Чим живуть сьогоднішні українські профспілки? Чи відійшли від бутафорської ролі радянських часів? Чи здатні вони бути рівноправним співрозмовником капіталові, який давно вже не тотожний поняттю «держава», але від того не менш охочий диктувати працівникові свої умови? Нарешті, як останні політичні події в Україні вплинули на профспілковий рух? Про це — в інтерв’ю з головою Національного форуму профспілок України Мирославом ЯКІБЧУКОМ.
— Наскільки потужною інституцією в державі є нині профспілки? Скільки членів нараховують профспілкові організації?
— На сьогоднішній день в їхніх лавах перебуває близько 15 мільйонів членів, а в найкращі часи — на початку незалежності, було більше 20 мільйонів. У зв’язку з розвалом економіки в першій половині 90-х цей показник, як бачимо, істотно скоротився. Але в основному за рахунок мігрантів, бо практично усі люди, які сьогодні офіційно працевлаштовані в Україні, є членами профспілок. Буремні 90-ті, коли сотнями закривалися підприємства і масово зростало безробіття, призводили до щорічного відтоку з лав Федерації профспілок України близько мільйона її членів. На той час ФПУ була єдиною монопольною структурою в профспілковому русі. Але з часом почали створюватися альтернативні незалежні профспілкові організації, і з часом їхня вага в суспільстві помітно зросла. Сьогодні нараховується 118 всеукраїнських профспілкових організацій. Хоча зрозуміло, що половина з них реально не функціонує. Багато з цих організацій створювалися як політичні проекти під конкретних осіб, або ж бізнес-структурами для того, щоб гроші не виходили з підприємств. Та процес пішов, відбулася певна структуризація. І сьогодні більшість профспілок об’єдналися навколо чотирьох найбільших об’єднань: Федерація профспілок, Національний форум профспілок, Конфедерація вільних профспілок та Національна конфедерація профспілок.
Якщо років десять тому зарплати в багатьох галузях економіки чи в сфері послуг були такими мізерними, що відрахування до профспілкового фонду проводилися суто символічні, то нині ситуація, без сумніву, покращилася, профспілки активізувалися. Не маючи права законодавчої ініціативи, вони домагаються через депутатів різних фракцій прийняття спрямованих на соціальний захист законів. Адже будь-яку людину, в першу чергу, хвилює її робота, здоров’я, сім’я, ті проблеми, з якими вона зіштовхується повсякденно. Звідси й основна функція профспілок — захищати людину праці. В державі немає достатньої кількості соціальних програм, а ті, що є, виконуються в ручному режимі. Влада замість того, щоб виступити в ролі арбітра між роботодавцями і профспілками, які захищають інтереси найманого працівника, намагається перекласти на себе не властиві їй функції.
— У яких галузях економіки профспілки представлені найчисельніше?
— Найчисельнішою галуззю в профспілковому русі є сьогодні вчителі та медики. Потужне та розгалужене представництво мають також металургія, гірничо-видобувна та вугільна галузь, активно поповнюються профспілкові лави в середовищі аграріїв. Після розвалу Союзу було ліквідовано переважну більшість колгоспів та радгоспів, але навіть після зміни форми власності на колишніх сільгосппідприємствах нам вдалося, після погодження з новим керівництвом, створити профспілкові осередки. Нещодавно створено Незалежну профспілку аграріїв України, яка об’єднала під одним дахом працівників КСП і фермерських господарств. За рахунок того, що була проведена активна робота на місцях, налагоджена взаємодія з відділами сільського господарства при райдержадміністраціях, вдалося завоювати довіру працівників села та їхніх керівників.
— В приватних розмовах із підприємцями іноді можна почути таке: «Які профспілки? Я сам знаю, що потрібно моїм працівникам. А якщо комусь не подобається, нехай йде шукає інше місце роботи». Наскільки гострою є проблема протидії господарів підприємств створенню профспілкових осередків?
— Так, на багатьох приватних підприємствах їхні господарі ще й до сьогодні противляться створенню профспілок. Вони вважають, що можуть на власний розсуд встановлювати умови праці, матеріальну винагороду та соціальні гарантії для своїх підлеглих. І можуть будь-якої хвилини без жодних пояснень звільнити свого працівника. Ця категорія роботодавців часто-густо навіть не гортала Трудовий кодекс, закони про оплату праці чи про трудовий конфлікт, багато з них уявлення не мають про існування колективного договору. Варто зазначити, що не лише адміністрації дрібних чи середніх підприємств, а подекуди й гігантів індустрії не надто прихильно ставляться до появи профспілок. Можна навести багато прикладів, коли профспілкових активістів, як тільки-но вони з’являлися і домагалися справедливого врегулювання трудових відносин, негайно звільняли з роботи. Головне, над чим ми працюємо, — переконати директорський корпус, що запровадження прозорих правил трудового найму і соціальної відповідальності через укладання тих таки колективних договорів є взаємовигідним для обох сторін.
— Чи надходять до вас звернення, скарги від працівників тих підприємств, які не охоплені профспілкою, але які хотіли б організувати її для вирішення тих спірних моментів, що часто виникають на виробництві? Чи задовольняєте ви їхні прохання?
