Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Рукописи не горять, акварелі не тьм’яніють

16 травня, 2009 - 00:00

У маленькій та затишній «Галереї 36», у напівпідвальному приміщенні на Андріївському узвозі — вічний інтернаціонал. Її ідеолог Олександр Міловзоров подає глядачам світ не тільки очима відомих українських творців, але й німецьких, польських, ізраїльських, чеських та ін. Ця робота щодо взаємодії культур з ентузіазмом підтримується посольствами відповідних країн та культурними центрами. І світ стає компактнішим і зрозумілішим у своєму різноманітті техніки, фарб, жанрів та ідеологій.

Цього разу галерея при підтримці Польського інституту в Києві, представила виставку «Алеф-Бет» — живопис та скульптуру польського художника Веслава Шумінського.

Веслав Шумінський — художник і живописець, скульптор і мистецтвознавець. Здобув освіту на факультеті мистецтвознавства Познанського університету ім. Адама Міцкевича та в Познанській академії мистецтв. У його творчому доробку — персональні та групові виставки, безліч живописних полотен, книжкових ілюстрацій, сценографічних робіт. Він народився через 13 років після закінчення Другої світової війни, коли основні рани, завдані нею, були вже заліковані. Не знав холоду, гонінь та поневірянь, але виставка, представлена в Києві базується на дитячих спогадах із розповідей діда. Це потім на них нашарувалися власні дослідження, збір численних розповідей свідків, літературні враження.

Початок експозиції — нагромадження старих фоліантів на підвіконні. Тих, що пройшли крізь часи, гоніння, вогонь, але не канули в Лету. І не відразу розумієш, що художник для їхнього відтворення використав кераміку, з її грою тьмяних напівтонів, нерівною фактурою та внутрішнім теплом. Це — данина пам’яті стародавній спаленій бібліотеці, яка століттями зберігала пергаменти, (серед яких Сефер Тілім), молитовники, свитки Тори, архівні хроніки швейного цеху і погребального братства, які велися з XVI сторіччя, а, можливо, й раніше. Війна знищила євреїв Тикочина в одну ніч, і нікому вже було читати книги на івриті. Вони зберігалися на горищах. Ті, що були в дерев’яних оправах йшли на топку, а з пергаментних сувоїв шили взуття для дітей.

«Як дивно і незрозуміло, — посилається художник на записану ним розповідь Еви Врочинської. — Синагога, будинки, споруди, а в них — порожнеча. Стільки років, століть люди жили в цьому місці, і раптом, неначе крізь землю провалилися, і все провалилося разом із ними. Жодного талеса, ані шматочка одягу, фотографії, книги. Нічого...»

А в другому залі — акварелі до відомих літературних творів. Наприклад, Бруно Шульца «Коричні лавки»: «Усі щілини були повні вусів, що здригалися, кожен паз готовий був раптово вистрілити тарганом, усяка тріщина між мостинами, могла породити чорну блискавку, що скакала шаленим зигзагом по підлозі. Ах, це дике безумство паніки, прокреслене блискучою чорною лінією на класній дошці підлоги».

Ці чудові акварелі, виконані у, здавалося б, похмурій сіро-коричневій гаммі, сповнені скорботи, чарівності, тепла та сили характерів. Художник акумулював у тематиці «Алеф-Бет» дитячі спогади, юнацький запал і мудрість своїх знань про сьогоднішній світ. І відкрив усе це нам.

Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: