Принаймні до 2012 року Польща буде нашим чи не найближчим партнером та країною, з якою ми себе порівнюватимемо, чогось вчитимемося і, зрозуміло, при потребі будемо ділитися своїм досвідом. Туризм — особлива галузь, яка може приносити непогані прибутки. В Україні це зрозуміли не так давно, а от у Польщі вже вдалося добре розвинути свої шляхи-доріжки, порахувати та проінвентаризувати всі історичні надбання, визначитися, що можна показати іноземцям і, найважливіше, що створити. Особливо цікавими є ті місця, де нібито «нічого немає», але завдяки людській ініціативі з’являються шедеври, які заносять в Книгу рекордів Гіннесса.
ІЗ МІНІМУМУ ВЗЯТИ МАКСИМУМ
Туристична Польща добре відома туристам своїми прекрасно збереженими палацами та костелами, а ще господарським ставленням до всього, що було створено раніше. Тож особливий інтерес виникає саме не до Кракова, Познаня чи Варшави, а до невеличких містечок типу Нового Томишля чи Вольштина, у яких не більше 10—15 тисяч людей. Та не дивлячись на величину міст, основним туристом у Польщі всюди вважають німців.
— Найбільше нас цікавлять багаті німецькі туристи. Західний кордон до нас набагато ближчий за східний, тому наш промоційний напрям — ринок німецький, — розповів маршалок Велико польського воєводства (в Україні — керівник області) Марек Возняк. — Крім того, у нас нині будується автострада до Берліна і ми сподіваємося на зміцнення туристичної галузі завдяки добрій дорозі. У нас все пристосовано саме до цього контингенту. Нині в Польщу, зокрема, західну, приїжджає багато туристів, особливо — туристів-бізнесменів.
Якщо взяти приклад Вольштинського повіту (району), у якому проживає 55 тисяч жителів, то тут хоч і немає моря та гір, все ж є п’ять заповідників, які охороняються законом, мальовничі, добре прибрані озера, а ще — острів конвалій. Вольштинці люблять згадувати, що у них жив і працював німець Роберт Кох, який дослідив туберкульозну паличку, і хоч період його перебування в місті тривав не довго, пам’ять про це увіковічена в будинку, де він жив. Загалом, за всім, що зосталося у спадок, поляки дбайливо стежать і не шкодують грошей на рекламу.
Молись і працюй — основне правило вольштинців, як і, очевидно, всіх поляків, тому що я це чула під час відправлення літургії в познанському костелі. Перша згадка про місто датована 1420 роком, також згадується, що раніше тут були болота, які поляки з німцями привели в порядок і нині ефективно займаються сільським господарством.
— Як людям живеться у нас? Добре живеться... У нас немає великої промисловості, основне, чим займаються люди в нашому повіті, — сільське господарство, зокрема, вирощування грибів, також займаються туризмом. Безробітних у нас — 5%, можливо, що через кризу їх кількість зросла ще на 2,5%. У нас є дуже багато туристичних шляхів, давно позначених на спеціальних картах. Усе це працює багато років, у нас є типово туристичні міста, куди завжди приїжджали поляки відпочивати, а в радянські часи — навіть комуністи, — усміхається Вольштинський староста Ричард Курп. — Оператори на туристичному ринку дотримуються високих стандартів послуг, між ними є конкуренція. Треба зазначити, що ці стандарти значно зросли після 1989 року... Всі туристичні осередки — в приватних руках.
Паровозне депо — це основна туристична особливість Вольштина. Тут зібрано 30 різноманітних паровозів зі всього світу, семеро з них — діючі (в основному — німецькі) і туристи на них люблять кататися. Ті ж, що безпосередньо стоять у депо, теж можуть бути діючими — просто їх «розігрівають» за стародавнім способом і це займає 10—12 годин. Найстаріший паровоз — 1883 року випуску, а спеціальна «оборотніца», по-польському, (круглі рейки, на яких стоїть машина, яка з’єднує паровоз із вагонами) — з 1908 року, досі діюча. Це єдине таке депо не тільки в Європі, а й в усьому світі. Як розповіли керівники міста, на початку травня тут відбувся парад паровозів, коли було зібрано старі моделі з усього світу (Китай, Велика Британія, Японія, Австралія тощо).
— Ми практично щодня катаємо на них людей. Особливо тішаться діти — загалом туристи завжди приходять з дітьми. Коштує це не багато — 2 злотих. Туристи люблять нам «допомагати»: радіють, коли вручну крутять «оборотніцу», штовхаючи її, люблять запускати під моїм наглядом механізми, давати сигнали. Особливо цікавляться чоловіки, хоча цікавих серед жінок вистачає... Ми радіємо з того, що все тут старе, ми не хочемо нічого модернізувати, — сказав фанат паровозної справи Вєслав Йокель, колишній механік, який навіть на пенсії тут працює, бо не може розлучитися з машинами.