— Подібні звернення до нас вже стали доброю традицією, і це, між іншим, є одним зі свідчень становлення в Україні громадянського суспільства. З цією метою у нас налагоджено випуск інформаційної брошури, довідкових матеріалів. Також створено спеціальний відділ, який проводить роз’яснювальну роботу, надає консультації і необхідні документи щодо створення профспілки. Адже пояснювати доводиться багато, починаючи від того, які функції покладаються на профспілку, якими законодавчими актами регулюється її діяльність і закінчуючи правовою допомогою в якомусь конкретному випадку. Сьогодні вже розроблено стратегію розвитку профспілок на тривалий період. Як відомо, за радянських часів профспілки були кишеньковим органом при комуністичній партії і фактично займалися розподілом путівок в місця відпочинку або роздачею новорічних подарунків. Нині ж ми хочемо дещо змістити акцент, і окрім путівок чи подарунків більше уваги приділити питанням охорони праці, запровадженню повсюдної практики працевлаштування на основі трудового договору, тощо.
— Чи маєте, як профспілкове об’єднання, якісь власні соціальні програми, які можуть бути реалізовані найближчим часом, чи є під них фінансування?
— Таких програм є декілька. Програма «трудове житло» була розроблена з огляду на колосальне здорожчання нерухомості, а відтак і значні труднощі при придбанні квартири. У нас є домовленості з представниками місцевих влад про відведення будівельним компаніям без будь-яких грошових зборів майданчиків для спорудження соціального житла. А ті, в свою чергу, зобов’язуються використовувати при зведенні будинків трохи дешевші, але від того не менш якісні матеріали та реалізовувати нові помешкання за їхньою реальною собівартістю. Планується зробити ставку на безвідсоткові кредити. Будь-який пересічний громадянин, який офіційно працює, ще на етапі будівництва зможе відкрити власний накопичувальний рахунок, куди із його щомісячної зарплатні надходитимуть кошти на купівлю житла. Для прикладу, придбати в такий спосіб квартиру в Києві, за нашими підрахунками, можна буде в середньому за тисячу доларів за один квадратний метр. В регіонах відповідна ціна становитиме 500—600 доларів. Щороку планується вводити в експлуатацію близько ста тисяч квадратних метрів подібного житла. Зараз прагнемо заручитися підтримкою уряду, адже в бюджеті закладено кошти на зведення соціальних будинків, але вони, на жаль, не використовуються в повному обсязі. Також ми поновили каси взаємодопомоги. Кожен член профспілки, добровільно відраховуючи зі своєї зарплати, кілька гривень щомісяця на не передбачувані витрати в майбутньому, у такий спосіб допомагає не лише собі, а й своїм колегам. Адже ніколи не знаєш, коли тебе чи твого товариша може спіткати якась неприємність. Програма моніторингу трудових конфліктів створена для профілактики непорозумінь на виробництві між трудовим колективом і управлінцями. Статистика свідчить, що близько двох з половиною мільйонів наших співвітчизників входять на сьогоднішній день до т.зв. конфліктної групи. Тобто це люди, яким не виплатили заробітну плату, не погасили лікарняні, безпідставно звільнили з роботи. Нами зафіксовано непоодинокі випадки, коли люди, не маючи змоги домогтися справедливості, вдавалися навіть до крайнього засобу — самогубства.
— Політична криза, мабуть, не могла не вплинути на монолітність профспілкового руху. Хоча, ні для кого ж не секрет, що профспілкові лідери завжди були рупорами певних політичних сил, і повної згоди поміж ними ніколи не було. Тепер же, наскільки я розумію, досягти якогось консенсусу буде ще складніше?
— Безумовно, що ті політичні тенденції, які мають місце в суспільстві, проектуються і на профспілковий рух. І протистояння поміж профспілковими лідерами точиться як за територіальним принципом «схід — захід», так і за галузевими ознаками, що нерідко залежить від партійної приналежності міністра, який очолює певну галузь. Але коли на президіях профспілкових об’єднань постає питання, кого підтримувати на виборах, доходять, як правило, до єдиного висновку — це особиста справа кожного профспілчанина. У нас є приклади, коли профспілкові керівники одноосібно приймали рішення про підтримку тієї чи іншої політичної сили, але загальні збори не приставали на їхню пропозицію, і ті змушені були рахуватися із загальною думкою. Така усталена практика і рятує, зрештою, від ще більшого розколу та подрібнення. І тому не дивно, що серед профспілкового активу вже давно зріє думка про об’єднання навколо потужної партії, яка захищатиме інтереси та права людини найманої праці, і яка б стала політичним авангардом для цієї категорії громадян.
— А пропозицій — чи то з боку «помаранчевих», чи то з боку «біло-синіх», підписатися під політичною заявою або вивести на вулиці своїх прихильників за останні тижні до вас не надходило?
— Цих пропозицій вистачало з обох сторін, але ми від них категорично відмовилися. Бо добре розуміємо, що за яскравими гаслами і принадними вивісками йде жорстка боротьба за владу, за доступ до державних коштів. Але при цьому жодні наші проблеми не вирішуються. Вже п’ятий рік не можемо прийняти новий Трудовий кодекс, де мають бути якнайповніше виписані права трудящих. А відбувається це тому, що Верховна Рада, у переважній більшості, складається з роботодавців, представників великих фінансово-промислових груп. Людей, які здобули депутатські мандати, будучи перед тим найманими працівниками, одиниці. Тому підтримувати великий капітал, який диктує умови в обох протиборчих політичних таборах, суперечить самій природі профспілок. Торік ми проводили власні потужні акції, на які люди виходили не за гроші, і вимагали підписання Генеральної угоди між урядом та профспілками, протестували проти підвищення комунальних тарифів. І почасти домоглися свого.
