— Питання полягає в тому, щоб знайти найменш болючий вихід із цієї ситуації. Я вважаю, що адекватна тарифна політика, яка припинить практично безоплатну реалізацію енергоресурсів для ряду споживачів, буде ефективнішим механізмом стабільності гривні, ніж штучне підтримання курсу за рахунок резервів НБУ.
— А що потрібно очікувати восени, коли Україна на корпоративному та на державному рівнях повинна буде розрахуватися за зовнішніми боргами?
— З державними боргами проблем не буде, бо серпневі та вересневі платежі зафіксовані у бюджеті. Крім того, додаткової впевненості додають досить великі золотовалютні резерви НБУ. Якщо говорити про корпоративні борги, то тут маємо більш невизначену ситуацію. Мова йде про те, чи зможуть українські корпоративні боржники успішно провести переговори із зовнішніми кредиторами про перенесення цьогорічних платежів на 2010 рік і далі. На мій погляд, ситуація розвиватиметься у напрямку досягнення позитивного результату.
— Українська економіка вже пройшла дно кризи?
— Ні. Сподіваюся, що дати оцінки цьому можна буде у вересні-жовтні.
— Чи підтримуєте ви тезу про те, що українська фінансова система починає стабілізуватися, і довіра населення до неї повертається? Якщо це так, то завдяки чому?
— Ми бачимо перші ознаки економічного одужання. Про це свідчить зростання обсягу депозитів у банківській системі. Це зумовлено двома факторами. Перший має природну характеристику: люди накопичили у шафах та гаманцях багато грошей, які за півроку не відносили до жодного банку. Вони починають розуміти, що тримати просто так ці гроші невигідно і збитково. Другий фактор стосується позитивних сигналів про рекапіталізацію трьох українських банків, які послав уряд спільно з МВФ. Сьогодні уряду потрібно інтенсивніше демонструвати конкретні результати з рекапіталізації банків, щоб люди повірили в контрольованість непростої ситуації з боку уряду та Нацбанку.
— Як складаються стосунки банків з юридичними особами, тобто з підприємствами різних галузей економіки? Якщо й тут не буде довіри, це означає колапс для системи?
— Сьогодні існує велика небезпека, що значна кількість юридичних осіб, позичальників банків, намагаються ловити рибу в каламутній воді. При цьому вони забувають, що вони є не лише боржниками, але й вкладниками банків. Мова йде про безліч великих та малих юридичних компаній, які за невелику плату надають допомогу з неповернення кредитів комерційним банкам. Обсяг невчасно повернутих кредитів щомісяця збільшується. Поки що ця тенденція немає критичного характеру. Звичайно, що в умовах глобальної світової кризи та в умовах зменшення ВВП країни — це об’єктивна тенденція. Але якщо на цьому намагаються заробити, то — інша справа. На біді заробляти аморально, і з цим потрібно боротися всім разом. Інакше країна ризикує втратити цілісність банківської системи, яка виступає національним надбанням.
— Чи допоможе зменшити кількість поганих кредитів президентське вето на мораторій з відчуження житла боржників?
— Прийнятий Верховною Радою закон про мораторій на задоволення кредиторських вимог банків — дуже яскравий приклад популістських рішень, які тільки заганяють хворобу всередину і не дають можливості знайти оптимальний рецепт лікування. Думаю, що Президент вчинив правильно, ветувавши його. Інша справа, що уряд, Нацбанк, комерційні банки сьогодні повинні знайти найоптимальніші механізми обслуговування особливо валютних кредитів для населення. Якби тягар обслуговування валютних кредитів розділили між собою позичальник, уряд, НБУ та комерційні банки, то з’явилося б багато позитивних прикладів успішного розв’язання цієї проблеми. Нацбанк зі свого боку пішов на поступки, запровадивши цільові валютні аукціони. Якщо НБУ йде на такі збитки, то чому решта — ні?
— За різними оцінками, тінізація української економіки сягнула 30% і невпинно продовжує збільшуватися. Як зупинити втечу бізнесу в «тінь»?
— Втеча бізнесу в тінь пов’язана з великим податковим навантаженням. Для припинення втечі капіталів «у тінь» потрібно зменшити податкове навантаження для суб’єктів підприємництва. Мова може йти про лібералізацію податку на прибуток, про інтенсивніше відшкодування ПДВ, навіть про деякі податкові пільги для новостворюваних підприємств. Але податкові стимули у період кризи повинні розповсюджуватися виключно на виробничий процес. Ще одне, слід зменшити податки до Фонду заробітної плати, відрахування у Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування. Сьогодні ми можемо говорити, що для більшості платників податків ставка понад 32% дестимулює прозору виплату заробітної плати. Через це значна частина зарплатні, яка раніше сплачувалася легально, сьогодні повернулася у конверти. Зниження ставки цього податку — першочергове завдання для майбутніх урядів.
— Можливо, варто було б до податкових пільг підключити подальше зниження облікової ставки Нацбанку, яка допомогла б здешевити кредити для бізнесу?
— У мене немає сумнівів, що протягом 2009 року Нацбанк поступово знижуватиме свою облікову ставку. Базова ставка рефінансування комерційних банків має відповідати рівню інфляції. Зрозуміло, що до кінця 2009 року інфляція буде не стрімко зростати, що й створить підстави для подальшого зниження ставки. Головне у цьому процесі, щоб Нацбанк організовував ефективне рефінансування банків, які кредитуватимуть реальний сектор економіки, тобто виробника. Банки ж зі свого боку повинні мати совість, встановлюючи свою маржу. Сьогодні для відновлення кредитування економіки головна проблема —відсутність грошей, а не вартість кредиту. Банки, які видають кредити, роблять це тільки для обмеженого кола своїх клієнтів, яких вони добре знають. Нова ж юридична особа практично не може взяти кредит у банківській системі. Потрібно, щоб населення якомога швидше понесло гроші назад до банків, а Нацбанк спільно з урядом вжив заходів з відновлення довіри на міжбанківському ринку. Адже міжбанківський ринок — не менш важливий елемент успішного функціонування банківської системи, ніж фінансування НБУ. Фінансові перетоки між комерційними банками гнучкіші, швидші та менш забюрократизовані. Вони повинні відіграти важливу роль у функціонуванні банківської системи, з точки зору кредитування. На жаль, довіра на міжбанківському ринку України сьогодні відсутня.