Біля депо відкритий музей, в якому можна побачити всю історію паровозного депо: німецький план депо, одяг, в якому ходили його службовці, документи тощо. Також тут є великий макет паровозного депо: за словами механіка, все працює — вода качається, паровози їздять, тож при потребі механізм можна запустити в рух...
ВІКЛІНА (ЛОЗА), ШПАРАГА ТА ХМІЛЬ
Жителі Нового Томишля Вольштинського повіту, яке знаходиться за кілька десятків кілометрів від повітового міста, вирішили, що особливістю їхньої округи будуть три речі. Перша — це віоліна (лоза). Тут створили Музей лози та хмелю, у якому вже провели 15 всесвітніх пленерів лозоплетільників, а ще тут є найбільший у світі кошик з лози, який і потрапив у Книгу рекордів Гіннесса. Другий — хміль. Це само собою, бо в Польщі з давніх-давен працюють броварні і, як стверджує польська молодь, пиво користується непоганою популярністю. Третє — це шпарага (так звучить на польській, а аналога в українській мові не знайшлося). Ідеться про сільськогосподарську культуру у формі тонкого білого кореня, з якої варять юшку або запікають її. Поляки кажуть, що шарага найкраще росте саме в їхній місцевості і суп з неї (щось схоже на пюре), який не їдять ложкою, а п’ють із супової чашки, є їхньою національною стравою.
А ще кілька десятків років тому здавалося, що Новий Томишль не має нічого особливого. Люди, за словами старости новотомського Анджея Волконські, «повстали» (проявили ініціативу) і от сюди приїжджають на світові пленери, а про гігантський кошик завдяки інтернету знає весь світ...
«Одна гілка — й тисячі способів», — очевидно, це життєве кредо жителів Нового Томишля. Мається на увазі гілку верби, яку, пофантазувавши, можна по-різному використовувати. В 1930 році тут почало діяти перше підприємство по переробці й виготовленню виробів з лози, тож у жителів міста склалися сталі традиції. А одну з вулиць, яку офіційно відкрили на честь вступу Польщі до Євросоюзу, спеціально прикрасили виробами з вікліни: балкони будинків, під’їзди, горщики з квітами (враження таке, ніби національними квітами Польщі, принаймні в травні, є братики) є навіть літнє кафе, в якому все зроблено з лози. Але якщо у більшості своїй в Україні лоза — світла, то в Польщі — темно-коричнева. Теж своя особливість.
— Люди люблять прикрашати свої будинки. Тут був один дуже занедбаний і страшний прохід між будинками. Тож люди за свої кошти зробили ремонт та прикрасили його віоліною, тепер водимо показувати його гостям міста, — розповів староста Анджей Вілконські.
Звичайно, всім гостям міста показують ще одну ініціативу новотомишлянців — найбільший у світі кошик із лози. Його висота — майже 9м, довжина — близько 20м, а ширина — 9,5м. На його виготовлення пішло понад 12 тонн лози і 11 тонн залізних прутів. Треба сказати, що в середині кошика ростуть дерева і є драбина, по якій можна піднятися на його верх.
Музей лози і хмелю знаходиться в парку, де відпочивають люди. Тут є велика дерев’яна стодола (комора), у якій зібрані найкращі зразки лозоплетіння. Особливо багато меблів у натуральну величину, предметів побуту. Вона відкрита для туристів навіть узимку. Також великих розмірів вироби із віоліни стоять на подвір’ї — грибок, ангел, арка, журавлі (іноді потрібно здогадуватися, що зробив майстер). При вході в інше приміщення — музей хмелю, є напис-приказка, популярна в Польщі: «Панна без вроди, кінь без хвоста і пиво без хмелю одну вартість мають». З’ясувалося, що крім того, що його використовують броварі, хміль є незамінним у фармацевтиці: добре допомагає при хворобах шлунка, його приймають як обезболююче тощо.
І це ще не все: щоб догодити всім, неподалік від музею створили «зоо» — невеличкий симпатичний зоопарк, відвідування якого є безкоштовним. Неподалік стоїть ще один шедевр із лози: величезна плетена «шапка», яка увечері світиться. Тут є місця для сидіння (поміститься чоловік 30—40), і творчі вчителі часто використовують «шапку» для проведення уроків, ігор, творчих змагань. Дійсно, одна лозина, і тисяча способів...
Поляки вірні своїм принципам любові до батьківщини, роботи, Бога, а, загалом, до життя. І хоча тут, як і в усіх країнах, є природна міграція, ніхто особливо не утікає у великі міста — люди знаходять себе там, де народилися. Один із державних службовців, який був тимчасовим екскурсоводом групи вигукнув: «Я не знаю кращого міста за Вольштин!».
