й визнав його уряд.
ПРОТИСТОЯННЯ
Головним завданням уряду Чан Кайши, який переніс столицю до Нанкіну, стала боротьба за скасування нерівноправних договорів і угод з іноземними державами. Вдалося домогтися повернення Китаю 20 концесій з 33. Переговори щодо інших були перервані окупацією Маньчжурії Японією в 1931—1932 рр.
Політику нанкінського уряду не зрозуміли в Москві. Тим більше, що дуже скоро постало питання про КСЗ. Пропозиція уряду в Нанкіні повернути концесію на умовах, підписаних з іншими країнами, зустріла активну підтримку китайської громадськості. У Москві, навпаки, відмовилися навіть обговорювати це питання.
Така позиція радянського керівництва була зумовлена кількома обставинами. По-перше, адміністрація Чжан Сюеляна не заважала діяльності білогвардійців, хоча їх рух у Маньчжурії фінансувався й підтримувався організаційно Японією. По-друге, екстериторіальність КСЗ мала велике значення як інструмент підтримки КПК і можливого втручання в громадянську війну, що розгорталася в Китаї. Водночас це був, на думку Москви, вельми ефективний засіб тиску на Чан Кайши. По-третє, дорога мала велике стратегічне значення в разі конфлікту з Японією. І радянські військові не хотіли її втрачати.
За таких обставин конфлікт був неминучий. Приводом став напад влади Чжан Сюеляна на радянське консульство в Харбіні 27 травня 1929 р. Мабуть, китайським поліцейським вдалося здобути чергові докази діяльності радянських спецслужб, Комінтерну та їх зв’язків з місцевими комуністами. Влада Чжан Сюеляна 10 липня 1929 р. фактично захопила управління дороги. Більш ніж 60 радянських службовців дороги, насамперед партійних керівників, було вислано до СРСР. Ця акція Чжан Сюеляна була вельми популярною в очах китайської громадськості. Низка партійних організацій КПК висловилася на її підтримку. А в СРСР почалася антикитайська кампанія, мітинги та демонстрації протесту відбувалися по всій країні.
Обидві сторони почали підготовку до воєнного вирішення конфлікту. У серпні було створено Особливу Далекосхідну армію (ОДСА) під командуванням Василя Блюхера, який щойно повернувся з Китаю. Операції ОДСА проти військ Чжан Сюеляна відбувалися з 12 жовтня по 20 листопада 1929 р.
Блюхер 20 листопада 1929 р. доповідав у Москву: «Чжалайнор захоплено 18 листопада. Другим ударом захоплено м. Маньчжурія 20 листопада... Супротивник, незважаючи на перевагу нашої техніки й повне оточення, чинив небувалий за упертістю опір». Операція з примусу до миру завершилася. За Хабаровським протоколом, підписаним 22 грудня 1929 р., на КСЗ відновлювався попередній стан.
КСЗ СРСР керував недовго. У вересні 1931 р. Японія почала окупацію Маньчжурії, 5 лютого 1932 р. японські війська захопили Харбін і потім включили його до складу маріонеткової держави Маньчжоу-Го. Москва 1935 р. продала дорогу формально маньчжурській владі, а фактично Японії, за 140 млн. ієн. При укладенні 14 лютого 1950 р. Договору про дружбу та взаємну допомогу між СРСР і КНР було підписано угоду про Китайську Чанчуньську залізницю (так з серпня 1945 р. називалася КСЗ). У січні 1953 р. залізниця була передана КНР і отримала назву Харбінської залізниці.
У китайському журналі «Сінь шицзи чжоукань» (Тижневик нового віку) опубліковано статтю, в якій говориться, що спроба Чжан Сюеляна захопити КСЗ 1929 р. була виправданою. Він мав намір повернути Китаю те, що не хотів віддавати Сталін. У статті наголошується, що радянська сторона, порушуючи Хабаровський протокол, відібрала в Китаю острів Великий Уссурійський (Хейсяцзи — острів Чорного Ведмедя), розташований при злитті Амура й Уссурі. Після тривалих російсько-китайських переговорів Москва та Пекін домовилися розділити острів навпіл. Китай отримав свою частину в жовтні 2008 р. Так майже через 80 років завершився конфлікт на КСЗ.