— Тобто населення довіряє банкам, а банки один одному — ні?
— Населення ще не настільки почало довіряти банкам, щоб вони почали відчувати себе безпечно і, відповідно, далі розширювати свої ризики на своїх партнерів у банківській сфері. Сьогодні банки думають про себе і про те, як вижити та утримати своє місце на ринку.
— Чи витримають державні банки додаткове фінансове навантаження, яке звалилося на їхні плечі?
— На мою думку, додаткове фінансове навантаження на державні банки — досить небезпечний процес, який сьогодні потрібно обережно контролювати. Ризики для стабільності державних банків зростають, якщо вони починають вирішувати проблеми окремих державних монополій. Такий механізм вирішення поточних проблем великих державних монополій та інших державних установ дуже небезпечний для здоров’я самих «рятівників», тобто держбанків. Ця небезпека полягає у тому, що намагання популістськими заходами втримати низьку тарифну політику вимиває з балансу державних монополій значні кошти, які намагаються замістити кредитами державних банків. Проблема полягає в тому, що ми не знаємо, хто з монополістів працює добре, а хто — погано. А в цих банках лежать вклади населення. Отже, населення все одно заплатить за цю тарифну політику: зараз або потім. Державні банки в жодному разі не повинні прикривати недоліки у роботі державних монополій або державних регуляторів.
— А вони можуть збанкрутувати?
— Щоб не допустити цього існує НБУ, який регулює діяльність будь-якого банку і слідкує, щоб його нормативи відповідали стандартам банківської системи...
— Як позначиться заборона валютного кредитування на споживчому попиті? Адже для банків — це безумовно оздоровчий захід. А для попиту — охолоджуючий. Зараз у нас криза, падає ВВП, здавалося, потрібно було б стимулювати попит... Адже саме так діють в інших країнах, зокрема, в США?
— Ілюзія, створена у попередні роки, що валютні кредити дешевші, ніж гривневі, зіграла поганий жарт з багатьма українськими позичальниками та банками. Штучне завищення курсу національної валюти ввело в оману дуже багатьох учасників ринку. А зараз настав період от%верезіння. Прийшло розуміння того, що переважна більшість кредитів, особливо для внутрішнього споживання, має видаватися у гривні. Аналогічна проблема існує в інших країнах.
— У законі про обмеження валютного кредитування депутати записали норму про заборону виведення валюти з країни. Чи не запізно вони схаменулися?
— Краще б вони взагалі це питання не розглядали. Вся історія розвитку фінансової системи світу з її недоліками і досягненнями говорить про одне: чим більше обмежень — тим менше іноземної валюти. На мою думку, обмеження права українського позичальника самостійно приймати рішення про дострокове повернення кредиту — помилкове. Бо в будь-яких нових угодах, якщо такі будуть укладатися, за це правило позичальнику потрібно буде доплатити. А платити завжди буде не той, хто дає гроші, а той, хто позичає. Це надає додатковий козир іноземним кредиторам. З іншого боку, українські підприємства, які сьогодні мають позитивну економічну динаміку й які пов’язані з імпортозаміщенням, з реалізацією продукції на внутрішній попит (наприклад, фармацевтика, аграрний комплекс), в умовах зниження курсу гривні мають змогу збільшити своє виробництво. Можливо, у них з’являється шанс достроково погасити кредит. Якщо це вигідно, то навіщо забороняти? Такі штучні обмеження, включаючи розмови про обов’язковий продаж експортерами 50% валюти, призведуть до зменшення обсягів надходження валюти до країни.
—Коли відновляться сприятливі інвестиційні умови в Україні?
— Навіть у розвинутих країнах суттєво обмежився доступ до кредитів. У світі в цілому панує економічний песимізм. Тому очікувати, що після прийняття навіть найкращих та найпрогресивніших законів та регуляторних актів все стане на свої місця, не варто. Золотий дощ з іноземних інвестицій обов’язково проллється на Україну... Потрібно тільки набратися терпіння. Безумовно, 2009 рік буде найтяжчим роком за період кризи для української економіки. Але під час кризи нам слід зберегти існуючий економічний потенціал та вирішити, які структурні зміни слід провести для завоювання нових ринкових ніш.
Так, на внутрішньому ринку мова йде про виробництво товарів поточного споживання. Подивіться, до кризи практично 90% всіх товарів, починаючи від туалетного паперу і закінчуючи авто, імпортувалося. Тому сьогодні будь-яке імпортозаміщення за рахунок вітчизняного виробника принесе дуже велику користь економіці країни. Настав час розвивати український продукт... На зовнішніх ринках великим залишається потенціал українського сільського господарства. Через певний час відродиться металургійна та хімічна галузі. Але на зовнішніх ринках існує ще одна потенційно цікава та перспективна для України ніша — машинобудування. І головне питання для її успішного освоєння — чи зможе Україна знайти потужних партнерів у машинобудуванні, не намагаючись обов’язково виробляти закінчений кінцевий продукт, а використовуючи можливості з виробництва певних елементів, комплектуючих деталей. Україні потрібно бути прагматичною і дуже вміло проводити переговори з потенційними партнерами.
